— Гадаю, час заколоти кабана, — сказав президент компанії.
Але Перера не встиг натиснути на спусковий гачок. Шкіра трьохметрового в діаметрі "дощовика" не витримала власної ваги: він нагло репнув і розвалився навпіл, хлюпнувши в пилюку сукровицею. Ті дві частини нагадували долі розколотої дині, тільки з порівняно меншими нутрощами і чорними зубами на тому місці, де в дині мала бути б зав’язь. Президент, обіпершись на ціпок, дивився на кількатонні гори добірного м’яса, і в його немигаючих очах спалахували то лукаві, то веселі, а то й жадібні вогники. Сем поспішив з мачете до гриба.
— Чого він побіг туди? — запитав Таппінгер.
— Коли не відрізати решток рота, через кілька хвилин обидві половини стануть самостійними м’ясними грибами і все почнеться спочатку.
— О гідра! — в голосі президента компанії чулося схвалення і подив. — Семе, не займайте! — розлігся його тремтливий голос.
Сем спинився від раптового окрику.
Обидві половинки між тим почали згортатися" як згортається їжак, ховаючи живота. Поки Сем розмірковував, чи слід йому виконувати наказ президента, половинки "гриба" перетворилися на дві кулі значно меншої величини. Та, що була ближче до Сема, крутнулася в його бік, і біолог кинувся навтіки.
Спільман, показавши рукою на сплюндроване поле, гостро сказав:
— Таппінгере, ви нищите нашу місцевість!
— Вашу, таки вашу... — примирливо відказав президент. Він витяг із внутрішньої кишені складений учетверо аркуш і подав Спільманові. То була дарча на замок і 2500 акрів землі, завірена столичним нотарем. — Я ж мушу знати до кінця можливості нової системи.
— Ваша допитливість нам дорого обходиться, — зауважив Сем, відхекуючись. — Та й вам це теж може коштувати...
Але для Таппінгера, здавалося, перестали існувати його супутники. Він не відривав очей від гладких істот, які з подвійним апетитом знищували траву і все, що в ній водиться. Вітер став рвучкішим. На чорній рівнині вперше закрутився вихор, і скоро в небо уп’явся стовп пилюки й газів. Згодом важка хмара тієї суміші заступила сонце. Два "дощовики", пооб’їдавши простір уздовж злітної смуги на кілька десятків гектарів, швидко доскочили розмірів гриба, з якого утворились. Один з них перекотився через вузьку вже для нього бетонну смугу, заходився голити місцевість з другого боку.
Першим не витримав Спільман; вхопивши президента за барки, він прокричав у хітинове лице:
— Таппінгере, кінчайте випробування!
І, як на підтвердження його словам, обидві кулі, одна по одній, луснули, утворивши чотири половинки, які почали швидко згортатися. Сем кинувся до однієї з пар і встиг відрубати ротовий отвір разом із зубами. Друга половина тим часом згорнулася, і Семові довелося тікати. Перера, не очікуючи на команду Таппінгера, кинувся до другої пари і почав садити кулями в обидві половинки.
— По зубах, Джюре, по зубах! — кричав Спільман, але здоровань не чув за тріском автомата.
Кулі зникали в живому м’ясі, не завдаючи потворі ніякої шкоди. Автомат мав ємкий магазин, і Перера не шкодував набоїв, він затято полосував довгими чергами вздовж і впоперек. Рани між тим позатягувало, і половинки заворушилися, розгойдуючись із боку в бік. Раптом сталося несподіване: "дощовик", у якого Перера впритул садив із автомата, крутнувся і збив з ніг здорованя. Тієї ж миті кількатонний тягар пригнітив чоловіка до землі. Над курною рівниною розлігся крик розпачу й болю, "дощовик" почав сильно газувати.
Президент компанії, пожбуривши ціпок, на якого досі обпирався, кинувся до літака. Біологи слідом. Дихати було важко; при самій землі стелилася важка завись пилюки й газу, але Таппінгерові, здавалося, не потрібне було повітря, він не біг, а стрибав, як цвіркун, великими і легкими стрибками; поли смокінга тріпотіли, як чорні крила. Коли біологи наблизилися до літака, з кабіни вже чути було його тривожний голос:
— Негайно два вертольоти з вогнеметами і гарматами! Ви чули? Негайно! Так, до вілли... — По цих словах Таппінгер вискочив із кабіни і враз знову перетворився на згорбленого діда, важко обіперся об літак. Він пильно вдивлявся в обличчя винахідників, шукаючи співчуття.
Неподалік від злітної смуги на чорному пустищі залишилася кількатонна брила м’яса і шмат ротового отвору з чорними зубами. Живий гриб не зреагував на власну плоть. Між тим "дощовики" продовжували нищити все довкола. Один добирався аж до сельви. Над ним кружляли сполохані птахи, тривожні крики яких, разом із газом і пилюкою, доносив вітер. Другий і третій котилися до затоки й океану. Раптом "дощовик", що був на березі затоки, зник. Його притягнули чаїні гнізда у скелях, і він зірвався. Другий об’їдав зелень неподалік від океану. Троє чоловіків дибали злітною смугою до затоки. Спільман з відчаєм дивився на чорну, як після пожежі, площину. Таппінгер підібрав по дорозі ціпок і, глянувши в той бік, де лежав автомат, перехрестився.
З гори урвища було видно, як бурунить вода біля берега і як на її поверхні розливаються руді плями. Часом із бурунів виривалися стовпи газу; їх підхоплював пасат і гнав до океану. Плесо затоки поволі вкривалося легким сірим порохом, який збивався хвилями в клубки брудного шумовиння.
Вертольоти приземлилися неподалік, на злітній смузі; звихорене гвинтами повітря здійняло хмару куряви. По кількох хвилинах двоє в цивільному стояли перед Таппінгером, і він пояснював їм ситуацію.
— Все зрозуміло, пане президент, — гаркнув один із пілотів. — По розривному снаряду на чудовисько. Гадаю, вистачить.
— Не раджу, — втрутився Сем. — Наробите ще більшого лиха. Із кожного шматка, в якому зостануться хоч залишки ротового отвору, виросте новий гриб.
— Тоді підсмажте вогнем, — Таппінгер показав рукою в бік сельви, де на узліссі серед дерев валили в небо два темні дими.
— Спалите ліс, — зауважив Спільман. В його холодному погляді, спрямованому на президента компанії, читалися зневага й цікавість. — Не вистачить усіх ваших мільйонів, Таппінгере, щоб відшкодувати збитки.
І сталося диво. Вираз незворушності на коричневому обличчі Мартеля Таппінгера швидко зазнав змін, здавалося, тріскається хітин. Дрібні "шпарини" з’явилися спочатку з куточків рота, потім під маленькими блискучими очима, в чорних зіницях яких засвітилася запопадливість, і нарешті нерухомі досі губи розтягнулися у винуватій посмішці, від чого у президента ворухнулись вуха. Чорний смокінг, біла сорочка, добре закіптюжена, і краватка-метелик видалися Спільманові театральним реквізитом, який іще зовсім недавно він бачив на видатному акторові, що блискуче грав роль володаря, президента крупної скотопромислової компанії, і в який убрався зараз театральний сторож.