— Та-ак, — роздумливо мовив слюсар, — тут роботи годин на п'ять.
І знову пожильці захвилювалися, а дядько Захар почервонів ще дужче, насварився на синів кулаком та й подався до магазину купувати тридцять шість нових замків.
Сергій з Мишком полегшено зітхнули, перезирнулися й вислизнули з натовпу.
— Хлопці, — покликав їх Максим, — гайда до альтанки, я щось вам розкажу...
Сергій і Мишко — Максимові приятелі, брати-близнята. Кожному з них по сім років, два місяці й тринадцять днів; певна річ, точний рахунок дійсний тільки сьогодні, а завтра обидва брати будуть на день старші. Кажуть, усі близнята схожі одне на одного, а Сергій і Мишко, очевидно, виняток із загального правила. У Сергія очі блакитні, у Мишка — зелені. Сергій худючий і блідий, а Мишко, навпаки, в тілі. Сергій полюбляє все ламати, він навіть примудрився одірвати дві клавіші від піаніно. Мишко при дорослих нічого не ламає і старанно вчиться музики. Одне слово, як каже дядько Захар, один син у нього позитивний, а другий — негативний. Точніше, говорив до сьогоднішнього дня. Невідомо, що він скаже після історії з замками.
Та й самі винуватці події ніяк не могли з'ясувати, хто з них позитивний, а хто негативний. Поки Максим розповідав приятелям, як він зустрівся з Гум-гамом, брати раз у раз перебивали його.
— Це ти вигадав записочки писати! — говорив Мишко.
— А ти зате писав, — згадував Сергій.
— Ти перший наліпив на сто другу квартиру.
— Але ж я не чіпав замка! — виправдувався Сергій. — Як він міг зламатися?
— Ай справді, як? — перепитав Мишко. — Як тепер люди відімкнуть свої двері?
— Сокирою! А нас чекає ремінець.
— Ви слухаєте чи ні?! — перебив братів Максим.
Поволі всі неприємності забулися. Мишко й Сергій посідали на лавочку, слухали Максима. Щастить же ото людині! На вантажній машині літав, на каруселі крутився, бачив дикого звіра — і це протягом одного дня. А тут приліпили якусь там крихітну записку, і вже весь будинок аж гуде.
Вони вірили й не вірили Максимові. Усяке буває на світі, але так, щоб драбина висіла просто в повітрі, — цього вони навіть не уявляють.
— Ото б сюди твого друга. Він придумав би, що робити з замками... — прошепотів Сергій.
— Та й нам тоді не перепало б, — додав Мишко.
— Він не хоче гратися з дорослими, — нагадав Максим. — А там біля кожного замка по п'ять душ. І всі лаються.
— Ми нікому не скажемо, що це Гум-гам. Скажемо: слюсаря привели. Правильно? Максиме, поклич, будь ласка, Гум-гама!
Максим на мить замислився.
— Гаразд, — промовив він рішуче. — Я дуже хотів би погратися з Гум-гамом у замки. — І пошепки додав: — Р-раз!
— Ти мене кликав? — весело озвався хтось. — Я тут.
Сергій і Мишко здригнулися. Перед ними був живий Гум-гам. Не вигадка, не фантазія, не казка — людина з іншої планети. Зоряний мандрівник, який завжди з'являється несподівано.
— Я бачу засмучені обличчя, — здивовано промовив Гум-гам. — Наче ви програли...
— Це все замки, — похмуро сказав Максим.
— Гратися можна і в замки, — весело підхопив Гум-гам.
Мишко й Сергій, ледь зачувши ті слова, повеселішали : Гум-гам зарадить їм!
— Добре, якби двері відчинялися самі по собі... — зітхнув Максим. — Трик-трак — і все! Тринь-бринь — і готово!
— Ти прекрасно придумав, Максиме! — Гум-гам плеснув у долоні. — Нам треба обов'язково зіграти в трик-трак. Ану, покажіть свої пальці.
Три пальці потяглися до Гум-гама. Він уважно роздивився їх, бурмочучи: "Через п'ять хвилин це будуть найчудовіші пальці в будинку".
— Кожен з вас, — провадив він далі, —підходить до замкнутих дверей, говорить: "Р-раз!" — і пальцем начебто відкриває замок. Трик-трак — і двері одімкнено.
— І все? — здивувалися Сергій і Мишко. — Так просто?
Діти помчали до під'їзду.
— Ти, Мишку, почнеш з першого поверху, Сергійко з десятого, а я піднімуся на п'ятий, — командував по дорозі Максим. — Та не питайте у Гум-гама : "Чого та як?" І так далі... Бо він розгнівається. Слюсар щойно виламав двері в Митіних і заходився коло сусіднього замка.
— Стривайте, — сказав захеканий Максим, — не треба ламати.
Він приклав вказівного пальця до замка і стиха промовив:
— Р-раз!
Двері квартири № 121, жалібно рипнувши, відчинилися, й над вухом у хлопчика хтось тихенько заспівав: "Тра-та-ті, тра-та-ті, а ми і не замкнуті".
Максим зазирнув за двері й відсахнувся, помітивши в напівтемряві коридора блакитне обличчя Гум-гама.
— Тс-с! — Гум-гам притулив пальця до рота. — Мовчи!
"Як він тут опинився"? — подумав здивований Максим і занепокоєно озирнувся на слюсаря.
— Чи ти ба, — крякнув слюсар. — Двері й не замкнуті, а я замки викручую.
Він також зазирнув за двері, проте нікого не побачив. Забрав свою скриньку та й пішов.
А Максим, полегшено зітхнувши, кинувся до наступної квартири. "Р-раз!" — і ці двері готові. І знову щось задзвеніло: "Трик-трак, ось так... Трик-трак, ось так..."
Сусіда мовчки дивився на хлопчика, нічого не розуміючи. Потому вставив у замок ключа, замкнув двері, одімкнув і замість подяки пробурчав:
— От базіки! Кажуть: "Зачинено, зачинено!", а замок працює. — І з грюкотом зачинив за собою двері.
Максим нагнувся до замкової щілини й почув те саме: "Трик-трак...". Тепер він знав напевно, що й за цими дверима кілька секунд тому стояв Гум-гам.
Незабаром на всіх поверхах гриміли замки, грюкали двері, видзвонювали дзвінки.
— Ви бачили, як він пальцем трик-трак, і двері відчинилися? — казали одне одному сусіди. — Гей, Михайле, у тебе що — талант фокусника?
— Та ні, — відповідав рожевий од зніяковіння Мишко. — Просто ми граємося.
— Ну, знаєте, менше було б таких ігор, — бурчав хтось. — Сто душ вигнали з дому!
Ніхто не звернув на Гум-гама уваги: він був у спецівці, яку носять слюсарі. Але не у звичайній, а в спецівці-скафандрі: вона злегка пружинила й поскрипувала. І коли тільки Гум-гам устиг перевдягтися?
Максим, скотившись східцями, ухопив хлопчика-слюсаря за рукав, зашепотів:
— Гум-гаме, ти чого ходиш по чужих квартирах? Тебе ніхто не бачив?
— Ніхто не бачив і не побачить, — осміхнувся Гум-гам. — Ти ж сам пропонував цю гру...
— Яку?
— Трик-трак, тринь-бринь, — нагадав Гум-гам. — Співучі двері. Твій винахід!