К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав.
О л е н к а. Дядьку, проснiться.
Скирда не чує.
К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчується i на весь голос). Товаришу капiтан!
Скирда розплющив очi.
За Вiчним послали!
Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дiвчину своїм суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дiється.
О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь!
Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл.
К р а в ц о в. Нам спати не можна!
О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар є, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй...
Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потiм бере кухоль i виходить з хати.
К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться — в кого й двi, й три.
О л е н к а. I ти боїшся?
К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли.
О л е н к а. Штабiсти — це хто?
К р а в ц о в. Командний склад.
О л е н к а. I ти склад?
К р а в ц о в. Склад!
О л е н к а. А чого тебе взяли в склад?
К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто має в головi).
О л е н к а. А ти маєш?
К р а в ц о в. Можу подiлитися.
О л е н к а. Скiльки класiв?
К р а в ц о в. Студент.
О л е н к а. А рокiв?
К р а в ц о в. Двадцять три!
О л е н к а. Уже старий.
К р а в ц о в. А тобi?
О л е н к а. Вiсiмнадцять.
К р а в ц о в. Пацанка!
О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б.
К р а в ц о в (оглядає стiни), В художньому?
О л е н к а. Подобається?
К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту!
О л е н к а. Все з мого свiту!
К р а в ц о в. Дивачка!
Десь застрочили i замовкли кулемети.
О л е н к а. Знову!..
К р а в ц о в (приховує тривогу). На флангах.
Заходить Скирда. Кравцов виструнчується.
С к и р д а. Омелу свiжу!
О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт.
Скирда повертається до Кравцова.
К р а в ц о в. Єсть дiстати омелу! (Виходить),
С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько?
О л е н к а. На фронтi.
С к й р да. А мати?
О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока?
С к и р д а. Тато пише?
О л е н к а. Давненько... (Перемагає душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочної? Я вмiю.
С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече).
О л е н к а. Нiмцiв не пропустите?
Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiгає Кравцов з омелою в руках. Видно, приховує бiль.
К р а в ц о в. Єсть омела!
Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза.
С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю!
К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiмає шинелю, кладе на табуретку),
Заходить Ковалиха, мовчки спостерiгає.
С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку!
К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiмає гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. Їй-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи).
О л е н к а. Кров!..
К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив.
Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?"
К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто?
К р а в ц о в (швидко одягається). Вiчний! Вiн усе вмiє.
К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче?
К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?..
К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять.
К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде.
К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто!
С к и р д а. Єсть!
Ковалиха виходить, за нею Скирда.
К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка?
О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче?
К р а в ц о в. Дрiбницi.
О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба — комкора, а я — тебе.
К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй!
О л е н к а. Лоша.
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси.
О л е н к а. Мене з моєї хати?
К р а в ц о в. Час воєнний — i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати маєте.
О л е н к а. Це-мiй палац! А то — хата.
К р а в ц о в (оглядає хату, усмiхнувся). Палац! А живете де?
О л е н к а. День — у палацi, а день — у хатi.
К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять.
О л е н к а. Не вiдступайте — не прийдуть!
К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми.
О л е н к а. Аж до Москви.
К р а в ц о в. Вiйськова таємниця.
О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався.
К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої.
О л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в (подумав). Енська.
О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти.
К р а в ц о в. Я не голодний.
О л е н к а. Так i повiрю. (Подає на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу?
К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ?
О л е н к а. Сало є. (Подає на стiл). А що ти любиш?
К р а в ц о в. Солдат любить добавку.
О л е н к а. З'їж це, добавлю. Як тебе звати?
К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подобається?
О л е н к а (подумала). Максим!
К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен.
О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою.
Сiдають за стiл.
К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький.
О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора.
К р а в ц о в. Дивний батько!
О л е н к а. Увесь в мене.
К р а в ц о в. I малювати вiн навчив?
О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр.
К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу.
О л е н к а. Хвастаєш!
К р а в ц о в. Колись поїдемо пiсля вiйни до мене, побачиш.
О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може...