—1 Ну, такий герой, як Кузьма, не дасть маху. Істап з помічниками, родичами, суддями і агітаторами перебуває в надійних руках.
Петров ще раз потиснув руку Юрі і Мачі, потім, спохватившись, що не привітався з хазяїнами юрти, став обходити кожного. Останнім він потиснув руку Істапо-вому родичу, і всі в юрті зареготали.
— Що таке? — не зрозумів Петров.
— Тисніть йому руку та не випускайте з рук поки що, — засміявся Зуб, — це з тієї компанії... полонений.
Петров суворо глянув на куркуля, і той, що так улесливо усміхався хвилину тому, раптом засмутився.
— Ну добре, — кинув Петров. — А тепер би я випив склянку хорошого чаю по-орочському, міцного, як спирт! Питиму чай! — звернувся він до Гаврила.
Той, привітно і широко усміхнувшись, присунув до Петрова столик з чашками.
— Ви повинні знати, товаришу Зуб, — сказав Петров, — що найбільша радість для хазяїна юрти, коли гість сам попросить їсти або пити. І образа для нього, коли гість відмовляється від чаю.
Він розповів, що Кузьма, який зустрів загін біля перевалу (там загін розділився на дві частини), провів Петрова таким зручним шляхом і так швидко до куркульських юрт, а потім по слідах Істапа до печери, що куркулі нічого не встигли зробити з своєю зброєю.
— Ох, які хороші тут хлопці! — п'ючи чай, задоволено говорив Петров. — Орли! Кузьма, Ілля! Чого варті! А старики? А діти? Чудовий народ! І головне, без хитрощів.
— А де ж товариш Уяган? — спитав Зуб у Петрова.
— Е, його не випустять до самого ранку.
— Що трапилось? — стурбувався Зуб.
— Товариша Уягана оточили наймити в тім кінці табуна, і я так думаю, що розмова у них не кінчиться до ранку. У наймитів є про що спитати, а голові райвиконкому є про що розповісти.
Гаврило розказав гостям, що коли б не Юра, наймити не змогли б прочитати постанову районного з'їзду Рад про встановлення їм плати за роботу в куркулів. Він глянув на хлопчика і додав:
— Скільки я перетривожився за тебе і Мачу. Ну, добро, що все так щасливо скінчилося.
Юра соромливо нахилив голову.
І5н стільки зробили для мене, — з подякою
промовив Зуб до Гаврила.— Я ніколи не забуду цього і завжди буду перед вами винний.
— Що я зробив? — зніяковів Гаврило. — Я зробив те, що повинен був зробити кожний... — сказав він, коли Чакар переклав йому слова Зуба. — Я радий, що все кінчилося щасливо...
НАЙМИТИ ПОЧИНАЮТЬ НОВЕ ЖИТТЯ
Другого дня Петров закінчував допит Істапа і інших винних у змові, а Уяган з Зубом зібрали наймитів і розповіли їм про те, що діється зараз по радянській країні, як народ бореться за нове щасливе життя, про те, які завдання стоять перед наймитами насамперед.
Через кілька днів Петров з арештованим Істапом та його прибічниками повертався на узбережжя.
— Ну, що ж, і тобі, мабуть, хочеться додому? — спитав Зуб у сина.
І тут Юра, який так багато думав про те, щоб добратися до райцентра, відчув, що йому не хочеться розлучатися з своїми друзями — Мачею, Кузьмою, Гаврилом, Чакаром, Іллею... Не хочеться кидати ці суворі, але величні гори, засніжені долини, прибрані інеєм ліси... йому хотілось побачити, як наймити одержуватимуть плату за свою працю в куркуля, як вони будуть організовувати колгосп, хотілось узнати, кого вони оберуть годовою...
— Чому ж ти мовчиш? — усміхнувся батько.
— Давай ми залишимось, тату... Адже до Владивостока все одно зараз ие проїхати...
— О, самі правильні слова! — сказав Уяган. — Залишайтеся хоч на місяць на Балигакчані, а я поїду по інших кочових групах. Бо отрута, яку розпустив куркуль, пішла і по інших долинах. Треба поговорити з людьми, розповісти їм правду.
Зуб знав, які першочергові завдання стоять тут, бачив, що роботи непочатий край, і з радістю погодився на пропозицію голови виконкому.
— Я охоче залишусь тут, — сказав він, — і буду радий допомогти, чим зможу, в роботі.
— Люди тут хороші, щирі, працьовиті, — вів далі Уяган. — А першим своїм помічником візьміть Кузьму.
— Це і моя думка, — відповів Зуб. — Кузьма дуже
активний і енергійний. З нього взагалі вийшов би непоганий політпрацівник...
— Так,— погодився голова райвиконкому.—Ось перший доказ цьому.— І він показав Зубові заяву наймита про бажання вступити до комуністичної партії.
— Він хоче звернутися до вас з проханням,— додав Уяган, — щоб ви дали йому рекомендацію. Як ви?
— О, чому ж? З великою охотою. Хто-хто, а Кузьма цілком заслуговує на те, щоб носити почесне звання комуніста. Він це довів своєю боротьбою проти куркулів.
— От і добре, — задоволено промовив Уяган.--Тепер така справа: незабаром прибуде сюди голова кочової ради Биякан. Треба, щоб він відчитався за свою роботу перед виборцями. І спитайте його, чому він тоді втік від наймитів. Я гадаю,, що наймити оберуть нового голову.
. Уяган того ж дня виїхав до сусідньої ріки.
Зуб, залишившися сам, зразу ж приступив до головного: до вилучення з куркульських табунів оленів для наймитів. У великій юрті зібралися всі, хто працював у Істапа і Кирика.
— Товариші,—сказав Зуб, — радянська влада піклується про вас. Вона видала закони, що захищають трудящих, і пильно стежить, щоб ці закони виконувалися. Зараз ми маємо змогу виконати закон про сплату куркулями всього того, що заробили наймити. Давайте ж точно з'ясуємо, скільки кому належить одержати оленів, ;— адже ми з вами будемо забирати їх у куркулів.
Збори відповіли на Зубові слова схвальним гомоном.
— А як воно буде?—спитав старезний дід Чндор, який прослужив у Кирика все своє життя. — У табуні мало биків, усім наймитам невистачить. То як воно буде! чи можна одержати важенок1?
— А чого ж? Схочете — візьмете биків, схочете — важенок. Яких схочете, таких оленів і візьмете, — сказав Зуб, не розуміючи, чому це цікавить старого.
— О! — зрадів Чидор. — Це було б дуже добре, щоб і важенок узяти. — Потім з недовірою глянув на Зуба і промовив: — А ти добре знаєш закон? Може ти помилився?
Гаврило усміхнувся і попросив слова. 1 14 а ж о її к а — самиця оленя.
ІЛО
— Куркулі дуже хитрі, — сказав він, — і лукаві. Вони нікому не давали і не продавали важенок. Хіба тільки родичам. А чому? Тому, що той, у кого є важенки, матиме потім оленят, стане багатим і не піде більше пасти чужих оленів. Такі хитрі, такі лукаві оті куркулі!