— Але минуле містера Байєрлі нічим не видатне. Спокійне життя у маленькому містечку, навчання в коледжі, дружина, що померла молодою, автомобільна катастрофа, повільне одужання, юридична освіта, переїзд до столиці, прокурор
Френсі Квінн повільно похитав головою і додав:
— Зате його теперішнє життя... 0, воно вкрай примітне! Наш окружний прокурор ніколи не їсть.
Ланнінг різко підвів голову, погляд його старечих очей став несподівано гострим.
— Прошу?
— Наш окружний прокурор ніколи не їсть,— повторив Квінн, виділяючи кожне слово.— Інакше кажучи, ніхто ніколи не бачив, щоб він їв або пив. Ніколи! Ви розумієте, що означає це слово? Не зрідка, а ніколи!
— Не може бути! Ви довіряєте вашим сищикам?
— Я їм вірю і не вважаю це неймовірним. Далі, ніхто не бачив, щоб наш окружний прокурор пив— ні води, ні алкоголю,— або спав. 6 й дещо інше, але, гадаю, я чітко висловив свою думку
Ланнінг відкинувся на спинку крісла і зосереджено думав. Тоді старий роботист похитав головою:
— Ні, з ваших слів випливає лише один висновок, коли взяти до уваги, що ви сказали їх мені. Однак Це неможливо.
— Але ж Цей чоловік зовсім не схожий на людину, докторе Ланнінг.
— Якби ви сказали мені, що він — перевдягнений сатана, я б іще, можливо, вам повірив.
— Я вам кажу, що він — робот, докторе Ланнінг.
— А я вам кажу, що нічого неймовірнішого я ще не чув, містере Квінн.
Знову запала напружена мовчанка.
— I все ж,— Квінн ретельно загасив сигарету,— вам доведеться розплутати цю неймовірну справу, використовуючи всі можливості корпорації.
— Запевняю вас, що я не візьму на себе цього, містере Квінн. Це несерйозно — щоб корпорація втручалася в місцеву політику.
— У вас немає вибору. Уявіть, що я опублікую ці факти без належних доказів. Бо мої докази надто побічні.
— Робіть, як хочете.
— Але я цього не хочу. Докази мають бути вагомими. I ви цього не хочете, бо така реклама завдасть інколи вашій фірмі. Вам добре відомі закони, що суворо забороняють використання роботів у населених світах.
— Авжеж! — різко відповів Ланнінг.
— Ви знаєте, що "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн" — єдина фірма в Сонячній системі, що виробляє позитронних роботів. А якщо Байєрлі — робот, то він — позитронний робот. Ви також знаєте, що всі позитронні роботи здаються в оренду, а не продаються. Корпорація залишається власником кожного робота, а відтак відповідає за всі його вчинки.
— Легше за все довести, містере Квінн, що корпорація ніколи не випускала роботів, достеменно схожих на справжню людину.
— А це взагалі можливо? Мене цікавить сам факт.
— Так, можливо.
— Гадаю, робота можна виготовити й таємно. Без реєстрації в ваших книгах.
— Тільки не позитронний мозок. Надто багато залучено тут факторів, і над усім цим здійснюється якнайсуворіший урядовий контроль.
— Так, але ж роботи зношуються, ламаються — і демонтуються.
— А позитронний мозок використовується повторно або ж знищується.
— Справді? — Френсіз Квінн дозволив собі легку іронію.— А якщо один з них випадково не буде знищений і так станеться, також випадково, що саме тут опиниться людиноподібний робот, який чекає, поки йому вмонтують мозок?
— Це неможливо!
— Ви повинні довести це урядові і народу, то чому б не довести це зараз мені.
— Але навіщо нам це? — роздратовано запитав Ланнінг.— Які у нас могли б бути мотиви? Визнайте за нами хоч крихту здорового глузду.
— Будь ласка, мій любий. Корпорацію надзвичайно втішило б, якби в різних регіонах населених світів дозволяли використовувати людиноподібних позитронних роботів. Прибутки були б нечувані. Але люди надто упереджено ставляться до такого. А що, коли спершу показати його — дивіться, він здібний юрист, хороший мер і він — робот? Ви не купите нашого робота-слугу?
— Чиста фантастика. I мало не абсурдна.
— Може, й так. Чому б вам не довести це? В кабінеті вже згустилися сутінки, але не
настільки, щоб не видно було, як Альфред Ланнінг почервонів. Неквапом він натис вмикач, і на стінах м'яким світлом засвітилися лампи.
— Гаразд,— пробурмотів він,— побачимо.
Обличчя Стівена Байєрлі описати нелегко. Йому було сорок за документами і стільки ж на вигляд — але це була здорова, випещена, добродушна фізіономія сорокарічної людини, що само по собі заперечувало ходячу фразу, ніби його зовнішність відповідає вікові.
Це особливо помітно, коли він сміявся, а саме зараз він сміявся. Сміх лунав голосно, довго, на мить затихав, а тоді вибухав знову.
А обличчя Альфреда Ланнінга ніби застигло у невдоволеному виразі. Він повернув голову до жінки поруч, але та лише стисла тонкі, безкровні губи.
Нарешті Байєрлі трохи заспокоївся.
— Справді, докторе Ланнінг... справді... Я... Я — робот!..
— Це не я стверджую, сер,— огризнувся Ланнінг,— і мене б цілком задовольнило, якби ви були представником людського роду. Й оскільки наша корпорація не виготовляла вас, я певен, що воно так і є,— принаймні з точки зору закону. Та оскільки припущення про те, що ви — робот, іде від поважної особи, яка має певну вагу...
— Не називайте її, якщо це суперечить вашим непохитним уявленням про норми етики. Давайте просто припустимо, що то був Френк Квінн, і продовжимо.
Ланнінг сердито пирхнув, невдоволений, що його перебили, і після красномовної паузи вів далі з крижаними нотками в голосі:
— ...особи, яка має певну вагу, а мене найменше цікавлять зараз всілякі здогадки щодо її імені, я змушений просити вас спростувати це. Вже сам факт, що таке припущення може бути висунуто й опубліковано з допомогою засобів, що є в розпорядженні цієї особи, міг би
завдати великої шкоди фірмі, яку я представляю, навіть якби звинувачення ніколи не були доведені. Ви мене розумієте?
— Атож. Ваші побоювання мені зрозумілі. Звинувачення само по собі смішне, але становище, в якому ви опинилися, серйозне. Прошу пробачення, якщо мій сміх образив вас. Я сміявся над самим звинуваченням, а не над неприємностями, що вам загрожують. Як же я можу вам допомогти?
— Дуже просто. Лише посидіти в ресторані, поїсти перед свідками і дозволити себе сфотографувати за обідом.
Ланнінг відкинувся на спинку крісла. Найважче у їхній розмові минуло. Жінка, що сиділа поряд з ним, очевидно, заглибилась у спостереження за Байерлі і не втручалася в розмову.