— Вскочив я, мов пацан, — сказав Геннадій.
— Не журись, якось буде! — потис я його руку біля п'ясті. — Пока!
— Котись! — мрукнув Геннадій.
Я "покотиься", тобто вистрибнув із машини й почав допомагати дівчатам злізти. Але вийшло так, що горбунці Зої допомагав Олег, а я — Оксані та Лені. Здається, Олег сам до того рвався: чи не причарувала вона там його, в машині? Зрештою, й до мене вона скерувала оті палючі бляшки, але цього разу їхній блиск мене не дійняв — я був насторожений. Здається, вона це помітила, бо побачив на її вустах півзневажливу усмішку.
І ми всі ніби пригасли. Спершу провели додому Зою, а тоді розійшлися кожен зі своєю дівчиною.
— Що там тобі Геннадій розказав? — спитала ніби байдуже Оксана.
— Такого дівчатам не розповідають, — мовив я.
— А мені її жаль, — протягла якось печально Оксана. — Вона розумна і хороша дівчина, тільки що бідолашка...
— Може, й так, — згодився я і додав не зовсім чемно: — Але пальця цій бідолашній в рота не клади!..
— То й не клади! — мовила коротко Оксана.
Ми зупинилися біля її будинку. І тут я раптом відчув, що вона вже не така нашорошена й холодна, як була в лісі: такі речі я миттю пізнавав. Обійняв її, і її руки ніжно й тепло обвели мені шию.
— Не сердишся на мене? — спитала тепло.
Але я не мав часу відповідати, нашукав її вуста і втонув у них із тією ж пристрастю, яку відчував у лісі. І губи її по-справжньоМу віддалися. Не так, як це бувало в нас при "лінивому коханні", а з тим самим палом, який відчував і я. Тоді моя рука опустилась униз і відшукала її лоно. Але там був купальник. Клятий купальник! Оксана вирвалася з моїх обіймів і з тихим смішцем кинулася геть. Одне вона забула цього разу сказати, що таких речей не роблять, коли не люблять. І мала рацію.
7
Не гадаю, що горбунка Зоя була фатальною жінкою. Про таку я колись бачив кіно, грала Софі Лорен. Дія відбувалася під час війни у льотній частині. Той із літунів, який сходився із фатальною жінкою, що її грала Софі Лорен, рушаючи в бойовий політ, не повертався. Однак це не могло вбити притягальної сили тієї жінки, і чоловіки йшли на неї, як метелики на вогонь.
Була одна фатальна жінка і в нас на околиці. Маленька, миршава, з круглим дитячим личком, із сірим рідким волоссячком, з широко розплющеними, ніби здивованими очима, вона вже тричі виходила заміж, понісши від кожного з чоловіків по дівчинці, що всі стали як дві краплі води схожі на матір, і щороку щасливо ховала своїх умерлих супряжників. Якось так виходило, що вмирали чоловіки, коли вона ще не розроджувалася, отож за труною кожного вона смиренно і заплакано двигала величезного свого живота, і всі її, навіть я, безумовно жаліли. Четвертий чоловік, який їй трапився, не боявся ні Бога, ні чорта, був, як то кажуть, заводовий п'яниця і пристав до неї, бо не бажав працювати, а вона його й годувала й поїла. Він повноголосо заявив на околиці, що історія з попередніми чоловіками його жінки (звали її Муся) — "случайность", і що він докаже, бо йому з "Мусінькою харашо". Коли відбувалася ця історія, що її оповідаю, вислід його похвалок не був вияснений, але Муся вже ходила з маленьким круглим животом, в якому зачинала путь житейську нова дівчинка, четверта; забігаючи наперед, скажу, що доля не оминула й цього п'яницю, і Муся, вже з величезним животом, ридаючи, провела в останню путь чергового нещасливця — він утопився, бувши смертельно-п'яний. Потому Муся тяжко заріклася більше заміж не виходити, бо їй, як вона сказала, цього нещастя досить. Зарік свій твердо виконала, хоч претенденти на її руку, як не дивно, знаходилися, тобто були не проти одружитись із жінкою з чотирма дітьми і з такою сумною славою — чистий, можна сказати, фаталізм. Муся напевне була носієм смерті, але мимовільним, бо сама від цього страждала. Коли ж відбувалася ця історія, про фатальність горбунки Зої я ще не мав підстав гадати, бо Юрко, перша жертва Зоїна, тільки через рік потрапив до хурдиги, тобто у нещастя, а весь цей час із нею, як уже говорилося, ніяких стосунків не мав, та й вона до нього претензій також не виявляла. Зрештою, відбувши свій строк, Юрко щасливо повернувся додому, одружився, має сина і на долю свою не нарікає.
Геннадій не жартував, коли заявив, що з нашої компанії він вийде, коли в ній буде горбунка Зоя, що створило нам ще більші незручності, бо тепер у нас лишалося двоє хлопців на чотирьох дівчат, а до групового сексу, як я казав, ми схильні не були. Але Геннадій нам посприяв хоч би тим, що забрав з нашої компанії Марту, вона також від нас відійшла, почала ходити з Геннадієм, невдовзі вони одружилися, бо Марта почала видимо округлятися, отже, Геннадій не зумів стриматися і з нею — очевидно, горбунка Зоя зіпсувала в ньому стримувальне начало. Але нещастя з ним таки сталось, і зовсім не з його вини. Тільки раз за життя він випив за кермом, власне, його примусили до цього родичі, які святкували (було це десь на селі) якусь велику родинну подію; він божився, що випив тільки чарку, але треба було такому статися, що дорогою перед тим, як мав їхати, якесь інше авто збило п'яницю. Міліція затримала Геннадія, а що від нього трохи пахло, йому це діло пришили — треба було ж робити видимість, що міліція та слідчі органи справно працюють; ось він і дістав, як і Юрко, п'ять років в'язниці. Але так само щасливо повернувся до своєї Марти, навіки прокляв шоферське ремесло і пішов працювати десь чи слюсарем, чи електриком — більше з ним нещасливих пригод не траплялося.
До речі, його страх, що горбунка Зоя припише йому дитину, виявився цілком безпідставний: вони із Зоєю після того, що сталося, обходили одне одного десятою дорогою, а при наглих зіткненнях одне одного ніби не помічали, тим паче, що на сторожі Гешіадієвої цноти твердо і рішуче постала Марта, яка, вийшовши з нашої компанії, рішуче перестала бути всім доступною, трималася строго й міцно, як воша кожуха, Геннадія і цілком безпідставно загрозила горбунці Зої (очевидно, щоб заспокоїти свого коханого, а потім і чоловіка), що коли Зоя до Геннадія липнутиме чи матиме претензії, то вона обіллє її мамризю (так вона сказала) сірчаною кислотою і тоді вона, горбунка Зоя, стане потворою до кінця, що, напевно, мало Зою злякати, але її й лякати не було потреби, бо в Геннадієвий бік ані дивилася. Отже, двоє із тих, що мали стосунок до горбунки Зої, постраждали (кажу це post factum), при тому дивно однаково, але ці випадки можна віддати й грі випадковостей, отже, зло могло йти не від Зої; зрештою, в той час, коли ми всі були нею заворожені, ніхто тих далеких наслідків передбачити не міг. Як було з Олегом та зі мною, я ще розповім, отож не забігатиму так дуже наперед.