— Він ніколи, ніяк цього не показував...
— А ви давали йому таку можливість?
— Хіба я могла? Я навіть не думала про таке...
— Ото ж то й воно!
Доктор Келвін задумалась на мить, потім різко підвела голову:
— Півроку тому до нього на завод приїжджала дівчина. Гарна на вроду, здається, білява, струнка. I навряд чи добре знала таблицю множення. Він цілий день випинався перед нею, намагаючись пояснити, як виготовляються роботи.— В її голосі знову зазвучали тверді нотки.— Навряд чи вона щось зрозуміла! Хто вона?
Ербі відповів не вагаючись:
— Я знаю дівчину, про яку ви говорите. То його двоюрідна сестра. Там немає ніяких романтичних стосунків, запевняю вас.
Сьюзен Келвін схопилася на ноги з дівочою легкістю.
— Дивно! Саме в цьому і я іноді переконувала себе, хоч насправді ніколи так не думала. Тоді все це правда!
Вона підбігла до Ербі й обома руками схопила його холодну важку руку.
— Дякую, Ербі, — швидко прошепотіла вона охриплим від хвилювання голосом.— Не говори нікому про це. Хай це буде наша таємниця. I ще раз спасибі тобі.— Вона судорожно потисла байдужі металеві пальці й вийшла.
Ербі повільно повернувся до відкладеного роману. Але не було нікого, хто міг би прочитати його думки.
Мілтон Еш повільно й смачно потягнувся, аж затріщали суглоби, крякнув й уп'явся поглядом в Пітера Богерта.
— Послухайте,— сказав він,— я б'юсь над цим уже цілий тиждень і майже без сну. Скільки ще я можу витримати? Здається, ви казали, що все пояснюється позитронним бомбардуванням у вакуумній камері Д?
Богерт делікатно позіхнув і задивився на свої білі руки.
— Саме так. Я напав на слід.
— Я знаю, що це означає, коли говорить математик. А скільки вам ще працювати?
— Все залежить...
— Від чого? — Еш опустився в крісло й простягнув свої довгі ноги.
— Від Ланнінга. Старий не згоден зі мною.— Він зітхнув.— Трохи відстав від життя, от і вся його біда. Чіпляється за свою матричну механіку, ніби це пуп землі. А наша проблема вимагає значно певніших математичних засобів.
— А чому б не запитати Ербі і не владнати справу? — сонно промимрив Еш.
— Запитати робота? — Брови Богерта стрибнули вгору.
— А чому б і ні? Тобі старенька нічого не казала?
— Ти маєш на увазі Келвін?
— її. Саму Сьюзі. Цей робот — маг і чародій в математиці. Він знає все про все і навіть більше. Він обчислює в думці потрійні інтеграли, а на десерт ласує тензорними аналізами.
Математик скептично глянув на нього:
— Ви серйозно?
— Абсолютно! Але річ у тім, що цей бовдур не любить математики. Він віддає перевагу сентиментальним романам. Слово честі! Ви б побачили, який мотлох йому носить Сьюзі — "Пурпурна жага", "Кохання в космосі"...
— Доктор Келвін жодного слова не говорила про це.
— Просто вона ще не закінчила його вивчати. Ви ж знаєте її. Любить тримати все в таємниці, поки сама не відкриє її.
— Але вам вона сказала.
— Розговорилися якось. Я часто її бачу останнім часом.— Він спохмурнів, тоді широко розплющив очі.— Послухайте, Богі, ви нічого не помічали за нею останнім часом?
Богерт розплився у соромітній посмішці.
— Вона почала фарбувати губи, якщо ви це маєте на увазі.
— Та де в біса, я це знаю. Рум'яниться, пудриться, очі підводить. Ну й вигляд у неї! Але я не про це. Нічого певного я не можу сказати. Однак вона так говорить, ніби дуже щаслива.— Він подумав трохи і стенув плечима.
Богерт дозволив собі підморгнути, що як для науковця, якому за п'ятдесят, вийшло досить вправно:
— А може, вона закохалася? Еш знову заплющив очі:
— Ви з глузду з'їхали, Богі. Підіть поговоріть з Ербі. Я хочу трохи поспати тут.
— Гаразд. Не скажу, що мені подобається одержувати в робота консультації. Та й навряд чи він здатний давати їх.
У відповідь почулося хропіння.
Ербі слухав уважно, поки Пітер Богерт, засунувши руки в кишені, говорив з підкресленою байдужістю:
— Тут ось яка справа. Мені сказали, що ти тямиш у таких речах, і я запитую тебе більше з цікавості. Припускаю, що загалом моя лінія може мати сумнівні моменти, які доктор Ланнінг відмовляється прийняти. Отже, картина все ще лишається неповною.
Робот не відповів, і Богерт сказав:
— Ну?
— Я не бачу помилки,— Ербі вивчав похапцем накидані колонки цифр.
— Навряд чи зможеш ти щось додати до цього.
— Я й не пробую. Ви — кращий математик, ніж я, і... мені не хотілося б компрометувати себе.
Тінь самовдоволення промайнула в посмішці Богерта.
— Так я й думав. Тут справа серйозна. Забудемо це.— Він зібрав списані аркушики, викинув їх у сміттєпровід і повернувся, щоб вийти, але передумав.
— Між іншим...
Робот чекав. Здавалося, Богерту важко підібрати слова.
— Тут є дещо таке, що й ти, мабуть, зможеш....
Він замовк. Ербі тихо сказав:
— Ваші думки сплуталися, але немає сумніву, що вони стосуються доктора Ланнінга.
Тут недоречно вагатися — як тільки-но ви заспокоїтеся, я дізнаюсь, про що ви хочете запитати.
Рука математика звичним рухом ковзнула по прилизаному волоссі.
— Ланнінгу незабаром сімдесят,— сказав він так, ніби цим усе пояснив.
— Знаю.
— I майже тридцять років він — директор заводу.
Ербі кивнув.
— Отже,— в голосі Богерта зазвучали чарівні нотки,— ти міг би знати, чи... чи не думає він іти у відставку. За станом здоров'я, скажімо, чи щось інше.
— Цілком,— тільки і сказав Ербі.
— Ну, а ти знаєш?
— Звичайно.
— Тоді... гм... не міг би ти мені сказати?
— Якщо ви запитуєте — скажу.— Робот був реалістом.— Він уже подав у відставку!
— Що?! — вихопилося з уст Богерта. Велика голова вченого подалася вперед.— Повтори!
— Він уже подав у відставку,— спокійно повторив робот,— але вона ще не вступила в силу. Він чекає, бачите, поки не вирішиться проблема... гм... зі мною. Після цього він готовий передати обов'язки директора своєму наступнику.
— А його наступник? Хто він? — видихнув Богерт. Він впритул став перед Ербі, а його очі, як заворожені, вп'ялися в безпристрасні червонуваті фотоелементи, що слугували роботові очима.
— Майбутній директор — ви,— прозвучала некваплива відповідь.
Обличчя Богерта враз полагіднішало, напругу змінила скупа усмішка.
— Це — приємна новина. Я сподівався і чекав на це. Спасибі, Ербі.
Пітер Богерт просидів за письмовим столом до п'ятої години ранку, а о дев'ятій знову був на роботі. Один за одним він вихоплював довідники з полиці над столом, проглядав їх, ставив на місце... Купка сторінок з готовими розрахунками росла мікроскопічними темпами, зате на підлозі утворилася ціла гора зім'ятих списаних аркушів.