Груповий портрет з дамою

Страница 82 из 108

Генрих Белль

Зведімо тут нарешті докупи всі нечисленні безпосередні висловлювання Лені:

"ладна піти хоч і на вулицю" (аби врятувати від судових виконавців своє піаніно);

є "розумні істоти" (у світовому просторі);

"ризикований танчик" (з Г. Г.);

"аби її й поховали в ньому" (в халаті);

"розкинувшись і вся віддаючись", "відкрита", "брав", "віддавалась" (те, що сталось у вересі);

"Ну, коли ж ви дасте мені той хліб життя, га? Чого я маю стільки чекати?" (Висловлювання, за які її не допущено до першого причастя);

"І ось мені поклали на язик той безбарвний, тоненький, сухий шматочок, що не мав ніякого смаку,— і мені захотілось виплюнути його" (про перше причастя, коли її таки допущено);

"якого я любитиму, якому віддамся безоглядно", "хочу, щоб він мав радість від мене, а я від нього" (про її "судженого");

Які "в того хлопця неделікатні руки" (перше побачення); "щоб спокійно поплакати в темряві" (в кіно);

"такий милий, такий страшенно милий і такий добрий" (брат Генріх);

"боялась його, такий він страшенно освічений" (брат Генріх);

"просто вражена, який він неймовірно, безмежно ласкавий" (брат Генріх);

"непогано давав собі раду"; "збирач брухту" (батько після 1945 року);

"Вже тоді була для батька постійною спокусою — я не кажу спокусницею" (про Лотту Г.);

"тяжкі, дуже тяжкі" (про родинні зустрічі за чашкою кави з братом Генріхом);

"Наші поети так відважно чистили клозети" (після того як сама прочистила каналізацію у Маргрет, про Г. та Е.);

"Це" (повинно і може статись) "не в ліжку". "На природі, тільки на природі. Та постільна ідилія не для мене" (міркування в присутності Маргрет про акт, що його звичайно називають зляганням);

"для мене вмер ще за життя" (про свого чоловіка А. Пф., після того як він змусив її до названого вище акту);

"Зниділа вона там, зсохла з голоду, хоч я останнім часом щоразу приносила їй попоїсти, а як вона померла, то її просто закопали в саду, без нагробка й без нічого; я, коли прийшла востаннє, відчула, що її вже нема, а Шойкенс мені сказав: "Шкода праці вже, панночко, шкода праці — чи, може, з землі вигребете?" Я тоді пішла до ігумені й стала допитуватися, де Рахель, але мені сказано, що вона виїхала, а як я спитала, куди, ігуменя наче злякалась і відповіла так: "Дитино моя, чи ви вже зовсім схибнулися?" (Про смерть Рахелі);

"невимовно гидко" (про пригоду з А.);

(аж млість бере, коли гляне) "на оті купи новеньких грошей" (про свою службу в батьківській фірмі під час війни);

"помста" (гадка Лені про мотиви батькових махінацій з "мертвими душами");

"саме в ту мить ота клята стрілянина розлящалась, аж страх" (хвилина Борисового освідчення);

"поєднання" (Лені до Маргрет про акт, що його звичайно називають не так делікатно);

"Ти знаєш, я скрізь, скрізь бачу табличку: "Увага! Небезпечно для життя!" (Про своє становище після першого поєднання);

"А навіщо мені було знати його (Борисове прізвище.— Авт.) відразу, адже ми стільки мали розповісти важливіших речей, а йому я сказала, що моє справжнє прізвище не Пфайфер, а Груйтен" (Лені до Маргрет про розмову з Борисом) ;

"топчуться на місці" (про американців);

"Адже це всього вісімдесят-дев'яносто кілометрів, чого ж воно так довго тягнеться?" (Див. вище);

"Ну чого вони вдень не прилітають, коли вони вже вдень прилетять, і чого ті американці не наступають, чого вони топчуться, це ж так недалеко!" (Про бомбардування та наступ американців, занадто повільний для Лені);

"місяць розкоші" (про жовтень 1944 року, коли було багато денних нальотів, що давали Лені змогу поєднатися з Борисом);

"Це я маю дякувати Рахелі й матері божій, вони обидві не забули, як я їх шаную" (про місяць розкоші);

"Обидва поети, коли хочеш знати, обидва поети" (про Бориса й Ергарда);

"Нарешті, нарешті! Як же довго вони повзли сюди!" (Знову про наступ американців);

"Про це (тобто поєднання) годі було й думати" (Лені завагітніла).

IX

Авт. залюбки поминув би один епізод у житті Лені, про який йому вже натякали деякі свідки: її короткочасну політичну діяльність після сорок п'ятого року. Не те щоб йому забракло уяви: він тільки не дуже вірить у це. Чи, може, все ж таки треба вірити, коли є вірогідні свідчення? То поминути той епізод чи не поминути? Як бачимо, перед авт. дуже гостро постала тема вибору, така популярна серед фахівців і профанів. Що Лені цікавиться політикою, засвідчують Галс і Грета Гельцени, які не одну годину просиділи з нею біля телевізора, і засвідчують у такий спосіб, що ні юрист, ані репортер не мали б ніякої підстави висловити їм недовіру. Лені найдужче любить (Гельцени, що майже два роки разом з нею дивляться передачі по її чорно-білому телевізору, рішуче підтверджують це) "спостерігати обличчя тих, що розводяться про політику" (одна з дуже небагатьох прямих цитат із Лені!). її висловлювань на адресу Барцеля, Кізінгера, Штрауса авт. не може навести — це йому надто дорого коштувало б. З цими особами становище таке саме, як із високопоставленим добродієм. Він — авт.— міг би, звичайно, послатися тут на свій репортерський обов'язок і процитувати слова Лені, але тоді їй довелося б стати перед судом, узяти на себе тягар доказів, і хоч він певний, що Лені не підвела б ані його, ані Гельценів, та все ж воліє не цитувати її, а обмежитись тільки натяками. Причина проста: йому не хотілося б бачити Лені перед судом. Він уважає, що Лені й без того має досить клопоту: її єдиний, улюблений син сидить у в'язниці; останнім часом з'явилася небезпека, що в неї заберуть навіть піаніно; її мучить непевність, страх, чи вона, бува, "не завагітніла від турка" (Ганс Г. зі слів Лені), з чого випливає одна біологічна деталь: у неї ще й досі не припинилося місячне; їй погрожують газовою камерою, хоч ніхто не знає, чи цю погрозу можна здійснити,— її висловив один колишній службовець, а тепер пенсіонер, що живе у сусідстві й що робив кілька марних спроб зійтися з Лені (брутальне чіпляння в темному під'їзді, обмацування в булочній, ексгібіціоністський акт у тому ж таки темному під'їзді), які можна довести; вона опинилася в непрохідних джунглях, де на неї з усіх боків чигають описувачі майна, нещадні й трохи поблажливіші,— з тих джунглів вона "не видобулася б і з допомогою мачете" (Лотта Г.). То невже їй треба виголошувати ще й перед судом свої вбивчі, на диво точні, чудові (з літературного погляду) характеристики Барцеля, Кізінгера і Штрауса? На це питання може бути тільки одна відповідь: ні, ні і ще раз ні.