3) Пані Кремер знайшли мертву. Вона отруїлася снодійними таблетками і, цілком одягнена, лежала в кухні ла лаві. Тіло ще не почало розкладатися. Вона тільки (!!!—Авт.) написала на старому дзеркалі над зливальницею недоїденою томатною підливою, в яку, певне, вмочала палець, одне речення в трьох різних* формах: "Я більше не хочу. Я більше не хотіла. Я давно вже не хо..." Тут, мабуть, підливи не стало. Здохлого птаха, хвилястого папугу, знайшли в спальні під комодом.
4) Дітер Вільфен признався, що пані Кремер перебувала на обліці в поліції. Через агента К-14 відомо, що вона була комуністкою, але від 1932 року відійшла від політичної діяльності, хоч до неї — це також відомо поліції — багато разів приходили, особливо після заборони КПН, намагаючись залучити її до партійної роботи. (Тут К. вписала справжнє ім'я "Фрща", яке цього разу вже стало жертвою червоного олівця
5) Пані Ц. і її син заявили свої претензії на спадщину. Дітер В. знайшов гаманець, де було 15 марок 80 пфенігів, і ощадну книжку на 67 марок 50 пфенігів. Єдиною справді цінною річчю був іще майже новий чорно-білий телевізор, на який пані Кремер наліпила записочку: "Цілком оплачений". На одній фотографії, що висіла в рамці над лавою в кухні, пані Ц. упізнала Еріха К., батька свого сина. На другій фотографії був, "мабуть, його батько. Бо страшенно схожий". У помальованій квітками бляшанці з-під кави, на якій лишилася марка відомої фірми, знайдено: "Майже нічого не вартий, але справний чоловічий ручний годинник. Потертий золотий перстень із штучним рубіном, так само майже нічого не вартий. Десятимаркову асигнацію 1944 року. Значок спілки "Ротфронт", вартість якого той, хто підписав протокол, не зміг визначити. Ломбардну квитанцію на закладений 1936 року за дві з половиною марки золотий перстень і другу на закладений 1937 року за дві імперські марки бобровий комір. Дбайливо ведену розрахункову книжку за квартиру". Якихось цінних харчових запасів не знайдено, лише півпляшки оцту, банку олії, майже повну (невелику), засохлий дієтичний хліб (п'ять скибок), почату банку молока, какао в бляшанці — десь 65—80 грамів, півсклянки розчинної кави, трохи солі, цукру, рису, картоплі, пакуночок їжі для птаха, непочатий. Крім того, дві книжечки цигаркового паперу і почату пачку дрібно нарізаного тютюну марки "Турецький". Шість романів якогось Еміля Золя, кишенькове видання, зачитані, не брудні. Мабуть, не великої вартості. Книжку під заголовком: "Робітничі пісні". Цікаві сусіди, що тим часом набилися до помешкання, зневажливо оцінили меблі як "самий мотлох", і їм у відповідь порадили заглядати краще у свої власні шафи. Після того як приїхав поліційний лікар, помешкання, згідно з інструкцією, опечатали. Пані Ц. з її претензіями на спадщину відіслано до судових органів.
6) Пані Ц. запропонували зв'язатися з добродієм ("Фрі-цом"), який, можливо, розповів би їй цікаві подробиці з життя померлої Ільзи Кремер і батька загиблого Еріха К. Вона відмовилася. Сказала, що з комуністами не хоче мати нічого спільного.
XIV
Коли К. не хапається за червоний олівець, то вона просто незамінна. Незаперечна чутливість германістки, що зраджує її тільки тоді, коли в ній прокидаються стилістичні або редакторські амбіції, досить тривалі вправи в спіритуалістичній діяльності, застосовані у світському житті, дають досить добрі наслідки; саме тому, що К. до певної міри емансипова-на вона з запалом, вельми корисним для авт., береться до куховарської праці, ладна день і ніч мити посуд, пильно, наморщивши лоба, вивчає ціни на м'ясо, витрати на помешкання, але не шкодує грошей на таксі й часто червоніє, коли бачить купи порнографічних видань; що стосується творчих питань, то вона стала, так би мовити, самостійною: накидається з червоним олівцем уже не на чужі тексти, а тільки на свої власні. Смерть Ільзи Кремер, як К. сама признається, "глибоко вразила" її, вона плакала (і досі плаче) над її долею, хоче написати коротку біографію цієї робітниці, "що після п'ятдесяти років праці лишила по собі щойно оплачений телевізор, півпляшки оцту, купку цигаркового паперу та ще розрахункову книжку за помешкання. Я ніяк не можу цього забути, просто не можу". Дуже похвальні слова і наміри.
Взагалі ж К. робила авт. неоціненні послуги як... ну, не зовсім шпиг, але як спостерігач. Тим часом як авт. усе ще було далеко до стану цілковитої ВВУ, якого він так палко прагнув, К. майже досягла своєї мети: робила те, що їй подобалось. А подобалось їй відвідувати Шіртенштайна й Шольсдорфа, де вона переконувалася, що їм набагато полегшало; причину того полегшення вона виявила аж згодом — Шіртенштайн із Лені "сиділи рядком у Блюхерівському парку". Що ж до Шольсдорфа, то вона двічі бачила на власні очі, як Лені в кав'ярні клала руку на його руку; а якось зустріла вдома в Лені чоловіка, що, за її описом, міг бути тільки Куртом Гойзером. Оскільки ж К. майже певна, що Лені в теперішньому своєму стані відмовляє в інтимних стосунках навіть Мехметові, то вважає, що з Пельцером вона зайшла надто далеко: "поцілувала його в темряві, в машині, близько від свого дому". Відвідати Пельцера К. не зважується, каже, що він "не дуже делікатний чоловік, може навіть дати волю рукам, зажадати якихось сурогатів еротики".
За Лева Груйтена К. нітрохи не хвилюється. "Адже він скоро виходить на волю". Активна з натури, К. навіть узяла участь у демонстрації сміттярів перед судом, писала для них транспаранти, як-от: "Хіба солідарність — злочин?", "Хіба можна карати за вірність товаришеві?" і ще грізніший: "Коли наших товаришів засудять, місто потоне в смітті!" Місцева бульварна газетка нагородила її за це заголовком: "Руда екс-черниця — підбурювачка сміттярів!" І взагалі вона всюди провадить корисну діяльність: дає дітям португальців у помешканні Лені уроки німецької мови, обговорює
з Богаковим сучасне становище Радянського Союзу, "розпещується косметикою" у Грети Гельцен, допомагає різним туркам та італійцям заповнювати формуляри на повернення переплаченого раніше прибуткового податку, розмовляє по телефону з адвокатами (з приводу незакінченого ще процесу водіїв, що влаштували аварію сміттєвозів), змальовує (так само по телефону) службовцеві, що веде цю справу, який зчинився б хаос, якби сміттярі застрайкували. І т. д., і т. д. І, звичайно, часом пускає сльозу над "Маркізою д'О...", а читаючи "Сільського лікаря" та "У виправній колонії" І, навіть не одну, але, незважаючи на ті сльози, й далі не може збагнути, що означає "в земній кареті неземними кіньми". Дуже вже вона відійшла від усього неземного, може, аж занадто. Та вже не вона, а Лені захотіла поїхати до Герзеле-на і її потягла з собою, коли довідалася, що там справді мають відкрити бальнеологічний курорт. Чи варто нагадувати, кого планують на "директора курорту" і "завідувача реклами"? Кого ж, як не Шойкенса! Він там уже бігає з креслярськими синьками під пахвою, владним голосом домовляється по телефону з майстрами * й архітекторами і навіть знайшов надійний спосіб, "якщо треба, то й силою здолати ту трояндову напасть". У радіусі п'ятдесяти метрів навколо "вічного джерела" він повикопував канави, які наповнив розчином отруйних хімікатів, і троянди справді повсихали. Жменька тліну, що колись була Рахеллю Гінцбург, звичайно, не змогла змагатися з тими хімікатами. А проте Богаков з задоволенням пересвідчився, що джерело "годяще" на його "проклятий артрит". Відколи йому вдалося намовити Лотту до ВВУ, вони часто гуляють там у парку.