Отже, подану тут спробу психограми Л. Б. Г., хоч вона й дає відносно правдивий його образ, з погляду наукової цінності треба прийняти з певними застереженнями. Вона може хіба тільки трохи полегшити спілкування з Л. Б. Г. у подальшій роботі і, зі згадуваними вже застереженнями, прислужитися з'ясуванню мотивів його "кримінальних" вчинків.
Л. Б. Г. формувався у надзвичайно несприятливих, що стосується зовнішнього оточення, і надзвичайно сприятливих, що стосується його родинного оточення, умовах. Врешті, слово "сприятливих" теж вимагає певних застережень: можна було б сказати, що його вдома занадто пестили, і саме наслідки того "пещення" ще й досі утруднюють двадцятип'ятирічному Л. Б. Г. спілкування зі світом, хоч загалом його можна вважати корисним, навіть приємним членом нашого суспільства.
Вкрай несприятливою для Л. Б. Г. була та обставина, що він, виростаючи позашлюбною дитиною, без батька, не міг претендувати на важливе для психічного формування характеру становище сироти або сина загиблого на війні. Для позашлюбної дитини загиблий батько не може бути ніяким виправданням. До того ж Л. Б. Г. дражнили на вулиці і в школі "російським байстрюком", а його матір часом прозивали "російською любкою", і те, що вона не була зґвалтована, а сама віддалася росіянинові, набувало відтінку чогось особливо брудного й принизливого, ставало ніби звинуваченням хлопцеві. Його зачато за обставин, що могли б накликати на його батька й матір сувору, якщо не смертну кару. З цього погляду він також був до певної міри "злочинною дитиною". Інші діти, навіть позашлюбні, мали психологічну можливість почувати себе як "діти загиблих" вищими, привілейованішими за нього. Ще глибших ран, висловлюючись популярно, завдала Л. Б. Г. одна суспільна інстанція: його дедалі дужче цькували в тому сумнівному (як Е. відверто писав уже в багатьох своїх публікаціях) закладі, який звуть конфесіональною школою '. Хоч він був хрещений, навіть за католицьким обрядом, що підтверджує і власник квітникарства Пельцер, у якого згодом Л. Б. Г. певний час був учнем, і інші особи, церковна влада не визнавала того "хрещення нашвидкуруч" і вимагала, щоб його охрестили ще раз. Внаслідок пильних, педантичних, важких пошуків виявлено, що в зв'язку з цією обставиною Л. Б. Г. давали й інші, можна сказати, моторошні прізвиська. Його прозивали "цвинтарним" і "могильним байстрюком", казали, що його "зачато й народжено між трупами". Одне слово, мати відмовилася ще раз охрестити його, бо їй був дорогий спогад про хрестини, в яких брав участь батько Л. Б. Г., вона не хотіла, щоб той спогад стерли "якісь там формальності", але так само не хотіла посилати сина до "вільної школи", кілометрів за п'ятнадцять від дому, а тим паче до "протестантів" (крім того, не з'ясовано, чи вони також не почали б вимагати повторного хрещення); таким чином, на Л. Б. Г. впала остання, найга-небніша пляма: хто він був — протестант, католик чи ні той, ні той?
З огляду на всі ці обставини слово "пестили" стає надто відносним, майже втрачає свій зміст. До того ж Л. Б. Г. мав ще й чимало "тіток": тітку Маргрет, тітку Лотту, тітку Ліану, тітку Марію, отже, його "пестили" самі жінки; були в нього також "дядьки" і "брати в перших", що заміняли йому рідних батька й братів,— дядько Отто і дядько Петро, брати в перших Вернер і Курт; пам'ятав він і свого рідного діда, з яким "роками сидів над Рейном". Як винятково здорову, інстинктивну реакцію можна розглядати й те, що мати за кожної нагоди, часом під дуже сумнівним приводом, не пускала його до школи. Хоч Л. Б. Г. виявляв незвичайну психічну силу, коли добровільно залишав територію, де його "пестили", і йшов гратися на вулицю, де наражався на бійку і образи навряд чи він витримав би щоденний шкільний гніт. Якби Л. Б. Г.— це тільки гіпотеза — мав від народження хоч трохи викривлену чи хворобливу психіку, він довше як до чотир-
1 Школа у ФРН, де вчаться діти одного віровизнання.
надцяти рОКів не витримав би того масованого, різнобічного натиску оточення: наслідком були б самогубство, невиліковна депресія або агресивна злочинність. Л. Б. Г. справді багато чого витримав і подолав. Він тільки не міг витримати й подолати того, що "дядько" Отто, досі такий ласкавий до нього, врешті позбавив його товариства "братів у перших" Вернера й Курта, на десять і на п'ять років старших за нього, які були йому єдиними оборонцями, не вигаданими, а справжніми. Соціальна прірва, що тим часом виникла між ним і його "братами", помста і впертість безперечно спричинилися до його "злочину" — незграбного фальшування двох векселів; після п'яти розмов із Л. Б. Г. Е. так і не з'ясував, чи не слід витлумачити незграбність цього вчинку як свідомий або несвідомий виклик "дядькові" і "братам". Оскільки це фальшування повторювалося (всього чотири рази: тричі справу заминали, і аж за четвертим разом передали до суду) і всі чотири рази зроблено ту саму помилку (неправильно заповнено графу: "словами"), напрошується здогад, що то був свідомий виклик, і причину його треба шукати в тому, що Л. Б. Г. за цей час довідався, які зміни в майновому стані Груйтенів і Гойзерів відбулися під час війни.
Як же Л. Б. Г. компенсував дитиною і підлітком свою беззахисність перед оточенням? Він, мабуть, інстинктивно відчув, що домашньої компенсації, яку ми тут визначили словом "пестощі", йому не досить, що він мусить розвивати і свою власну ініціативу, що на матір і на численних тіток, особливо після від'їзду "братів", він не може покладатися. Крім того, бачивши материну безпорадність і беззахисність, він дуже рано зрозумів, що кінець кінцем йому доведеться стати "головою родини".
Тут Е. змушений ввести в ужиток поняття "відмова від успіху" (далі позначатиметься скорочено — ВВУ). Спершу ВВУ в школі, де Л. Б. Г. часом загрожувало переведення до школи для розумово відсталих дітей. Всупереч своїм безперечним здібностям і розвиненому інтелектові, він поводився так, як у нашому суспільстві з його механічним підходом до людини й чекають від хлопця, обтяженого стількома антигромадськими прикметами. Він був набагато гіршим учнем, ніж мав бути, навіть якоюсь мірою симулював недоумство. Він не залишався на другий рік тільки тому, що не хотів потрапити до школи для відсталих, а до тієї школи не хотів потрапити тільки тому, що до неї було важко добиратись і мати за нього боялася. Він признався Е., що "залюбки пішов би до школи для відсталих", але на той час вона була в далекому передмісті, а мати працювала, і йому рано довелося взяти на себе хатню роботу, тож йому не вистачало б часу на довгу дорогу.