Гордубал

Страница 32 из 36

Карел Чапек

— Послухайте, свідко, а ви бачили, як Гордубал перекинув Штефана через пліт? Чи мав тоді Манья на собі піджак?

— Ні, не мав, на ньому були тілько гачі і сорочка.

— І він так і пішов без піджака?

— Так, прошу пана судію.

— Отже, цей піджак, який зараз на ньому, залишився разом з іншими його речами в Гордубалів? Штефане Манья, коли ви ходили по свій піджак до Кривого?

Штефан підводиться й розгублено кліпає.

— Ви забрали його тієї ночі, коли було вбито Юрая Гордубала! Можете сісти.

І прокурор з переможним виглядом щось записує в паперах.

— Виведіть обох обвинувачених,— велить голова суду.— Хай увійде свідка Гафія Гордубалова.

Вводять синьооке гарненьке дівча. В залі тиша, ніхто ані дихне.

— Не бійся, мала, й підійди сюди,— по-батьківському лагідно звертається до неї голова.— Якщо не хочеш, можеш не свідчити. Ну то як, будеш відповідати?

Дівча вражено дивиться на поважних панів у мантіях.

— Хочеш посвідчити?

Гафія слухняно киває головою:

— Так.

— Чи ходила твоя мама до стайні, коли там спав Штефан?

— Так, щоночі.

— А ти бачила їх коли-небудь разом?

— Бачила. Одного разу вуйко Штефан обняв її й повалив на солбму.

— А газду, свого татка, тії бачила коли-небудь з мамкою?

— Ні, татка не бачила, тілько вуйка Штефана.

— А коли татко вернувся з Америки, мама все одно ходила до вуйка?

Гафія крутить головою.

— А ти звідки знаєш?

— Таж газда був дома,— переконливо і впевнено заявила вона.— Вуйко Штефан тоді сказав, що більше не залишиться в нас, бо тепер усе змінилося...

— Газда був добрий чоловік?

по

Гафія розгублено знизує плечима.

— А Штефан?

— О, Штефан так.

— А мамка була добра до газди?

— Ні.

— А до тебе? Вона тебе любила?

— Ні. Вона любила тілько вуйка Штефана.

— Вона смачно йому варила?

— Смачно. Він і мені деколи давав.

— А кого ти любила найбільше?

Дівча ніяково мнеться:

— Вуйка Штефу...

— А як було тієї останньої ночі, коли помер твій татко, Гафіє? Де ти спала?

— З мамкою, в коморі.

— І тебе ніщо не розбудило?

— Розбудило. Хтось запукав у вікно, а мамка сиділа на ліжку.

— Ну, а далі що?

— А далі нічого. Мамка сказала: "Спи, а то дістанеш".

— І ти спала?

— Так, спала.

— І вже більше нічого не чула?

— Ні. Нічого. Хіба хтось пройшов попід вікнами, але мамки коло мене вже не було.

— А хто то був, ти не знаєш?

Дівча здивовано розтуляє рота:

— Як то хто? Таж вуйко Штефан. До кого би ще могла вийти мамка надвір?

В залі запала така грізна тиша, що аж дух перехоплює.

— Оголошую перерву,— квапливо каже голова суду й сам виводить Гафію за руку.— Ти славна дівчинка,— бурмоче він,— славна і розумна. Але твоє щастя, що ти ще нічого не розумієш...

Присяжні мацають по кишенях, що б дати Гафії, обступили її з усіх боків, аби хоч погладити по голівці.

— А де ж вуйко Штефан? — питається дівча срібним голосочком.

Огрядний Гельнай, важко сопучи, пробирається до неї.

— Ходімо, мала, ходімо, я відведу тебе додому.

ш

Але в коридорах повно людей, і вони тичуть Гафії хто яблуко, хто яєчко, хто шматок солодкої булки, розчулено сякаються в хустинки, жінки цілують її й голосно схлипують. Гафія судомно вчепилася в товстий палець Гельная й, здається, от-от розплачеться й собі.

Але Гельнай заспокоює її:

— Не плач, я куплю тобі цукерок.

І дівча аж підскакує з радості.

Розгляд справи триває далі. Іноді вона здається хитро зав'язаним вузлом, який мусять розплутувати кілька рук одночасно.

Свідчить Пйоса, на прізвисько Гусар, Олекса Воро-бець, син Митра, і його дружина Анна, а відтак — дружина Кобили-Герпака. Всі вони свідчать проти цієї жінки— проти Полани Гордубалової. Ох, боже милий, і чого тільки люди не знають одне про одного! Просто жах — не треба й божого суду — люди самі себе судять.

Проситься посвідчити якийсь пастух Мішко.

— Підійдіть, свідку, ближче. Можете не присягати.

— Га?

— Можете не присягати, кажу. Скільки вам років?

— Га?

— Скільки вам років, Мішку?

— А, не знаю. Та й нащо воно мені? Во ім'я отця, і сина, і святого духа. Передає вам Юрай Гордубал, що Полана була йому доброю і вірною жоною.

— Зачекайте, Мішку — себто як передає? Коли він вам таке сказав?

— Га?

— Коли він вам таке сказав, Мішку?

— А, коли... Я вже не пригадую. Тоді якраз був дощ. Він попросив мене: "Скажи їм то ти, Мішку, тобі вони повірять".

— Бог з вами, діду, і ви з тим прийшли сюди аж із Кривого?

— Га?

— Можете йти, Мішку, ви нам більше непотрібні.

— А, красненько дякую. Слава Ісусу Христу.

Свідчить скляр Фаркаш.

— Той алмаз купив у мене Штефан Манья.

— Ви його впізнаєте?

— Як не впізнати — он він, отой пожовклий.

— Устаньте, Манья. Ви визнаєте, що купили цей алмаз у скляра Фаркаша?

— Ні, не визнаю.

— Можете сісти, Манья, але так ви собі не допоможете.

Свідчать Баранова, Грицова, дружина Федора Бобали. Ох, Полано, яка ж то ганьба! Вони показують на тебе пальцями, засуджують твій перелюб, кожна з них кидає камінь у невірну дружину. Ніхто вже не дивиться на Штефана Манью. Ти марно затуляєш руками свій круглий живіт — свого гріха ти вже не заховаєш! Штефан убив, але ти грішила. Подивіться, людоньки, на цю безстидницю: навіть голови не схилить, не заплаче, не впаде крижем; дивиться на нас так, ніби хоче сказати: "Говоріть, говоріть, мені все байдуже".

— Обвинувачена, ви можете чимось заперечити проти свідчення Марти Бобалової?

— Ні.

І не схиляє голови, не червоніє від сорому, не западеться крізь землю від ганьби — сидить, наче статуя.

— Більше свідків нема? Тоді оголошується перерва до завтра.

— Але ж і гарно відповідала нам та мала, правда, пане колего? Ще зовсім дитя, а все вже бачило!

— Жахливо, жахливо. Її розповідь — як чистий потічок. Така щирість у всьому, наче в тому, про що вона розказувала, не було нічого поганого.

— Зате усе село тепер проти Полани. Кепські її справи. Штефанові, звичайно, теж, але що Штефан — він тут другорядна особа. Так, так, пане колего, село зрозуміло, що справа тут у моралі. Можна б сказати, що Криве мстить їм за зневажену мораль. Дивна річ — люди, як правило, не судять так суворо за чужолозтво, га? Полана, здається, завинила не тільки в чужолозтві, а й у чомусь набагато страшнішому. В чому, питаєте? Ну, своїм вчинком вона підбурила проти себе громаду, викликала ненависть цілого села.