Олена Карпівна. Хіба ж я не маю права тримати у себе промислові речі?
Марія. Ах, Олено Карпівно, жандарм глузує з вас, а ви...
Сталинський (поспішно, навіть з образою в голосі). Бог з вами, бог з вами. Де ж ви тут бачите глузування? Я цілком серйозно кажу, що не маю за що арештовувати шановну лані. А шрифт мушу конфіскувати. Вас*же прошу зі —мною на півгодинки для протоколу...
Пристав (вбігаючи, радісно). Дозвольте доложить. Злочинці спустились в квартиру під нею. Вони арештовані.
Сталинський. Ага! Чудесно. Так прошу вас, шановна пані. (Показує рукою на двері. До пристава). А ви тут самі докінчуйте трус.
Пристав. Слухаю.
Сталинський, погладжуючи бороду рукою й задоволено посміхаючись, помалу виходить за Марією й Оленою Карпівною.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Кабінет жандармського підполковника Сталинського. М'які фотелі 2, шафи з актами, бібліотека, портрети царів, стіл. Одні двері — в прийомну, другі — в сусідню кімнату. Велика шафа з скляними дверцями, запнутими зсередини сітчатим серпанком. В кімнаті Ніздря й Вахмістр. Ніздря — років 50, високий, худий,— з понурими чорними вусами і хмарним
лицем п'яниці. Вахмістр — молодий, франтуватий.
Ніздря (стоїть біля шафи й тримає в руці табакерку з табаком, з якої часом нюхає). А ти думаєш, ти на старість не дойдьош до тетой шафи? Дойдьош. Каїн доведе.
Вахмістр. Я на казьонной службе, мені він нічого зробить не в силах. (Прибирає на столі).
Ніздря. Хто? Каїн не в силах? Понімаєш ти, з носа та в рот. Та Каїн, брат, тобі кого хоч, самого генерала, как схоче;
в острог посадовить. "Казьонна служба"! Він тобі з кого хоч, з усіх апостолів юд може поделать. Я по какой причині в нього на шкафном положенії состою? Га? Я до Каїна, знаєш, хто був? Га?
Вахмістр. Та чув, машиністом.
Ніздря. Так ото ж понімай! А познакомився з цим Каїном, і от що получилося. Га? Достоїн я, щоб мене полові у трактирах по морді били? Совершенно упольнє достоїн. А хто причина? Каїн. Та ти мене, бувало, ножем ріж, огнем печи, щоб я товариша виказав. А тепер? Гм. "На казьонній службі"! Ну, згадаєш моє слово: уб'ють Каїна.
Вахмістр. Хто?
Ніздря. Найдуться такі. Та ти перший можеш убить, знаєш ти це чи ні? Посміхаєшся. А от згадаєш мене. Хіба це офіцер как офіцер? Це диявол. Вєрно, диявол. Нечистий дух. Ти смотри: другі офіцери як спольняють службу? Прийшов, позанімався, скільки полагається, того допросив, тому приказав, там підписав, напився чаю, покурив і пішов додому. Так. А тетот?А тетот нє-є. Тетот не довольний допросом, не довольний тим, що чоловік сидить у тюрмі год, два, три, що, може, здоров'я потеряв. Йому наплювать. Що йому допрос? Йому душу свою давай. Понімаєш? У душу йому нада залізти, сковирнуть її, обплутать, обснувать, як паукові. От що йому нада. От він мене у шкафу засадовить, щоб я записував і підглядав за арештованими. І сиджу, сукин син, сиджу. Скаже задушить своїми руками — і задушу. А як він насилував тут оту, що потом повісилась у тюрмі, хіба ж я не сидів отут у шкафі й не бачив того? Бачив і не пікнув. А спробуй я пікнуть про це, то іменно, що тільки пікнув би.
Вахмістр. Ав шкафі ж таки чхаєте?
Ніздря. Ну, а ти не чхнув би, якби бачив, що чоловік от-от лізе сам у павутиння? Га?
Вахмістр. Так ви ж проти служби. Змєну, значить, дєлаєте.
Ніздря. Яку службу? Хіба по службі полагається чоловіка заплутувать? Када він винуват,— допроси його, суди, в тюрму одправ. А не совращай його душу страхом і обманом.
Вахмістр. А Каїн на цей щот сволоч порадошна, то правда.
Ніздря. У-у, сатана, нечистий дух. Стой, кажись, сам іде. Його голос. Оце, значить, уже тих мовчунів на допрос привезли.(Хова в кишеню табакерку). А молодці. Сім місяців б'ється з вими й ні одного слова не добився. Тшш.
Входить Сталинський.
Сталинський (різко, сухо, строго). Приготовлено все?
Ніздря (влесливо, з м'якою запобігливою посмішкою). Так точно, ваше високоблагородіє.
Сталинський (до вахмістра). Впусти паню Чоботар.
Вахмістр мовчки повертається й виходить.
Сталинський. А табакерка де? Ніздря. Дома зосталась, ваше високобл... Василь Павлович.
Сталинський. Чхать не будете?
Ніздря. Боже борони, Василь Павлович! Що ж я, служби не понімаю, чи как? Ну, согрішив у той раз, так хто, Василь Павлович, не грішний?
Сталинський. Ну, на місце. В будку. Марш!
Ніздря зирка на нього, одчиняє шафу н залазить у неї.
Сталинський. Папір, перо, все є? Ніздря. Так точно, Василь Павлович. Прикажете замкнутись?
Сталинський. Замикайтесь.
Ніздря зачиняє за собою двері шафи. Сталинський сідає за стіл, готує теку
з паперами.
Вахмістр попереду, за ним Ніна входять. Ніна схудла, змарніла, з боязкими широкими очима, в теплій в'язаній блузці й дитячій, теж в'язаній, шапочці. Вахмістр пропускає Ніну вперед і виходить.
Сталинський (прибирає вигляд простої, добродушної людини; ввічливо встає, подає стільця). Сідайте, будь ласка. Ще раз вибачайте, що знов потурбував вас. Знаю, знаю, лаєте мене, а що ж я маю робити? Ну, так як, і сьогодні мовчатимете?
Ніна мовчить і засува руки в рукав — видно, їй трошки холодно.
Сталинський. Вибачте, вам, здається, трошки холодно? Може, дозволите скляночку чаю? Я гадаю, що це така штука, що й од жандарма можна прийняти. Га? Дозволите? (Надушує гудзика дзвінка).
Ніна мовчить і дивиться повз Сталинського.
Сталинський (сміється). Ну, ви ж і запеклий народ. (До вахмістра, що входить). Дві склянки гарячого чаю. (Вахмістр виходить). Так. Ну, так що ж мені робити з вами, мовчунами милими? Мені наказано начальством покінчити вашу справу за всяку ціну. А як його скінчиш, коли ви такі непохитні? Я б уже й сам радий одчепитись од вас, аби мені хоч дві-три чисто формальні графи заповнить. І тоді — бог з вами, одчепіться од мене. (Добродушно сміється). Ну, на формальні запитання будете відповідать? Де родились, де вчились? Тут же нічого страшного немає. Га?
Ніна не рухається, мовчить. Вахмістр входить з чаєм, ставить на стіл,
виходить.
Сталинський (підсовуючи склянку Ніні). Прошу. Будь ласка, погрійтеся.
Ніна не дивиться на чай, мовчить.
Сталинський (з захопленням сміється). А, їй-богу, мені це подобається. Я це люблю. Таких противників я люблю. Оце видержка, сила, строга тактика. Прекрасно, прекрасно! І скажу вам так, знаєте, по щирості, не по-жандармськи, а по-людськи. (Озирається, тихіше). Держіться раз у раз такої тактики. Мовчіть і ні пари з уст. Головне, ні одного згуку, ні одного слова. Для нашого брата, жандарма, нема нічого гірше, як отаке абсолютне мовчання. Це, я вам скажу, вбивча, безнадійна штука. Туман, непроглядний туман. Я, по правді сказати, зовсім поганий жандарм, мене таке мовчання просто вводить в апатію, і я готов сяк-так замазати справу, швидше зіпхнуть її з рук. Як от з вами. А от є у нас такі поети жандармського діла, яких така, як ваша, тактика доводить до сказу, до хвороби. Ій-богу. Нехай арештований бреше, заплутує, вигадує, нехай лається, аби не мовчав, аби подав голос одним, двома словами "не знаю", або "не хочу відповідать", або що-небудь. Тут, розумієте, з психологічного боку важне отаке подавання голосу. Розумієте? Бо коли арештований каже "не знаю" або "не хочу відповідать", то цим він усе ж таки відповідає. Він уже входить в певний контакт із слідчим. Ви розумієте цю різницю? Розумієте?