Дельфіни — здібні тварини, — зазначав учений. — Досліди з ними проводити цікаво, хоч, правда, в оточенні військових баз це не завжди бував легко й зручно".
Одного разу перед конструкторами торпед постало питання: як підвищити гідродинамічний коефіцієнт корисної дії руху у воді, збільшуючи при тій же потужності двигуна швидкість торпеди і водночас зменшуючи шум, який вона утворює. Що правда, то правда, в помічники тоді було взято дельфінів. Усе це так. Але що дельфінів навчають ремесла вбивства — не відповідає дійсності!
Може, тому вченому не все відомо про роботи, які проводяться в його країні із дельфінами. Мабуть, не знав він, якщо так твердив, і про океанарій на Голові Дракона.
…Мот кан хоа тран — так Чанг зве свого білобокого дельфіна. В'єтнамською мовою це означає: біла пелюстка. Бо й справді, коли альбінос афаліна ширяє поміж хвиль, він нагадує вітром гнану пелюстку.
Усе виникає з хаосу й небуття. Крихітка живої речовини більшає. І ось одного погожого дня, коли небесне око метає з високості сліпуче проміння, а вода навдивовиж стає теплою, — в неї легше сніжинки раптом падає огорнуте вологим сповитком якесь загадкове створіння. Видовжене, з плавцями-ластами замість рук, двокрилим хвостом, там, де мають бути ноги, воно нетерпляче розплющує очі і, відкопиливши кирпатий носик та великодушно посміхнувшись, пливе в океан.
Тіло ковзке, пружне й вигинисте, як вербова лозина. Шкіра на дотик — ніжна, мовби гума, а рухи новоявленого прибульця бездоганні й грайливі. І мати точно вгадує: первісток її буде справжній пустун.
Так з'явилося на світ дельфіненя.
Люди тягнуться одне до одного, гуртуються між собою — їм легше разом. І серед мешканців моря ви не стрінете самітників. А якщо й трапляються, то або великі диваки, або ж не сповна розуму.
Стадо, в якому народилося дельфіненя, — велике. Коли пливуть усі, здається — закипає вода.
Поділившись на скріплені кровними узами групи — брати і сестри, батьки й діти, — дельфіни, не залишаючи теплих вод, гасають по океану, вподовж далеких берегів.
Ні на крок не відстає од матері новонароджене маля. Вона його годує, навчає жити й виживати в океані.
Так здавна ведеться серед дельфінів — малеча лишається з батьками, інколи на довгі й довгі місяці. А ось пустотливе дельфіненя (назвемо його Бамбі) вродилося іншим.
Зовсім іще нетяма, з молоком на губах, воно спішило подорослішати. Згораючи від цікавості — що там, за пеленою димчатої води? — Бамбі навтік пускалося від матері — так, як тікає неслух-хлопчисько з батьківської хати. Або ж, не дочекавшись, поки мати відірве у спійманої риби голову, аби нею, бува, не вдавилося її беззубе дитя, — дельфіненя саме ловило золоту макрель і потай ковтало здобич цілою.
Та вже ж і перепадало на горіхи, коли ті витівки помічали дорослі. І мати, й няня, себто яка-небудь бездітна тітонька-дельфіниха, тусанами втихомирювали балуване "дитя". А хіба, скажіть, утримаєшся, щоб не пустувати, якщо навіть тато любить бавитися! Наздогнавши хвилю, дорослі дельфіни з'їжджають по ній униз чи то, райдугою зблиснувши в повітрі, сторчма прошивають товщу води. І малята їх наслідують.
Усе б, може, в Бамбі склалося добре, якби-то він був схожим на своїх співбратів, не відрізнявся від них зовнішністю. А то… Мати — сіра, батько — сірий, Бамбі ж, всім на подив, білий, як освітлена сонцем піна.
І хоч він справжній пляшконосий дельфін афаліна, — за світлий колір шкіри чи, може, іще за щось почали його звати білокрилою морською свинею та (гидко навіть згадати!) кнуром-рибоїдом і свинорибою.
Втім, язик без кісток — нехай патякають, якщо не розуміють, що альбіноси — білі дельфіни — серед афалін не така вже й рідкість. Ну, а їх, афалін, всяк зве по-своєму: японці — хандо ірука, росіяни — великий дельфін, німці — гроссер тюммлер, ескімоси — незарнак. Тільки от американці та ще, здається, англійці придумали образливе: морська свиня.
Небавом зростало біле дельфіненя.
Полювало за рибою, плавало, переганяючи матір. А які веселі ігри, коли дорослі й малі — всі піднімаються на хвилі й, ковзнувши по стрімкій крутизні, немов із засніженої гірки, один за одним мчать наввипередки!
Бамбі катався теж. І, може, не гірше за інших виплигував з води, доганяв прудкокрилу летючу рибу. І знав ще безліч витівок, як їх знають справді здібні дельфіни. Але тому, що був один-єдиний білий серед усього стада, — на нього почали дивитися скоса, вважаючи, мабуть, виродком.
Ровесники, такі ж, як і він, дельфіненята, бувало, збираються до гурту, заводять ігрища, та його, Бамбі, тусали й відганяли геть.
— Ану пливи звідси, бридкий кирпонос! — казали глузливо, плескаючи хвостами по воді.
І Бамбі відпливав. А так кортіло погратися, бути з усіма разом!
Перші непрохані сльози заіскрилися в його червонавих очах.
Коли женуть і зневажають, серце мимоволі сповнюється смутком, замикається, як стулки черепашок, і вже нічого й нікого до себе довго не впускає.
Став Бамбі похмурий і відлюдкуватий.
— Піди до них ще раз, попрохай, може ж, змилуються та приймуть до гурту, — радила мати.
А батьків брат — одноокий, понівечений акулами дельфін, докинув:
— Стадо, синку, велика сила.
— Та навіщо воно мені,— відказував Бамбі.— Я краще попливу в Тачангу, до тітки.
Тітка — бездітна дельфіниха, яка змалку доглядала Бамбі. На схилі літ їй, старій діві, поталанило — вона побралася з молодим удівцем із сусіднього стада, й той переманив її до себе в Тачангу.
Тачангою дельфіни називають район неподалік островів, розташованих на південь від екватора.
Дивний і звичайно випадковий збіг: назва тієї океанської місцевості та ім'я майбутнього вершника Бамбі, Чанга, мають спільний корінь, схожі між собою, якщо у слові "Тачанга" відкинути суфікс і префікс. Але це між іншим, і нашої оповіді не стосується.
Отож, всупереч порадам старших — йти на поклон до своїх кривдників, Бамбі, попрощавшись із матір'ю, вирушив до Тачанги.
Краще б він залишався на місці! Краще… А хіба знаєш, де тебе підстерігає лихо?
Океан — безмежний, та сховатися від нападників нікуди. Щоправда, дельфіни навіть з акулами, своїми запеклими ворогами, вступають у єдиноборство. І часто таки виходять переможцями. Це — якщо вони тримаються купи. Тоді в дельфінячім стаді, як буває і серед інших тварин та птахів, на чатах — недремний дозорець. Крім вожака, який очолює загальне керівництво, його помічник з питань оборони — дозорний дельфін, розвідник або, як його іще називають — впередзорящий, відповідає за безпеку стада. Він першим сповіщає дельфінів про небезпеку. Коли ж стадо оточують нападники і воно потрапляє в западню, дозорець шукає для всіх з неї виходу.