Доктор Мукосій стоїть тепер на кінці четвертого десятка: хоч трошки і світить тім'я, але се не шкодить лікарській практиці; се ще більш додає Мукосієві шаноби і степенства, особливо в таких случаях, коли доведеться йому гоїти дівчяяу або молоду молодицю... Вже коли лисина світить — значить, кров перекипіла, вже лікарське око не зверне туди, куди не слід. Коли ж "правила науки" вимагають зазирнути за пазуху, так що ж, у лисого лікаря око нічогісінько не побачить, ку / іе того, що слідує побачити лікареві "по правилам науки"... А до того, Мукосій чоловік жонатий.
Дітьми бог не благословив його: було двойко, так померли. Одначе Мукосій сподівається, що за допомогою своєї науки він підправить жінчине здоров'я і діти у нього будуть і вже такі, що не помруть. Що ся надія не дурниця, видно з того, що Мукосій половину своїх лікарських заробітків, тисяч десять карбованців щорічно, приховує в банках — "на дітей". Опанас базікає, що доктор Мукосій розуміє тут "якихось-то інших дітей" — може, дітей вбогого люду; але се неправда, бо я за-певно знаю, що "на інших дітей" Мукосій щороку дає по десять карбованців на три дітські приюти. Знов же не забувайте, що Опанас, хоч і старий чоловік, але язикатий і верзе невідь-що, приміром, буцімто Мукосій зовсім "невінчаний". Про мене, хіба не все однаково, чи він двадцять разів вінчаний, чи ні разу; я знаю, що він чоловік жонатий, і досить. Але для людей се не так. Єсть, одначе ж, люде, що бачили у Мукосія і бумагу від попа, що вінчав. Опанас і проти сього десь висмоктав, що Мукосій вінчаний не з сією жінкою: вінчали його, каже, з Аграфе-ною, а ся Агнеса. Кажу: яке діло, чи вона Агнеса, чи Аграфена, аби вона жінка була, а яке їй ім'я приятне, тим вона і зветься. А ж її не питали тоді, як хрестили, як її назвати! Нехай вона буде хоч і Прозерпіна або Клеопатра, аби путяща людина була та вдачна до свого жіноцького діла — от що!
Вже ж і сам Опанас нічого не втне супроти того, що Муко-сієва жінка — настояща людина "женського полу", як слід бути тому. З мене, кажу, досить і того, що я знаю з уст самого доктора Мукосія; а він казав мені, що одружився на двадцять шостому літі, одружився з Агнесою, дочкою якогось крамаря, одружився, люблячи її; ніякого віна за нею не добивався і не хотів брати, та вже сам тесть силоміць пололсив йому в кишеню два білети на п'ятдесят тисяч карбованців... Агнеса тоді була красавиця. Сьому не можна не вірити, кинувши погляд і тепер на Мукосіїху; очі у неї невеличкі, капельку біляві — побіліли від сліз за дітьми; вони тепер немовби в молоці, зате вони крот-кі і спокійні. Треба великого знатця красоти і строгого критика, щоб ті молочні очі вважати яко ознаку невеликого розуму і величезного спокою. Бровки у неї вузенькі і з півдня такі чорні-чорні, аж сині, наче те крило у ворона. Губоньки невеличкі, тоненькі, наче барбарисові ягідки; зуби і тепер свідчать, що колись були і білі, і широкі, і гострі; конечно, задля ідеальної краси можна бажати хоч наполовину вужчих, зате плечі, стан, долоні рук, ноги — так самі і говорять, що у Агнеси колись було добре здоров'я.
Важніша річ, що Мукосіїха, хоч і любить вбиратись, але не горда. Та чом же їй не вбиратись! Вона ж багатого батька дитина і не вбогого чоловіка подрулсжя. Часом вона вбереться так, що вбрання краще її самої: от тоді-то наші цокотухи і почнуть верзти, що у Мукосіїхи "нема гострого ума". Запевно, що Мукосіїха вбиралась би ще краще, коли б не спиняв її доктор Мукосій: йому не жаль грошей на жінчине вбрання, але він не хоче, щоб на його подружжя заздрили люде... Та й те ще: ніяково б було, коли б стала гутірка, що жінка такого "досвідченого і вченого" чоловіка, як доктор Мукосій, так розкішно вбирається, що за одно яке її вбрання можна спорудити три "мужичі" хати з коморами і з усією оселею. Йому таки здається і те, що "добре вихованій дамі" не годиться надягати на себе "трохи не половину своїх достатків"; не через те, одначе, щоб від того було важко плечам Агнеси; плечі її, дяка богові, видержали б і втроє що важкіше...
Зате і сама Агнеса любить, береже і доглядує доктора Мукосія, а особливо побивається і пильнує про його здоров'я: щодня, як вернеться він додому з практики, вона зараз положить його любенько на канапі, сама подасть йому люльку, погладить по голові, поцілує в лисину і прийметься працювати коло кишені — значить, помагає йому в праці! Витягне гроші з однієї кишені в штанях, з другої, полапає в третій за пазухою, достане що є там, перелічить, бо не лічити ж самому доктору, їздячи по недужих, не роздивляться, хто скільки дав! Хто що дасть — доктор, не дивлячись,— в кишеню, щоб не бачила правиця, що взяла лівиця...
Доктор Мукосій не ласий до грошей, не скупий, щедрий. Отеє як перелічить Агнеса гроші з кишень, він і спитає:
— А скільки?
— Гарний сьогодня день: двісті дев'ять карбованців.
— Ну, дев'ять бери собі, а двісті сховай.
Він тільки любить, щоб праця його оплачувалась "по всіх правилах науки економії", і через те, коли в кишенях набереться менш двохсот карбованців, він промовить: "гидкий день!" — більш нічого не скаже і ввечері не поїде вже до недужих, а заверне до клубу, щоб там спочити за картами; часом повезе йому — і яку сотню виграє...
Найкращий заробіток Мукосієві літом; звісно, всюди жнива. Літом сотні недужих панів їдуть у Київ лічитися у Мукосія; він ніколи не торгується: хто що дасть, те й бере. До того він чоловік гуманний: грошей ніколи даром не бере. Приміром, випаде яка лиха пошесть: холера, обкладки, тифи, віспа — до таких недужих Мукосій ні за які тисячі не поїде, прямо скаже: "Я не спеціаліст, заразливих недугів не вмію гоїти! Шукайте кого другого". А чи так би зробив другий який лікар? Другому — що? Зовуть — і добре! Чи вміє, чи не вміє гоїти обкладки, а гроші візьме. У Мукосія таке м'яке та любляче серце, що в велику пошесть він і сам занедужає з одного жалю про людей. Особливо таким чулим до чужого нещастя став він з того часу, як поховав своїх діточок: одного з обкладків, другого з віспи. Ім'я його яко лікаря від сього нічого не втеряло, а ще виграло, бо всі тоді завірились, що доктор Мукосій справді не спеціаліст на дифтерит і віспу.