— Нічого з нею не сталося,— мимрить Полана й несе до хати дочку, яка тихо схлипує.
Зі стайні виходить Манья, витирає рукавом заюшеного кров'ю носа, спльовує криваву слину.
— Вже все добре,— каже він.
— Ходімо,— бурмоче Гордубал,— ходімо, Штефане, я поллю тобі на голову.
Штефан пирхає від задоволення під струменем холодної води й весело бризкає нею на всі боки.
— Злякались, га? — жваво торохтить він.— Вигулявся огир, газдо, через те й дикий такий став.— Манья щирить зуби, мокрий і розкуйовджений.— Ех, і славний буде огир!
Юрай хоче сказати: "Молодець, Штефане: зразу приборкав жеребця". Але між чоловіками такі розмови ні до чого.
— Буде гроза,— бурмоче він і плентається за стодолу.
Небо на півдні аж чорне. То недобрий знак — туча йде з рівнини. Жеребець розігрався, а тебе вже її ноги не тримають, не годен навіть дитину на руки підняти. Мабуть, я вже старий, Полано. А може, тут щось інше? Аж дивно — ноги задерев'яніли, наче їх хто заворожив.
Боже, яка темінь! О, уже й гримить... Циганка чарів дала, а тут, бач, жеребець розігрався. А я не вчепився йому в гриву, тілько заціпенів на місці й очі вилупив. Не я, а Штефан скочив на нього. Зрештою, що тут дивного — він молодий!.. Ох, Полано, Полано, чому ти так дивилася на нього, чого так раптом зачервонілася?
А буря вже тут, уже мчить, мов той сполоханий кінь, ірже, іскри летять з-рід копит.
"А ти вже не скочиш коневі на шию, не вчепишся йому в гриву, не тримають тебе ноги, дрижать під тобою. Не скочиш, не тпрукнеш... А Штефан... Тьху, які бридкі циганчині чари: жеребець збісився від них, а ти приніс їх для Полани. Чому ж ти не скочив до жеребця? Полана дивилася б на тебе, притиснувши руки до грудей, і очі... очі в неї сяяли б, як ніколи".
Юрай кліпає й не відчуває теплих крапель на шиї. Небо розколюється навпіл, тріщить і гуркоче. Гордубал похапцем хреститься й зривається з місця. Ще ні, ще рано, це циганське чар-зілля треба вилити в кропиву. А потім бігцем під дровітню й дивитись, як шаленіє громовиця.
XII
Де ж Юраєві ще бути? Сховався за стодолу й думає.
"Ну, добре, най буде, що я вже старий, але скажи, прошу тебе, як до того дійшлося? Живеш собі, нічого не відчуваєш, сьогодні ти такий самий, як був учора, і раптом — старий. Наче тебе хто зурочив. Ти вже не вчепишся в гриву сполоханому жеребцеві, не поб'єшся в корчмі: замість того щоб ловити жеребця, береш на руки дитину. А раніше ти напевно кинувся б ловити жеребця. Колись я і бився, Полано, в корчмі, ще й як бився, з самим Геричем Василем, можеш його запитати, як не віриш. І раптом — старий. А Полана — не стара.
Ну що ж, може, й старий. І дитину на руки теж приємно підняти. Ех, Полано, я міг би показати то.бі, наприклад, який я газда. Жила б ти зі мною, як графиня,— наймичок найняла б на роботу і тільки наказувала б їм: "Гей, Маріко, посип курям зерна, та швидше! А ти, Ксеню, напій корів!" Правда, три тисячі доларів у мене вкрали, але сімсот ще є і з ними можна би щось почати. Я, душко, недарма до Америки подався: молодий я чи старий, але принаймі побачив, що і як нині на світі ведеться. Кажуть, не виплачується корів тримати і таке інше. Я так не думаю — треба вміти ними торгувати. В Америці, приміром, газда не чекає, коли прийде різник, а сам їде до нього до міста й укладає з ним угоду; стілько й стілько штук на рік, стілько й стілько ве-сельсів 1 молока на день, ол райт. Отак робиться! Чому скажи, прошу тебе, не можна було б зробити так само й тут? Купити візок і коника... Продай своїх коней, По-лано: я хочу коника, з яким міг би розмовляти — і до міста поїхати. "Диви,— скажуть люди,— н.аш американець на всьому знається, недарма у світі побував; додому привіз повний каппгук грошей". Гляди, й сусіди прийдуть: "Чи не продав би ти, Юраю, в місті пару гусей?" — "Чому ж не продати, продам, тілько не понесу я твоїх гусей під пахвою й не буду гукати: "Кому гусей!" Ні, п'ятдесят або й сто гусей на тиждень: змайструвати на них клітки — й гайда до міста! Отак, сусіди, робиться бізнес. Або дрова — п'ятдесят возів дров. Картоплю — то вагонами. "Ви тільки гляньте, якого розуму наш Гор-дубал набрався в Америці!" Та й ти, Полано, теж скажеш тоді, що твій Юрай розумний — першого-ліпшого молодика за пояс заткне. "Гей, Маріко, Ксеню, роззуй —те-но газду, він з торговиці вернувся!" — "А що ти робила цілий день, душко?" — "Газдівство пантрувала, з челяддю сварилася, ну і ще... ще тебе чекала, Юраю".
Гордубал сидить на пні й не ворушиться.
"Може, й справді спробувати, га? Людина доти молода, поки щось робить. Як не те, то інше. Купити б, скажімо, скелю під Менчулом — там камінь, як мармур,— і возити плити до міста; хіба там, на рівнині, є такий камінь? Лише болото та пилюка. Небо в них — і те закурене. А камінь я сам буду ламати — хіба мало наламав я його в Америці? І з динамітом, брате мій, умію поводитись. Видовбав дірку, заклав туди катріж41 42. Швидко тікайте всі геть! — і бабах! То чоловіча робота! Правда ж, Полано? Що супроти неї — впіймати жеребця? Ходитиму з червоним прапорцем у руці — гей, стережись, підриваю! Славно буду бухкати, а ти, зайдо...
лови й далі в полі своїх коней. Та хіба мало яке тут можна знайти собі діло! А що у вас, на рівнині? Нічого — рівнина є рівнина. А тут, біля Кислого джерела т— залізо, вода аж бура від іржі. Під Татарукою якийсь камінь у землі блищить, наче смола. Баби кажуть, що в горах скарби закопані. Походити б по тих верхах — аж за Дурний, за Чорногору, за Татинську, за Тупу,— хто знає, що там можна знайти. Нині, брате мій, навіть під землею шукають. А дома — ні словечка. "Завтра, По-лано, я поїду до Праги, з панами треба поговорити",— і більше нічого. А потім приїдуть пани — і просто до Гордубалів: "Добридень, чи дома пан Гордубал? О, пане Гордубал, добридень, ви знайшли скарб — мінерал, який ми шукаємо вже п'ятдесят років". Чому б ні? От тобі й саме каміння! А ти знаєш, що в тому камінні? Як не знаєш, то помовч".
Гррдубал аж зніяковів від цих думок.
"Усе то дурниці, мабуть. Але камінь під Менчулом — не дурниця. Тільки волів треба, пару або й дві — ну хоча б отих подільських, сивих, з рогами, як розставлені руки. Ох, які то воли! Навантажив би повний віз каміння — і в долину — ступаєш попереду волів і тільки соб та цабе! Ворушіться! А ти зі своїми кіньми — дай волам дорогу! А чиї воли? Та Гордубалові ж! Ні в кого в цілій околиці немає таких волів!"