— Бідолашний Бернар, адже він такий тендітний, такий чутливий.
— Годі, Ендере. Ти ламанув систему. Розкажи, як тобі це вдалося.
Ендер хитнув головою й усміхнувся.
— Дякую, що вирішив, ніби я настільки тямущий. Я просто першим помітив, не більше.
— Добре, не пояснюй, — погодився Шен. — Але все одно вийшло класно. — Після недовгої паузи він запитав: — Я справді хитаю задом, коли йду?
— Трішки є, — заспокоїв його Ендер. — Просто не ступай такими великими кроками, та й усе.
Шен кивнув.
— А єдиним, хто звернув увагу на це, виявився Бернар.
— Він свиня, — зреагував Шен.
— Свині не такі вже й погані, — знизав плечима Ендер, і Шен розсміявся.
— Твоя правда, я несправедливий до свиней.
Вони розсміялися, ще двійко хлопчиків засміялися з ними. Тепер Ендер більше не самотній. Але війна лише починалася.
6. Трунок Велета
— Минуле вже розчарувало нас. На спостереження за кандидатами, в сподіванні на успіх, ми марнували роки, але в підсумку нічого не отримували. Приємно дивує те, що Ендер прагне вилетіти на кригу вже через шість місяців.
— Невже?
— Ви нічого не помічаєте? З усіх віртуальних ігор він обрав "Трунок Велета". Це що, схильність малого до суїциду? Ви досі про це не доповідали?
— Так чи інакше, всі колись стикаються з Велетом.
— Але Ендер не здатен відключитися. Наче Пінюель.
— Ми самі буваємо, наче Пінюель. Але той виявився єдиним, хто завершив самогубством. І навряд чи "Трунок Велета" зумовив це.
— Готовий життям поклястися, так і було. І подивіться, що він зробив зі своєю групою.
— Це не його провина, самі розумієте.
— Байдуже, його провина чи ні, але він зіпсував усю групу. Треба було, щоби вони гуртувалися одне з одним, а він утворив прірву завширшки з милю.
— Я не маю наміру його там довго тримати.
— Група нездорова, а він джерело хвороби.
— Джерело хвороби — я. Бо прагнув ізолювати його, то й ізолював.
— Гаразд, треба дати йому час. Побачимо, як він упорається.
— Часу ми не маємо.
— Часу ми не маємо, тому підганяти хлопчика не будемо. Він може перетворитися або на військового генія, або на чудовисько.
— Це наказ?
— Не турбуйтеся, диктофон увімкнений. Завжди ввімкнений. Можете не боятися за свою кар'єру, хай вам грець.
— Якщо це наказ, я…
— Це наказ. Не чіпайте його, поки ми не побачимо, як він навів лад у власній групі. Граффе, через вас у мене буде виразка.
— Виразки не буде, якщо ви займетеся флотом, а мою школу залишите у спокої.
— Флот потребує командира. Поки ви мені його не дасте, справи не зрушать із місця.
Вони недоладно, наче малюки, що вперше потрапили в глибокий басейн, залетіли до бійцівської кімнати й обсіли бильця вздовж стін. Невагомість викликала острах і дезорієнтувала. Незабаром вони зрозуміли, що ногами краще не ворушити.
І що найгірше — комбінезони були незручні. Вони заважали точності рухів, сковуючи й сповільнюючи їх, опиралися рухам більше, ніж будь-який звичайний одяг.
Ендер схопився за бильця й зігнув коліна. Він відкрив для себе, що комбінезон не лише вповільнює рухи, а й багаторазово підсилює їх. Важко було зрушити з місця, але потім частини костюму рухалися, й вельми потужно, навіть тоді, коли власні м'язи припиняли працювати. Це досить корисно, але спершу виходило незграбно. Що раніше почати — то краще.
Тримаючись за бильця, він щосили відштовхнувся від стінки обома ногами, несподівано перевернувся через спину й улетів у стінку — і дуже сильно вдарився. Руки розтиснулися, Ендер перелетів крізь усю бійцівську кімнату, обертаючись у повітрі. Протягом кількох секунд, які він змарнував на пошуки, де низ, а де верх, його тіло намагалося зайняти вертикальне положення відповідно до умов тяжіння, але тяжіння тут не було. Ендер почав думати інакше. Він полетів, перевертаючись, просто до стінки. Отже, стінка — внизу. Ендер одразу опанував ситуацію. Він уже не летів, а падав, навіть пірнав. Йому вже вдавалося керувати власним тілом і не хибити вдруге.
"Я надто швидко рухаюсь, тому в мене не вийде зачепитися й повиснути, але пом'якшити удар зумію, — розмірковував. — Треба відштовхнутися під кутом, згорнутися калачиком і ногами…" Але часу зорієнтуватися йому забракло. Ендер хоч і полетів навскіс, потрапив не туди, куди хотів, і врізався у стінку, навіть не встигнувши втямити, що діється. Та водночас йому вдалося змінювати напрямок руху, використовуючи ноги. А решта хлопчиків так і трималася стінок. Ендер попрямував назад, до них. Він вдало пригальмував, схопившись за бильця, і завис над хлопцями під неймовірним кутом. Потім перевернувся, і зараз інші діти вже не висіли на стіні, а лежали на "підлозі". Чудернацьким було вже їхнє, а не Ендера, становище.
— Тобі набридло жити, що ти робиш? — підняв до нього голову Шен.
— Спробуй сам, — заохотив його Ендер. — Комбез захищає від травм, а якщо ось так відштовхуватимешся ногами — зможеш керувати польотом.
Ендер показав, як це робиться. Шен скептично сприйняв цю новацію, — йому не до смаку був ніякий дурнуватий трюк. Але один хлопчик полетів. Він рухався не так спритно, як Ендер, не крутив сальто назад, однак летів досить вправно. Ендер, не озираючись, знав, що то був Бернар, а відразу за ним стартував із місця ліпший Бернарів друг — Алай.
Ендер спостерігав, як ці двоє перетинають величезний зал: Бернар намагався зорієнтуватися, де верх і низ, Алай віддався рухові й готувався відштовхнутися від стінки. Ендер подумав: "Зрозуміло, чому Бернар тоді, у човнику, зламав руку — він стискається в польоті та впадає у паніку". З внутрішньою посмішкою Ендер вирішив, що це може стати в нагоді.
Тим більше допоможе те, що Алай із Бернаром полетіли в різні боки, все більше віддаляючись один від одного. Алай попрямував у кут кімнати, а Бернар гучно й незграбно вдарився об стінку, а потім рикошетом відлетів убік. Алай відштовхнувся від трьох стін, що зійшлися в кутку. Він розвернувся і з переможним вигуком полетів назад, не втративши швидкості. Дехто з хлопців відпустили бильця, щоби поплескати у долоні, але забули про невагомість. Тепер вони повільно дрейфували вдовж стінки й намагалися плисти, махаючи руками.
"Ось це питаннячко, — майнуло в голові Ендера. — Як діяти, коли потрапляєш у дрейф і не маєш від чого відштовхнутися".