Я, бабуся, Іліко та Іларіон

Страница 34 из 45

Нодар Думбадзе

— Ей, молодче, йди крутнеш! — звернувся до мене водій.

Я взяв ручку і, ставши перед машиною, крутнув раз, другий, третій, четвертий, п'ятий! Мотор, видно, закінчив прополіскувати своє горло й мовчав.

— Ану, вставайте всі! — дав наказ водій.

Усі повставали, в машині лишилася тільки Ціра. Вона збагнула, в чому річ.

— Ану, взялись!

— Ну, разом, та-а-ак!

Ми налягли на машину, і вона спершу задвигтіла, потім затряслася, потім дихнула теплом, і раптом мотор забухикав, немов застуджена людина.

— Швидко сідайте!

Всі посідали, і машина покотила.

Я сидів поруч з Цірою і скоса позирав на неї. Вона не звертала на мене ніякісінької уваги і все дивилась у вікно. Нестор пас очима прихоплене Отаром у дорогу барильце з вином, а сам Отар розмовляв з нашим екскурсоводом, якого позичила нам на один день туристська база. Шота щось сам собі наспівував. А я, затамувавши дихання, курив і, щоб не турбувати Ціру, пускав дим у ніс голові профбюро.

— Вашаломідзе, дими в другий бік!

— Куди?

— Он туди! До речі, членські внески ти сплатив?

— А вчора хто тобі платив?

— Щось не пам'ятаю!

— Ти, голубе, або виріж собі гланди, або запам'ятовуй, коли береш у мене внески, а то одного прекрасного дня я збожеволію і трахну чимось по твоїй макітрі. Тоді знатимеш!

Профбюро пересів на задню лавку.

Я знову скосив очі на Ціру. Вона все ще дивилась у вікно.

— Погляньте праворуч!— почав екскурсовод.— Це Кура.

— Не може бути! — вигукнув Шота.

Нестор голосно засміявся й спитав Отара:

— Отаре, чи не час нам перекусити? Я чогось зголоднів.

— У тебе часом не промитий шлунок, що ти весь час голодний?

— А скільки разів на день їси ти, дорогий Несторе? — спитав хтось.

— Скільки разів почастуєш!

— Ну, а в межах своїх можливостей?

— Потроху й похапцем.

— А ти їж повільно й побагато! — порадив водій.

— Подивіться уважно праворуч! — почав знов екскурсовод.— Це ЗАГЕС59 — наш електричний завод. Звідси пускають струм.

— Сагол! — похвалив екскурсовода водій.— Нарешті я дізнався, що означає ЗАГЕС! Ото як скоротять назву, напишуть по одній літері — спробуй зрозуміти! Оце недавно я прочитав на одному будинку — вийшло просто соромітне слово... А чому б не написати до кінця, щоб кожен прочитав і зрозумів, що воно й до чого? Так ні ж, ламай голову над якимось там ММАЧІ60...

— Погляньте ще далі праворуч! — вів задоволений екскурсовод.— Вище, вище! Бачите? То монастир Джварі61. Його збудовано в далекому історичному минулому і, як бачите, він ще й досі не зруйнувався!

— А ви не знаєте, коли зруйнується? — спитала Ціра. Екскурсовод скоса глянув на Ціру й розповідав далі:

— З цим монастирем пов'язана красива й весела легенда. Було це й не було62, жив собі чернець... на жаль, не пам'ятаю, як його звали. І от раз треба було тому ченцеві в якихось справах у Мцхету, спускається він по ланцюгу, бо від монастиря до цього місця натягнутий був ланцюг, і бачить: гарна-прегарна дівчина роздяглась і голісінька купається в Курі й Арагві...

— В обох річках? — спитав водій.

— Подивіться праворуч і вниз — тут Кура й Арагві зливаються.

— Далі, далі!

— Далі зиркнув чернець крадькома...

— Ви подивіться на цього старого шкарбана! Зиркнув, еге? — зрадів водій.

— А в ті часи бог забороняв ченцям дивитися на голих дівчат...

— Овва! — здивувався водій.— Значить, нарушеніє зробив!

— А до чого призводить споглядання голої дівчини — про це кожен з нас добре знає... У ченця закрутилася голова, і полетів він з ланцюгового мосту у воду. Не помилував його господь! — із сльозами в голові закінчив екскурсовод красиву й веселу легенду.

— Оце й усе? — спитав водій, не дочекавшись продовження. Екскурсовод кивнув головою.— Ось що нас губить! Карти, вино та жінки! Якось раз їду я вулицею, аж бачу — ангел. Без крил, але справді-таки ангел! Тільки вона була не зовсім гола — щось на собі мала. "Громадянко!" — покликав я її. Вона оглянулась. Так само, як і в того ченця, потемніло у мене в очах, і я налетів на легкову, що йшла попереду. Де не взявся інспектор... Інспектор — це наш бог. Благаю його — пожалій! Але не пожалів...— закінчив шофер свою сумну легенду.

— Погляньте ще раз праворуч! Светіцховелі63! — опам'ятався екскурсовод.— Будівничому, який його звів, відрубали праву руку.

— Чому, кацо? — спитав Нестор.

— Сам він каже, що його схопили й відтяли йому руку, щоб більш не будував так гарно.

— Що ж це виходить? Не треба робити людям добра? — сказав водій.

— А чому собор називається Светіцховелі? — спитала Ціра, коли водій замовк.

— Собор називається Светіцховелі тому, що... Ви й справді цього не знаєте?

— Ні, батоно!

— Тут стояв, виявляється, стовп...

— А як з тваринами? — спитав Нестор.

— Дикі тварини жили в навколишніх лісах,— пояснив Шота.

— Погляньте ліворуч! — раптом перейшов екскурсовод до нового питання.— Тут похований наш національний розбійник Арсена Марабделі64.

— О, його я знаю! — вигукнув водій.

Як почув це наш Арсена, усміхнувся ледь лукаво,

На Сивка свого він скочив, гарцював на ньому браво...

І вірмени загукали: "Хлопець лаве65 то, їй-богу!"

Що в багатих відбираю,

Роздаю те все убогим...66

Дорогою екскурсовод познайомив нас і з іншими пам'ятками культури Грузії, а над полудень ми виїхали на Шиомгвімську дорогу. Біля села Дзегві сіли на пором, перевезлися через Куру й пішки подалися схилом до монастиря. Ішли групами. Повісивши на плече рушницю одного з наших товаришів, я йшов слідом за Цірою. Після тієї ночі вона чомусь уникала мене. Я дуже кохав її і не хотів, щоб вона сварилася зі мною, а крім того, я знав, що й Цірі цього не хотілося. Проте ми були разом і обоє чогось боялись, як бояться ночі малі діти, що, притулившись одне до одного, мовчки сидять на ліжку й чекають, коли повернуться батьки.

— Зуріко! — гукає Нестор.— Відчепись від тієї дівчини, ти ж бачиш, вона й не дивиться на тебе! Іди допоможи мені!

Я відстаю від Ціри і йду до хлопців, що, обливаючись потом, несуть на палиці барильце з вином. Берусь за Несторів кінець палиці, і ми втрьох деремося косогором.

Ціра йде попереду всіх. Вона раз у раз нагинається, щоб зірвати квітку. Я дуже люблю квіти. Можу цілий день дивитися на одну квітку й бачити всіяне квітами поле або цілий день ходити серед квітів і не бачити нічого, крім однієї квітки. А ще можу лежати в полі горілиць і навіть на небі бачити квіти, а потім перевернутись і знову побачити небо. Я люблю квіти, але не люблю, коли їх зривають. Зірвана квітка викликає у мене відразу — мені здається, що вона з вінка мерця. Щоразу, коли Ціра нагнеться, серце у мене стискається. Я ладен повзти до монастиря, аби тільки Ціра не зривала їх, але Ціра не може йти серед безлічі квітів без квітів у руках. Зірвала одну квітку, другу, третю, і ось я вже бачу величезний букет, що йде переді мною.