Голова професора Доуеля

Страница 38 из 41

Александр Беляев

Артур Доуель не міг дочекатися того часу, коли лікар дозволить йому ходити. Та Артурові дозволено було лише розмовляти, не встаючи з ліжка, до того ж близьким було наказано берегти легені Доуеля.

Йому хоч-не-хоч довелося взяти на себе роль голови зборів, який вислуховує думки інших й тільки коротко заперечує або резюмує "дебати".

А дебати бували іноді бурхливими. Особливо гарячкували Ларе та Шауб.

Що робити з Равіно та Керном? Шауб чомусь облюбував собі в жертву Равіно й розробляв плани "розбійних нападів" на нього.

— Ми не встигли добити цього собаку. А його необхідно знищити. Кожен подих цього пса оскверняє землю! Я заспокоюсь лише тоді, коли задушу його власноруч. От ви кажете, — гарячкував він, звертаючись до Доуеля, — що краще, аби цю справу вирішували суд і кат. Але ж Равіно сам нам казав, що в нього влада підкуплена.

— Місцева, — вставляв слово Доуель.

— Заждіть, Доуелю, — встрявав у розмову Ларе. — Вам не можна розмовляти. І ви, Шаубе, не про те говорите, про що треба. З Равіно ми завжди зуміємо поквитатися. Найперше, що нам слід зробити, — це розкрити злочини Керна і знайти голову професора Доуеля. Нам треба за будь-яку ціну пролізти до Керна.

— Але як ви пролізете? — запитав Артур.

— Як? Ну як пробираються хатні злодії.

— Ви не хатній злодій. Тут потрібна неабияка вправність. — Ларе замислився, потім ляснув себе по лобі.

— Ми запросимо на гастролі Жана. Адже Бріке розкрила мені, як другові, таємницю його професії. Це йому імпонуватиме! Єдиний раз у житті безкорисливо зламати замки у дверях.

— А що, коли він не такий безкорисливий?

— Ми заплатимо йому. Він може тільки прокласти нам дорогу і зійти зі сцени, перш ніж ми викличемо поліцію, а це ми, звичайно, зробимо.

Але тут його завзяття вгамував Артур Доуель. Тихо і повільно він почав говорити:

— Я гадаю, Що вся ця романтика в даному випадку не потрібна. Керн, напевне, вже знає від Равіно про моє прибуття до Парижа й участь у викраденні мадемуазель Лоран. Отже, мені більше немає сенсу зберігати інкогніто. Це — перше. Потім, я син… покійного професора Доуеля і тому маю законне право, як то кажуть юристи, розпочати справу, вимагати судового розслідування, обшуку…

— Знову судового, — безнадійно махнув рукою Ларе. — Заплутають вас судейські зачіпки, і Керн викрутиться.

Артур закашлявся й мимоволі скривився від болю в грудях.

— Ви надто багато розмовляєте, — стурбовано сказала мадам Лоран, яка сиділа біля Артура.

— Нічого, — відповів він, розтираючи груди. — Це зараз мине…

Цієї миті до кімнати зайшла Марі Лоран, чимось дуже схвильована.

— Ось, читайте, — сказала вона, подаючи Доуелю газету.

На першій сторінці великим шрифтом було надруковано:

СЕНСАЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ ПРОФЕСОРА КЕРНА

Підзаголовок, дрібнішим шрифтом:

ДЕМОНСТРАЦІЯ ОЖИВЛЕНОЇ ЛЮДСЬКОЇ ГОЛОВИ

У статті повідомлялось про те, що завтра ввечері перед науковим товариством виступає з доповіддю професор Керн. Доповідь супроводжуватиметься демонстрацією оживленої людської голови.

Далі повідомлялась історія досліджень Керна, називалися його наукові праці та здійснені ним блискучі операції.

Під першим повідомленням було вміщено статтю за підписом самого Керна. В ній у загальних рисах викладалася історія його експериментів з оживлення голів — спочатку собак, а потім людей.

Лоран з напруженою увагою стежила то за виразом обличчя Артура Доуеля, то за поглядом його очей, який переходив з рядка на рядок. Доуель зовні був спокійний. Тільки насамкінець на обличчі його з'явилася і зникла скорботна посмішка.

— Чи це не ганьба? — вигукнула Марі Лоран, коли Артур мовчки повернув газету. — Цей негідник жодним словом не згадує про роль вашого батька у всьому цьому "сенсаційному відкритті". Ні, я цього так залишити не можу! — Обличчя Лоран палало… — За все, що зробив Керн зі мною, з вашим батьком, з вами, з тими нещасними головами, які він воскресив для пекла безтілесного існування, він повинен дістати кару. Він мусить дати відповідь не лише перед судом, але й перед громадськістю. Було б величезною несправедливістю дозволити йому тріумфувати хоча б одну годину.

— Що ж ви хочете? — тихо запитав Доуель.

— Зіпсувати йому тріумф! — гаряче відповіла Лоран. — З'явитися на засідання наукового товариства і прилюдно кинути в обличчя Кернові звинувачення в тому, що він убивця, злочинець, злодій…

Мадам Лоран не на жарт стривожилась. Тільки тепер вона зрозуміла, як розхиталися нерви її дочки. Вперше мати бачила свою тиху, стриману дочку в такому збудженому стані. Мадам Лоран пробувала її заспокоїти, але дівчина мовби нічого не помічала навколо. Вона вся палала гнівом і жагою помсти. Ларе і Шауб із подивом дивилися на неї. Своєю гарячковістю і нестримним гнівом вона перевершила їх. Мати Лоран благально подивилася на Артура Доуеля. Він перехопив цей погляд і сказав:

— Ваш учинок, мадемуазель Лоран, хоч би якими благородними почуттями ви не покеровувалися, нерозваж…

Та Лоран перебила його:

— Є нерозважливість, яка варта мудрості. Не подумайте, що я хочу виступити в ролі героїні-викривальниці. Я просто не можу вчинити інакше. Цього вимагає моє моральне почуття.

— Але чого ви досягнете? Адже ви^не можете сказати про все це судовому слідчому?

— Ні, я хочу, щоб Керн був зганьблений прилюдно! Керн робить собі славу на нещасті інших, на злочинах і вбивствах! Завтра він хоче спочити на лаврах слави. І він повинен дістати славу, на яку він заслужив.

— Я проти цього вчинку, мадемуазель Лоран, — сказав Артур Доуель, побоюючись, що виступ Лоран може стати потрясінням для її нервової системи.

— Дуже шкода, — відповіла вона. — Але я не відмовлюсь від нього, навіть коли б увесь світ був проти мене. Ви ще не знаєте мене!

Артур Доуель посміхнувся. Ця юна гарячковість подобалась йому, а сама Марі, з розпашілими щоками, ще більше.

— Але ж це буде нерозважливий крок, — почав він знову. — Ви піддаєте себе великій небезпеці…

— Ми будемо захищати її, — вигукнув Ларе, підіймаючи руку так, ніби він тримав шпагу, готову завдати удару.

— Так, ми будемо захищати вас, — голосно підтримав друга Шауб, потрясаючи в повітрі кулаком.

Марі Лоран, бачачи цю підтримку, з докором дивилася на Артура.