Тритон Триша
Черепаха Наталка поспішала до школи. У наплічнику лежало домашнє завдання: букви "ж", "з" і "с". Тобто: жук, зернятко і суниця.
Наталка поклала рюкзак на парту і пішла погомоніти з сорокою Сонею.
– Наталко, до дошки, – викликав її вчитель Федір Федорович, старий пугач. – Покажи нам своє домашнє завдання.
– Ой, воно зникло, – заплакала Наталка. – Де ж мої жук, зернятко і суниця?
– Це я винен, – підскочив Триша, часто кліпаючи. – Я поснідати не встиг, а воно так смачно з наплічника пахло!
– Не можна брати чужі речі без дозволу, – суворо похитав головою Федір Федорович. – Тепер отримаєш двійку. За поведінку.
І всі з ним погодились.
День 12
Як Наталка до бабусі листа малювала
– Давно вже я не писала своїй бабусі. Сяду і напишу їй довгого листа про все, що зі мною за останній тиждень сталося, – вирішила черепаха Наталка. – Втім, може, краще буде його намалювати? Саме так я і зроблю! – вигукнула вона і дістала фарби.
За годину Наталка відправилась на пошту, тримаючи в лапах величезний конверт.
Стривожена бабуся примчала наступного дня.
– Де твій кат? – закричала вона з порогу.
– Хто-хто? – здивувалась Наталка.
– Той, хто намагався зняти з тебе скальпа, – виймаючи з валізи іграшкового пістолета, відповіла бабуся.
– Та що ти? – розсміялась Наталка. – Я намалювала тобі мого улюбленого вчителя. Це він втлумачив знання в мою нерозумну голову...
– Знаєш, онучко, – промовляла бабуся, збираючись додому, – ти вже краще пиши звичайними літерами. Бо я в малюнках не дуже розуміюся.
Відтоді Наталка пише листи розбірливо й охайно.
День 13
Черепаха Наталка і "чортова" дюжина
– Завтра 13-те. Кажуть, воно нещасливе, – плакався тритон Триша черепашці Наталці. – Я чогось боюся...
– Нісенітниці, – сердито відповіла Наталка. – У ці забобони тільки нерозумні звірята вірять.
– Його ще "чортовою" дюжиною називають, – не слухаючи, стогнав Триша. – Он, сорока Соня розповідала, що 13-го числа минулого місяця ледь не потрапила у пащу до лисиці. Найкращу пір’їну з крильця втратила.
– Ото вже та сорока Соня, – з докором похитала головою Наталка. – Це вона за свою любов до пліток поплатилася. Не треба було поруч із лисицею сидіти і базікати зайве.
– Все одно я бо-ю-у-у-уся, – квилив тритончик. – Якщо день для інших нещасливий, то і для мене...
– Для кого це "для інших"? – взялася в боки Наталка. – Он, у пуголовка Грицька завтра хвіст відпаде. І стане він жабенятком. Так що в нього завтра – дуже щасливий день.
– Справді? – зацікавився Триша. – А Грицько нас на свято запросить?
– Запросить, запросить, – запевнила Наталка. – Його мама вже торт приготувала.
– З кремом? Шоколадний? – не вгамовувався Триша.
– Шоколадний, це точно, – підтвердила Наталка.
– Добре, тоді я додому піду. Спати. Щоб завтра скоріше настало, – сказав Триша.
Тепер тритон не боїться 13-го числа. А що ви про цей день думаєте?
День 14
Наталка каже: "До побачення"
– Час готуватися до зими, – нагадала черепаха Наталка сороці Соні. – Я вже утеплила свою нірку.
– Невже ти будеш спати всю зиму? – з жахом запитала Соня. – Як же ми без тебе? Ми ж засумуємо! Ми ж без тебе пропадемо!
– Я теж хвилююся, – зітхнула Наталка. – Бо хто ж буде за вами доглядати, втішати, виховувати? Але нічого не поробиш...
– Але ми точно будемо за тобою сумувати, – зацокотіла Соня.
– Не треба, – промовила черепашка. – Зима – не час для пригод. Перекажи всім, кого зустрінеш, що я прошу їх поводитися тихо – до наступної весни. Приходьте до моєї нірки, коли розквітнуть проліски. До побачення!
Сорока полетіла, а черепашка зникла у нірці.
До побачення, Наталко! До нових зустрічей!
К І Н Е Ц Ь