— Так, я їм усім допоможу! — похапцем промовила "Жері-внучка" й помчала вниз.
Але на другому поверсі її перехопило подружжя пенсіонерів. Вони завжди ходили разом і навіть говорити умудрялися якось разом, в один голос.
— Чудо-во! Просто чудо-во! — дуетом заспівало старе подружжя, — Спасибі за всіх наших онуків і онучок! Спасибі!..
— Будь ласка! На здоров'я… — трохи розгубившись і вже без недавньої люті промовила Калерія Гаврилівна. І побігла далі.
На першому поверсі її зустріла прибиральниця, з відром і ганчіркою у руках. Від цієї суворої жінки всі мешканці будинку вже багато років чули лише одне: "Ноги треба витирати! Вдома, либонь, витираєте!.."
Але зараз вона виявилася дуже багатослівного:
— От навчіть, навчіть їх хороших манер, Калеріє Гаврилівно! Тоді, либонь, ноги в парадному витиратимуть. І на стінах не писатимуть свої імена… Й інші всякі речі! Навчіть їх, навчіть!
— Я їх навчу! І провчу! — на ходу мовила Калерія Гаврилівна, вибігаючи на вулицю.
Будинкоуправління було у дворі, в напівпідвалі.
Вибігши на подвір'я, Калерія Гаврилівна зупинилася. Дорогу їй перепинив цілий гурт пенсіонерів, які щойно, сидячи на лавці під дерев'яним стовпом, слухали радіопередачу. Всі почали вітати Калерію Гаврилівну й навіть потискати їй руки:
— Чудово, чудово придумали! Дуже благородно! Дуже! Вирішили, значить, подарувати свої знання підростаючому поколінню? От якби всі мешканці так вчинили! Це для усіх нас — взірець! І дровітню, значить, вирішили звільнити? Правильно! Відкрили простір дитячій ініціативі й самодіяльності!
— Так-так… Вирішила подарувати… І відкрити простір… — пробелькотіла Калерія Гаврилівна, розгублено відповідаючи на вітання і потиски рук.
— Ну, не будемо, не будемо вас затримувати… Прийміть іще раз!..
Бігом спустившись у напівпідвал, Калерія Гаврилівна рішуче відчинила двері будинкоуправління і просто з порога вигукнула:
— Чули? Я повертаюся на виховну роботу!
— Чули! Авжеж, чули! — відповів кербуд, спершись на стос довідок і паспортів. — Цей "сьомий поверх" усіх нас того… До діла залучив! Хочу навіть сьогодні сам особисто по їхньому радіо виступити і подяку оголосити: усі стіни у під'їзді, уявіть собі, до ладу привели! Нічого не скажеш: молодці! А щодо дровітні — ви правильно вирішили, товаришко Клепальська!
— Так, вирішила! Якщо дітям треба — будь ласка! Мені не шкода!
ЛЬОНЬЧИНА ПРЕМІЯ
Тітка Поллі, як відомо, примусила Тома Сойєра фарбувати паркан якраз у день суботнього відпочинку. І саме в той далекий день Том "відкрив великий закон", який звучить так: "… для того, щоб хлопчику або дорослому захотілося чогось, потрібно лише одне — щоб цього було нелегко домогтися". Льонька не дуже твердо пам'ятав закони фізики, які він вивчав у школі, але закон Тома Сойєра знав напам'ять.
Вийшло так, що майстерня "Що зламалось — усе відремонтуємо!" призначила перший пробний ремонт парадного у першому під'їзді саме на неділю, тобто, як і тітка Поллі, на день відпочинку. А ще напередодні Льонька довідався, що у неділю тільки на одному-єдиному дев'ятигодинному сеансі йде новий дитячий фільм, про який дівчатка у дворі казала: "Незрівнянний!.."
Ще напередодні Льонька купив квиток. Він вирішив, що коли почати роботу о восьмій ранку, то до дев'ятої цілком можливо звільнитися.
Майстерня "Що зламалось — усе відремонтуємо!" старанно підготувалася до того, щоб знищити у всіх парадних будинку написані на стінах "імена та інші всілякі непристойності", як висловився двірник дядько Семен. Цілих десять днів майбутні маляри навчалися у справжнісінького маляра, який жив у квартирі номер шістдесят один. У будконторі, що була недалеко від будинку, з труднощами випросили на якийсь час щітки й драбини. Дістали вапно й фарби… Отже, все було готове!
Вирішили почати з першого під'їзду, з того самого, в якому жив Льонька. На пропозицію Тихої Тані кожен повинен був працювати на своєму поверсі, щоб перш за все знищити свої власні витівки. Найдужче Тані хотілося, щоб Льонька повозився з стіною свого поверху, бо саме на цій стіні років зо три тому він намалював потвору з кісками і підписав: "Танька — дурепа!"
Рівно о восьмій ранку Льонька встановив драбину, підтягнув відро з вапном та щіткою і взявся до діла. Він пригадав усі поради, які давав справжній маляр з шістдесят першої квартири. Але Тиха Таня і тут проявила вредність характеру: вона ніяк не хотіла зникати зі стіни. Льонька наклав на неї вже кілька шарів вапна, а кіски і витріщені очі, трохи зблідлі, таки дивилися й дивилися на нього.
Льонька тричі виймав з кишені куртки вузький синій квиточок, з любов'ю розглядав його — і тричі переконувався, що початок сеансу саме о дев'ятій годині ранку, а не о десятій і навіть не о дев'ятій тридцять, як хотілося б йому. Часу до дев'ятої залишалося дедалі менше й менше. Що тут робити?
Ось тоді Льонька і згадав знаменитий закон Тома Сойєра. Взагалі він часто звертався за порадами до знаменитого шибеника, вигадника й фантазера. І зараз теж вирішив скористатися його прикладом. Льонька згадав, як Том Сойєр примусив-таки своїх приятелів фарбувати паркан, удавши, що йому самому ця справа дуже до душі і що права на таку почесну працю нелегко домогтися.
Льонька згадав, що бідолаха Том тягнув до паркану відро з вапном сонячного весняного ранку, коли так хороше гуляти, бігати, стрибати — одне слово — робити все, що завгодно, та тільки не фарбувати паркан. І цього ранку також сяяло весняне сонце, і Льоньці теж хотілося займатися усім, чим завгодно, аби лишень не білити стіну біля своєї квартири. Та понад усе йому, звісно ж, хотілося піти до кіно. Вузький синій квиточок, здавалося, пропалив кишеню куртки і добрався до самого Льониного серця. Нарешті з двох квартир на поверсі один за одним з'явилися хлопці, які не були ще в БОБУПІШі, не працювали у новій майстерні — і тому могли спокійнісінько бігти на вулицю.
Але вони не бігли. Кожен зупинявся біля Льоньки, здивовано розглядав драбину, щітку й навіть мало не стромляв ніс у відро з вапном. І кожен неодмінно вигукував:
— Ой, що це ти робиш?!
Першим вигукнув Гарик, добрий і веселий хлопець, який не тільки дозволяв, а навіть сам пропонував усім на подвір'ї кататися на своєму двоколісному велосипеді й поносити свою "капітанку" з якорем і лакованим козирком.