Мені вмить щось майнуло.
— Ви знаєте, що ви бачили, інжиніре? — спитав я.
— Ні, я відчуваю лише…
— Ви бачили дивно реконструйовану сцену арешту Войнаровського, що мав місце в Гамбурзі…
Він посміхнувся і легко кивнув головою. Він знов западав у забуття. Ця розмова виснажила його вкрай. Слова його ставали вривчасті, все менш зв’язкі, голос тихий-тихий.
— Потім мені вдалося… Я виїхав до Франції… В Тулюзі скінчив школу, подався в кольонії… Був в Індокитаю, в Порт-Саїді, в південній Африці, в Дагоме… Там я розбагатів… Там я зустрів таун-тсе… І завжди марив про Україну, шукав, писав, просив найти українців — ні душі не бачив, ніякої звістки… хотів уже їхати — спинила таун-тсе… все пропало… лишилось тільки божевілля… думка докучлива, страшна… я стлів з нею… а я навіть не вмію говорити по-українськи…
Приятель підійшов до мене і сердито взяв мене за руку.
— Слухай, негайно мусиш відійти. Твоя присутність скорочує йому життя.
Я підвівся. Справді, був останній час відходити. Але я не міг себе змусити відірватись од того обличчя, що гостро вирисовувалось у синявім сяйві, від того ледве чутного голосу людини, що вмирала тут самітньо, мов звір на пустелі. Чого він мене кликав? Хотів нарешті розповісти комусь, живому, ближчому, те, що ненастанно тліло в думці, те, що володіло всім його єством, всіми пориваннями й прагненнями. Це була фатальна людина. Мені було його невимовно шкода, та коротка розмова встигла мене прив’язати до нього, до його докучливої думки.
Він узяв мою долоню своєю синявою рукою. Тримав її довго, напричуд міцно.
— Ідіть, уже пора… мені було приємно, що я вас побачив, так дивно збіглись обставини… може, ви мій родич, може, у нас у жилах однакова кров… Коли шукатимете далі в актах, постарайтеся найти, що сталось із третім… нашим одноіменником.
— Неодмінно, — промимрив я.
— Поспішай, — торкнув мене приятель, — і так уже треба робити впорскнення…
А хворий ще не відпускав мене.
— Може, я спав двісті літ — чи правда?.. шкода мені… коли будете на Україні, згадайте мене… я так прагнув її бачити… у сні бачив лише… я нічого не знаю про Україну…
— Я прийду ще, розповім вам, — прошепотів я.
Він сумно хитнув головою і посміхнувся. Після того вже не сказав ні слова. Запав знов у темну, глуху прірву, замкнув тяжкі очі. Груди його важко підіймались, він хрипів. Його рука вже не мала сили тримати моєї, випустила її і безвладно впала на постіль. Ми тихо відійшли.
На другий день приятель сповістив мене, що інжинір Ч… тієї самої ночі над ранком минувся. Останнім словом була назва втраченої і віднайденої дивно батьківщини, та солодка і жорстока назва, що стільки літ ворохобила його душу.
Так умер нащадок мазепинця Ч…, засланого на віки в Вологодську губернію, може, найкращий у світі українець.
1937 р.
165
Від англ. fever — лихоманка.
166
Мураль — мурашка.
167
Наладований — наповнений.
168
Серум — сироватка крові.
169
Додатній вислід — позитивний результат.
170
Кондотієр (кондотьєр) (італ.) — начальник найманого військового загону в містах Італії у XIV–XVI ст.
171
Ворохобня (ворохібня) — бунт, повстання.
172
Ладівниця — патронташ.
173
Штих — різновид гравюри.