— На юшку, кажете? — Толя висипав на траву гору риби.— Ви ж навіть дрібної не пощадили. Що з нею робити, Миколо Івановичу?
Живу випустимо у воду, а решту разом з цими браконьєрами і сіткою передамо міліції,— наказав керівник.— Тільки спочатку погляньте, яка тут риба водиться.
— Миколо Івановичу,— промовила Таня,— ці хлопці з нашої школи. Федько Романченко — з сьомого, а Степан Балюк — з восьмого. Забіяки на всю школу!
— Е, тоді справа простіша,— сказав Микола Іванович,— відпускайте їх, хлопці, а я пізніше директорові школи про їхні вчинки повідомлю.
— Тільки сітку віддайте,— канючив Степан,-— бо батько мене з дому вижене...
— Ні, сітку ми передамо в Інспекцію, звідти нехай її батько й забирає.
Риболови ще трохи потупцювали на місці, потім почвалали в гди-бину острова.
— Миколо Івановичу,— підвів голову Толя, — тут щуки та карасі. Ось іще два лини. Щуки майже всі не дихають, а карасі й лини живі. Ми їх викинемо у воду.
— Чекай-но! —— зупинив його Микола Іванович.— А дай сюди отого карася. Бачиш, які на ньому п'явки?
Голова карася була обліплена невеличкими п'явками, які так присмокталися, що й зараз важко було їх відірвати. Микола Іванович посипав їх сіллю, і вони повідпадали.
— Киньте карася у воду, він оживе, а самі сюди підходьте,— наказав Микола Іванович.— Розгляньте зовнішню будову риб'ячої п'явки. Зверніть увагу на передні присоски, вони дуже розвинуті й мають форму диска. Це щоб не відпасти від риби, коли та рухається. На цих дисках розташовані дві пари очей, а на хвості — окоподібні крапочки. Цю п'явку ще називають пісцикола, вона водиться у водоймах з проточною водою, багатою на кисень. Отже, в нашому озерці десь пробиваються джерельця. Про це, до речі, свідчить і те, що тут водяться щуки.
П'явки страшні для рибних господарств не лише тим, що можуть призводити до загибелі великої кількості риби. Вони часто заражають її хворобами. Тому риб, перед тим як впустити в ставок, завжди оглядають, і якщо на них знаходять п'явок, то "купають" у ваннах із слабким розчином кухонної солі або двохлористої міді. Для риб ці розчини не шкідливі, а п'явки гинуть.
А тепер розглянемо великих несправжньокінських п'явок.
— Це ті, яких підгодовував Степан? — поцікавився Толя.
— Саме так. Ось вони, у банці з водою. На темно-зеленій спині — шість поздовжніх іржавих смуг. Живіт зеленувато-жовтий. Тіло п'явки складається з 95 кілець, з них перші чотири утворюють ложкоподібну губу. Це і присосок, і орган дотику. В роті — близько 60 зубів, однак вони тупі і ледь прокушують шкіру. На перших трьох, на п'ятому І восьмому кільцях знаходимо чорні та блискучі крапки. Це — п'явчині очі.
Ногою — серповидним утворенням на задньому кінці тіла — п'явка міцно присмоктується до будь-якого предмета. У воді вона вільно плаває, а на суші повзе. Для цього спочатку присмоктується до землі ротом, потім підтягує тіло так, щоб нога стала поряд з головою. Прикріплюється нею до грунту й суне тіло якомога далі вперед. Знову присмоктується ротом і так далі...
Костя знайшов на березі якийсь зелений клубочок. Дуже на жолудь схожий.
— Що це?
— Оце знахідка! Кокон несправжньокінської п'явки. Візьмімо в колекцію!
— Миколо Івановичу, а що в ньому? Невже маленькі п'явки? — у Люди аж зіниці розширилися.
— Так, Людо, місяців через два з цього кокона мали виповзти маленькі п'явочки. А тепер вони послужать науці — будуть експонуватися в зоологічному музеї.
— А як п'явка влаштовує таке гарне кубельце? — поцікавилася Таня.
— Навесні п'явки виділяють з рота зелену тягучу рідину, яка, застигаючи, твердне. З неї вони й роблять кокон. Відклавши в нього півтора десятка дрібненьких яєчок, п'явка "запаковує" кокон у білу слиноподібну піну, від якої він стає завбільшки з невелике куряче яйце. Піна висихає, і кокон зменшується до розміру жолудя. Як оцей, що Костя знайшов.
Молоді п'явки-ниточки виходять через два — чотири місяці, ростуть поволі й стають дорослими аж на четвертий рік. Несправжньо-кінська п'явка — великий хижак, вона не тільки смокче кров, а й пожирає того, кого здатна побороти.
У природі серед невеликих тварин у п'явки є лише один ворог — плавунець і його личинка. Вчепившись у п'явку, він рве її на частини. Правда, буває, що й п'явці вдається взяти гору. Вона хапає жука за крила і тримає під водою доти, аж доки він не задихнеться.
П'явки — надзвичайно живучі тварини. Навіть розрізані навпіл, можуть існувати місяцями. Місце розрізу швидко заростатиме і вкриватиметься шкірою. Утворяться дві нові істоти.
П'явки цікаві ще й тим. що можуть передвіщати погоду. В минулому сторіччі було проведено такий дослід. П'явок посадили у воду в скляні циліндри заввишки 20 сантиметрів і завширшки 5 сантиметрів, на дні яких був пісок. Воду брали річкову, наливали її на одну третину посудини. В кожен циліндр поміщалося по одній-дві п'явки, зверху посудину накривали легкою тканиною. П'явок не годували, замість їжі їм давали трохи глини. Досліди показали такі наслідки: влітку за 12—24 години до грози п'явки починають сильно хвилюватися, судорожно сіпаються і присмоктуються до безводної частини циліндра. За 24 години перед дощем п'явки або лежать на воді, або висять одна біля одної, наполовину висунувшись із води. Перед гарною погодою п'явки граються, лежать на дні або присмоктуються до скла. Перед градом вони стягують своє тіло, стають майже круглі і тримаються біля поверхні води або зовсім вилазять з неї. Перед сильним вітром дуже непокояться. Найкраще реагували на зміни в атмосфері п'явки темного кольору.
— Миколо Івановичу,— зрадів Петро такому повідомленню,— давайте в Будинку піонерів цей дослід повторимо!
— Можна,— погодився вчений,— а стежити за ним доручимо тобі. Гаразд? І друзі допомагатимуть.
— А я вдома заведу п'явок! — сказав Толя.
— Тільки банку з ними треба добре зав'язувати марлею,— порадив Микола Іванович,— інакше розповзуться по хаті і можуть вночі у рота залізти...
— Жартуєте, Миколо Івановичу?
— Які там жарти! Навіть медичні п'явки, якщо за ними не стежити, можуть залізти людині в рот. А ось кінська п'явка — лімнатіс, яка живе у нас в Закавказзі й у Середній Азії, потрапивши з водою в ротову порожнину, пролазить у носоглотку і в гортань ссавця чи людини і може викликати ядуху.