І Софійчина мати уважно оглядала кожний трактор, теж ставила на нього якісь деталі і вправно, і швидко вкручувала невеличкий гвинтик.
— Це... це той гвинтик?.. — запитав Топа.
— Так, це той гвинтик, про який розповідала Софійка,— сказала Зоя Дмитрівна. — Бачте, все на тракторі є: і мотор, і котки, і гусениці. Та без цього маленького гвинтика жодний трактор не може зрушити з місця.
— Ніколи не зрушить! — підтвердила Софійчина мати.— Це такий гвинтик... Мотор без нього не працюватиме. Маленький на вигляд, а без нього не обійдешся...
Вона відірвалась на мить від роботи, зняла з дочки капелюшок і долонею провела по волоссю дівчинки. А неслухняний чубчик тільки цього й чекав. Зрадівши, що вискочив на волю, він весело привітався: "Здрастуйте, здрастуйте, здрастуйте!"
Софійка нахилилась і взяла один гвинтик. Він був зовсім не сірий, а голубий, сріблястий, схожий у своїй шапочці на грибок. Дівчинка високо підняла його вгору, щоб усі діти побачили, який чудесний гвинтик вкручує в трактори її мама.
За матеріалами: Олесь Донченко. "Голубий гвинтик". Оповідання. Художник Юрій Жолудєв. Київ, видавництво "Веселка", 1978, 20 с.