Він уткнувся обличчям у холодне хутро, вогке від осінньої мряки. Сестра легенько поколихувала його, а він думав: "Яке мені діло, де вона була? Зате прийшла зразу до мене". Але його серце стискалося й завмирало від дивної суміші почуттів: пекучої туги й солодкого запаморочення пахощами.
— Що з тобою, Їржику? — раптом злякано скрикнула вона.
— Нічого, — вколисаний, мовив він. — Приходила Тільда.
— Тільда? —перепитала Ружена й заціпеніла. Якусь хвилину вона мовчала, тоді промовила: —Пусти!.. Що вона казала?
— Нічого.
— Мабуть, про мене говорила? Щось негарне?
— Та... дещо там.
Ружена розплакалася злими слізьми.
— Паскуда! Вона б рада мене з'їсти! Хіба я винна, що в них усякі там невдачі? Певне, прийшла, бо... бо... бо звідкись дізналася, що ти для мене зробив! Якби в них усе було гаразд, то й не спитала б про тебе! Отака підлота! Вона все рада загарбати собі... тільки про себе думає... про своїх дітей... отих гидких пуцьверінків!
— Годі, не треба про це, — попросив Їржі. Та Ружена, плачучи, нарікала далі:
— Вона хоче мені життя зіпсувати! Тільки-но я якийсь просвіток побачила, як вона вже тут, клепле на мене, хоче відібрати... Невже ти віриш у те, що вона набалакала?
— Ні.
— Я ж нічого не хочу, тільки волі. Невже я не маю права на дрібочку щастя? Мені треба так небагато, я тут була така щаслива, а вона прийшла і...
— Не бійся, — відказав Їржі й підвівся засвітити лампу, Ружена зразу перестала плакати. Він втупив у неї пильний погляд, ніби вперше бачив її. Дивиться в підлогу, губи в неї тремтять... Але яка гарна й молода! Вона в новій сукні, руки туго обтягнені рукавичками, на ногах шовкові панчохи... Маленькі нервові пальці перебирають торочки вистріпаного чохла на канапі.
— Вибач, — зітхнувши, сказав Їржі, — мені треба попрацювати.
Ружена слухняно встала.
— Ох, Їрко... — почала вона й затнулася, не знаючи, що казати далі. Вона стояла перед братом, притискаючи руки до грудей, як живе втілення страху: очі неспокійно бігають, у погляді мука, губи побіліли.
— Не турбуйся, — сказав він і сів працювати. Другого дня він сидів над паперами, поки не смеркло.
Намагався з головою поринути в роботу, силував себе працювати швидше й швидше, але крізь те силуване завзяття раз у раз проривався гострий біль.
Нарешті прийшла Ружена.
— Пишися не заважатиму, — шепнула вона, сіла на канапу й сиділа тихенько, але Їржі весь час відчував на собі її тривожний і пильний погляд.
— Чого ти не зайшов до мене? — раптом спитала вона. — Я сьогодні весь час була дома.
В цих словах він почув признання, яке зворушило його. Він поклав ручку й обернувся до сестри; вона була в чорному, немов покутниця, блідіша на обличчі, ніж звичайно, і видно було, як захололи її руки, безпорадно складені на колінах.
— У мене холоднувато, — буркнув він, ніби перепрошуючи, й заговорив до сестри, як завжди, спокійним тоном, намагаючись не зачіпати вчорашнього. Вона відповідала покірно й ласкаво, ніби вдячна дитина.
— Щоб ти знав, Тільда... — вихопилось у неї несподівано.— їм не щастить, бо її чоловік дурний. Поручився за когось, а потім мусив заплатити. Звісно, сам винен, треба було подумати про дітей, та що ж, як він такий нетямущий! Він держав комерційного агента, так той його обікрав, і взагалі він вірить абикому... Ти знаєш, що його обвинувачують в умисному банкрутстві?
— Нічого я не знаю, — ухильно відказав Їржі. Він бачив, що сестра думала про це цілу ніч, і йому стало якось наче соромно. Ружена не відчувала його мовчазної нехоті; розпалившись, вона зразу виклала свій найбільший козир:
— Вони вже просили мого чоловіка, щоб допоміг їм; але він розвідав, що треба, й тільки посміявся... Сказав — дати їм гроші це однаково що викинути, у них пасив триста тисяч. Треба дурнем бути, щоб позичити їм хоч один гелер — то були б пропащі гроші.
— Навіщо ти мені це розказуєш?
— А просто, щоб ти знав,— Ружена перейшла на веселіший тон. — Бо ти такий добряга, що дав би себе дочиста обібрати...
— Що ж, спасибі, — відказав він, не спускаючи з неї очей.
Ружена була напружена, мов тятива лука; їй, видно, кортіло сказати й більше, але її бентежила братова уважність; їй стало страшно, що вона може перебрати міру. Вона стала просити, щоб знайшов їй якусь роботу, бо вона нікому, нікому в світі не хоче бути тягарем. Вона ощадитиме на всьому, і помешкання можна знайти дешевше... Ось, ось зараз вона, мабуть, запропонує йому бути в нього за господиню. Їржі чекав тих слів нетерпляче, аж серце калатало в грудях, але вона відвернула погляд і заговорила про щось інше.
Через день надійшов лист від Тільди:
"Любий Їржі!
Мені дуже шкода, що ми розпрощалися, так і не порозумівшись. Якби ти знав усе, то сприйняв би цей лист інакше. Ми в жахливому становищі. Якби ми могли зараз заплатити п'ятдесят тисяч, то були б урятовані, бо фабрика наша за рік чи два почне давати прибуток, ось побачиш. Якби ти зараз позичив нам грошей, ми б дали тобі всі можливі гарантії. Ти був би співвласником підприємства й одержував свою частку з прибутків, коли справа налагодиться. Приїдь, глянь на нашу фабрику. Сам побачиш, що це підприємство надійне. І наших діток побачиш — які вони любі та чемні, і учаться гарно. Ти з твоїм добрим серцем не захочеш знівечити їхню долю. Хоч би заради дітей порятуй нас — адже вони тобі не чужі. Карел уже великий, розумний, з нього будуть люди. Пробач, що я так недоладно пишу, ми всі страшенно хвилюємось і віримо, що ти нас порятуєш і любитимеш наших дітей, бо серце в тебе добре. Приїзди неодмінно. Коли Тільдочка підросте, вона залюбки піде до тебе твоє хатнє господарство вести. Побачиш, яка вона мила. А як ти не допоможеш нам, мій чоловік цього не переживе, а діти зостануться без шматка хліба, хоч іди жебрай.
Із щирим привітом
твоя нещасна сестра Тільда
P. S. Щодо Ружени ти казав, ніби я брешу. Та мій чоловік, як приїде до Праги, привезе тобі докази. Ружена не варта твоєї великодушної підтримки, бо вона ганьбить нашу родину. Нехай краще вертається до свого чоловіка — він її пробачить, — і не віднімає шматка хліба у невинних дітей".
Їржі відкинув листа геть. Йому стало гірко й гидко. Від паперів, розікладених на столі, на нього війнуло безнадійною пусткою, до горла підступив важкий клубок огиди. Він покинув усе й пішов до Ружени. Але вже біля її дверей, на сходах, махнув рукою й подався вештатись вулицями. Побачивши здалеку молоду жінку в хутрі, під руку з офіцером, побіг за ними, мов ревнивець; але то була не Ружена. Він зазирав у ясні жіночі очі, чув сміх із рожевих уст; бачив жінок, що аж світилися щастям, сповнені щирості, радості й краси. Нарешті, втомлений, він вернувся додому. На канапі лежала Ружена й плакала. Тільдин лист валявся, розгорнений, долі.