Діти взяли кілька гнойовиків, поклали їх до морилки, зазначили на ній дату й місце, де знайшли жуків, і подалися далі.
Сашко натрапив на скромно забарвлених жучків — коваликів.
— Чув я, що цї жучки, перевертаючись, уміють клацати!
Він узяв ковалика, поклав на спинку. Той спочатку безпорадно перебирав коротенькими ніжками, а потім, ледь прогнувшись, клацнув, підстрибнув, перевернувся в повітрі й опустився на землю. Одразу ж ковалик хотів утекти.
— Куди, акробате? — перепинив йому дорогу Микола Іванович.— Розкрий хлоп'ятам свій секрет! Погляньте, друзі, на оцей відросток передньогруддя. Ним жучок чіпляється за середньогруддя, упирається переднім і заднім кінцями тіла об землю, напружується, немов натягнутий лук, а потім різким скороченням м'язів зриває "защіпку" І злітає вгору. До речі, личинка цього жука — шкідник сільськогосподарських культур.
Микола Іванович оголосив перепочинок. Юннати стали записувати побачене до щоденників. Тільки Сашкові не сиділося. Вибравшись на пагорб, порослий рідким невисоким чагарником, став порпатись у піску копачкою.
— Що шукаєш? — підійшов до нього Толя Крюков.
— Накопав ось ящірчиних яєць,— показав невеличкі, довгасті м'які яєчка.
— Навіщо ж ти їх викопуєш? — здивувався Толя.— Нехай виводяться малі. Ящірки — тваринки корисні, їх охороняти треба.
— Ось ти й охороняй...
— Ах ти ж браконьєр! — нагодився Петро й ухопив Сашка за барки.— Я тебе вже бив минулого літа за солов'їні яйця, а ти знову за своє?
— Що там у вас, півні? — підійшов Микола Іванович.
Діти розповіли йому про негідний вчинок Сашка.
— Клич сюди хлопців і дівчат,— наказав керівник Толі.— А ти, Петре, відпусти Йорика, він і так ніде не дінеться.
Микола Іванович розповів юннатам, що сталося.
— Гнати його треба звідси! — розгнівався Толя Заровний.— Це ж не вперше. Скільком пташкам він гнізда зруйнував, ще й хизується, що в нього найкраща колекція яєць. Хіба так колекціонують!
У Сашка затрусилося підборіддя.
— Не виганяйте, я більше не буду!
— Ну, дивись, востаннє прощаємо!..
Хотіли йти далі, та Микола Іванович запропонував трохи поспостерігати за життям ящірок. Дістали біноклі, всілися віддалік від піщаного пагорба і почали чекати.
— Навряд чи вилізуть вони після Сашкового розбою,— прошепотів Юрко і ще хотів щось додати, як Петро смикнув його за плече;
Вилізла! Он, гляньте, поблизу горбка!
Справді, на жовтому тлі горбочка застигла темно-бура ящірка.
— Придивляється до жука, що сидить на листку праворуч від неї,— озвався Микола Іванович.
— Немов принюхується,— засміялася Лариса.
Цієї миті ящірка блискавично кинулася до жука й збила його на землю. Через деякий час від жука не лишилося й згадки, а ящірка знову застигла, чатуючи здобич.
— Що ж то за ящірка, Сашко? — запитав Йорика Микола Іванович.
— Ящірка як ящірка,— стенув той плечима.
— А як вона називається?
— Не знаю.
— Хто скаже, яка родова й видова назва ящірки, за якою ми спостерігали?
— То самиця ящірки прудкої,— відповіла Лариса.— А в самців зелене забарвлення, ще й темні смуги уздовж спини.
— Ось вам і самець,— стрибнувши до сусіднього пагорбка, вхопив ящірку Толя.— Поки ми за самицею в бінокль спостерігаємо, він вирішив нас зблизька роздивитися.
— Ти що, кольорів не розрізняєш? — здивувалася Лариса.— У цієї ящірки спина жовтуватого кольору, ще й темно-бура смуга, і цяточок темних, придивіться, скільки. А збоку ось темна смуга, зверху І внизу облямована світлими цятками. Це — ящірка живородяща!
— А як ти думаєш, Ларисо,— запитав Микола Іванович,— якої статі Толина знайда?
— Самець. У нього черевце оранжеве, тоді як у самиць воно жовто-біле.
— Молодець, Ларисо. Недаром, виходить, реферат про ящірок писала! — похвалив дівчинку Микола Іванович, а тоді до дітей.— Ящірки живородящі народжують живих малят, а буває, що відкладають небагато яєць, напівпрозорі оболонки яких одразу ж лопаються і звідти виходить молодь. Ящірки живляться переважно дощовими черв'яками, слимаками, павуками, різноманітними комахами, серед яких багато шкідливих.
— Миколо Івановичу, а ящірка впіймала метелика і з'їла! — не відривався від бінокля Петро.
— Як бачите, друзі, ящірки — надзвичайно корисні тваринки. Ось чому їх потрібно всіляко охороняти. Зрозуміли?
— Зрозуміли! — загукали юннати, а Сашко низько опустив голову.
— Всі ви, напевно, знаєте про захисну особливість ящірок — так звану автотомію: залишати хвіст у зубах чи дзьобі нападника. Хвіст відламується по хрящовій перетинці внаслідок скорочення особливих м'язів. Буває це лише при різкому подразненні. Ось зараз я впіймаю ящірку, за якою стежите, і ви побачите це на практиці.
Микола Іванович обійшов кущик, за яким на горбку сиділа ящірка. Всі спостерігали за нею в біноклі. Ящірка відчула, мабуть, небезпеку й насторожилася, та Микола Іванович швидко ухопив її біля передніх кінцівок.
— Йдіть сюди! — покликав дітей. Коли всі підійшли, він обережно узяв ящірку за хвіст і підняв угору. Вона пручалася, намагалася вчепитися за руку, але хвіст не ламався. — Тепер дивіться! — Микола Іванович поклав ящірку на землю й легенько ущипнув її за кінчик хвоста. Той зразу ж відпав, а ящірка втекла у нірку.
— Це її нора? — запитав Толя Крюков.
— Зараз, напевно, її, а раніше в ній жила миша.
— Миколо Івановичу, я ще про одну особливість ящірок знаю,— похвалилася Лариса.— Минулого літа ми з татком відпочивали в Карпатах і хотіли спіймати ящірку, а вона стрибнула у потічок і виринула аж на другому боці.
— Так, Ларисо,.— ствердив Микола Іванович,— ящірки добре плавають і часто ховаються у воді від небезпеки. Ти приміть це місце, будеш і надалі проводити спостереження за ящірками, а собі на допомогу візьмеш... Сашка. Як ти, друже, згоден допомагати?
Хлопець зашарівся.
Доріжка вивела дітей до узлісся. Зайшли в затінок розлогих сосен, дівчата одразу ж почали збирати квіти й плести вінки.
— А он і Дніпро! —— гукнув хтось.— Ходімо покупаємось!
— Бач, які прудкі! — засміявся Микола Іванович.— Відпочинок треба заробити. Бачите отой старий сосновий пеньок? Зараз ми дослідимо його мешканців, а тоді вже й покупаємось. Беріть сокиру, копачки, ножі...