Слухаючи Джо, Женев’єва дивилася на його обличчя й милувалася чистою шкірою, ясними очима, ніжними й гладенькими, як у дівчини, щоками. Вона визнавала силу його доказів, але не хотіла погодитися з ними, інстинктивно обурювалась проти тієї Гри, що відривала його від неї, частково її грабувала. Це була суперниця, якої вона не розуміла, а надто не розуміла її принади. Якби то йшлося про якусь іншу дівчину, все було б зрозуміле, Женев’єві помагали б знання, здогади, прозірливість. А тут їй доводилось боротись наосліп з якоюсь невпійманною супротивницею, про яку вона нічогісінько не знала і яка видавалася їй ще небезпечнішою через те, що в словах Джо вона відчувала дещицю правди.
Нараз дівчина збагнула свою кволість. Їй стало сумно й шкода себе. Вона хотіла володіти ним цілком, неподільно, на менше її жіноча природа не погоджувалась. А він не давався, вислизав від неї, коли вона пробувала обвити його руками. Очі їй зайшлися слізьми, губи затремтіли, і зразу поразка обернулась на перемогу — всемогутня Гра поступилася перед нездоланною силою жіночої кволості.
— Та годі ж бо, Женев’єво, годі,— почав благати хлопець, сповнений каяття, хоч і був здивований. Своїм чоловічим розумом він ніяк не міг збагнути її розпачу, але, побачивши, що вона плаче, забув про все на світі.
Вона всміхнулася крізь сльози, прощаючи йому, а він, хоч і знав, що нічим не завинив, увесь розтанув. Мимохіть він сягнув по її руку, але вона стримано й холодно уникла потиску, тільки очі її ще дужче засяяли.
— А ось і містер Клаузен,— сказала вона, і тим часом якась дивна жіноча алхімія геть висушила їй сльози.
— Вам, Джо, певне, вже надокучило чекати? — сказав керівник відділу, рожевощокий чоловік, що до його суворих бурців аж ніяк не пасували веселі маленькі очиці.— Ну, то на чому ж ми спинилися? Ага, на тому килимові,— жваво провадив він.— Гарний візерунок, еге ж? Так, я все розумію. Ще б пак, сам заводився майном, мавши чотирнадцять доларів на тиждень. Але для свого гнізда нічого не шкода. Еге? Та й справді-бо. Всього на сім центів дорожче, зате дорогу річ вигідніше купувати, скажу я вам. А знаєте що, Джо? — керівник раптом сповнився великодушністю й довірливо стишив голос:— Проте це лиш вам. Я скину п’ять центів. Тільки дивіться,— додав він урочисто,— нікому не кажіть, скільки заплатили!
— Звісно, сюди входить і платня за пакування й доставку,— пояснив він, коли Джо й Женев’єва, порадившись, заявили про свою згоду.— А як гніздечко? — ще раз поцікавився він.— Коли ж ви розпустите крила й полинете? Завтра? Так швидко? Чудово, чудово!
Він на мить захоплено звів очі вгору, тоді глянув на них по-батьківському ласкаво.
Джо відповідав досить спокійно, а Женев’єва трохи зашарілась; проте обоє вони почували себе ніяково. Не лише тому, що мова зайшла про те, що було для них інтимне й священне, і не через міщанську сором’язливість, а з уродженої скромності й стриманості, що часто властива людям з робітничого середовища, коли вони змагаються до життя чистого й цнотливого.
Містер Клаузен провів їх до ліфта, танучи в усмішці, аж сяючи поблажливою зичливістю; вся обслуга й собі дивилася вслід стрункій постаті Джо.
— Ну, а як нинішній вечір, Джо? — заклопотано спитав містер Клаузен, коли вони чекали на ліфт.— Як себе почуваєте? Гадаєте, що впораєтеся з ним?
— Будьте певні,— відповів Джо.— Ніколи не почував себе краще.
— Значить, гаразд почуваєте себе? Дуже добре! А мені, бачте, спало на думку... ха-ха... напередодні весілля... легенька така непевність, нервовість, га? Сам знаю, що то означає одружуватись. Отже, все гаразд, еге? Та вже бачу, бачу. Годі й питати. Ха-ха! Ну, бувайте, друже! Знаю, що виграєте, напевне виграєте!
— До побачення, міс Прічард,— додав він, галантно помагаючи Женев’єві увійти до ліфта.—Сподіваюсь ще не раз вас побачити. Завжди буду радий. Дуже радий!
— Кожен зве тебе "Джо",— докірливо сказала Женев’єва, коли вони вже спускалися ліфтом.— А чому не "містером Флемінгом"? Аж якось непристойно.
Він сумно дивився на ліфтера й, здавалося, не чув її.
— Що з тобою, Джо? — запитала вона з тією ласкою в голосі, що не раз його скоряла.
— Та нічого,— сказав він, — але я думав... мені так хотілося б...
— Хотілося б? Чого? — її голос був сама знада, а очі скорили б і дужчого за Джо, та він і далі дивився кудись убік.
Нарешті він повільно звів на неї очі й промовив:
— Мені хотілося б, аби ти хоч раз подивилась, як я борюся.
Вона зневажливо махнула рукою, і його обличчя раптом спохмурніло. Її шпигнула думка, що між ними стала таємна суперниця й тягне його гегь.
— Я... я рада б...— хапливо сказала Женев’єва, перемігши себе та силкуючись виявити ласку, що роззброює найдужчого чоловіка, примушуючи його схиляти голову на жіночі груди.
— Справді?
Джо знову звів погляд і зазирнув їй у вічі. Він не жартував — вона це знала. Він ніби брав на спит її кохання.
— То була б найкраща хвилина в моєму житті,— просто сказав він.
Чи то прозірливість закоханої, чи бажання виявити співчуття, якого він шукав, чи просто цікавість, що спонукала її на власні очі побачити супротивницю, а може, поклик невідомого світу долинув до неї, в тісні межі її одноманітного існування й додав рішучості,— але її пойняла якась надзвичайна відвага, і вона спокійно промовила:
— Так, я прийду подивитись.
— Я не думав, що ти погодишся, а то б не пропонував тобі,— признався Джо, коли вони вийшли на вулицю.
— А що, хіба не можна? — тривожно спитала дівчина, не даючи прохолонути своєму завзяттю.
— Звісно, можна, я все влаштую, але ж я не сподівався на твою згоду. Аж ніяк не сподівався,— все ще не виходив він з дива, допомагаючи їй сісти на трамвай і шукаючи в кишені дріб’язку на квитки.
II
Женев’єва й Джо належали до своєрідної аристократії робочого люду. Серед убогого й брудного оточення вони зуміли зберегти моральну чистоту й здоров’я. Почуття власної гідності, охайності й винятковості спонукало їх триматися осторонь від інших. Важко було зайти з ними в дружбу, а тому справжнього, близького приятеля чи приятельки, з якими можна було б поділитись горем і радощами, жодне з них не мало. Обоє були товариської натури, а проте лишалися самітні, бо, заприятелювавши з кимось, мусили б пожертвувати своїм прагненням до чистоти й порядності.