Я ані на мить не згоджувався з жодним із наявних припущень про природу повідомлення. "Переданий телеграфом" індивід, план "великого мозку", плазматичної "інформаційної машини", синтезованого "володаря", який повинен захопити Землю, — усе це було запозичене з убогого арсеналу концепцій існуючого варіанту технологічної цивілізації. Ці концепції, так само, як, скажімо, сюжети фантастичних романів, віддзеркалювали суспільне життя, передусім його американський різновид, що його експорт поза межі Штатів був такий успішний у середині століття. Це були або нові модні віяння, або уявлення на зразок гри "ми їх чи вони нас", і ще ніколи обмеженість фантазії, її прикутість до Землі у вузькому проміжку історичного часу не поставали переді мною виразніше, ніж коли я чув про ці гіпотези, на перший погляд сміливі, а насправді безнадійно наївні
Під час дискусії у головного інформаціоніста Проекту доктора Маккензі, коли мені вдалося — продемонструвавши зворотний бік таких ідей — роздратувати присутніх, один з молодших співробітників Маккензі спитав, чим же, на мою думку, є сигнал; мовляв, я так енергійно заперечую, немовби знаю істину.
— Може, це Одкровення, — відповів я. — Святе письмо не конче має бути надруковане на папері й оправлене у шкіру з золотим тисненням. Воно може бути й подібним до плазми клаптем... ну, скажімо, Жаб'ячої Ікри.
Я не говорив цього поважно, але вони, прагнучи навзамін свого незнання дістати будь-що, аби хоча б трохи певне, і справді замислились над моїми словами. І в них одразу ж усе гарненько узгодилося: оце ж і є Слово, яке стає Тілом (йшлося про ефект Ромні — Моллера — "сприяння біогенезису"), а спонукальні причини, що схиляють когось до підтримки розвитку життя в галактичних масштабах, не можуть бути "прагматичні", корисливі, технічні... бо ж, щоб чинити таке, слід спершу визнати: біогенезис — бажане й позитивне явище у Всесвіті. І то був акт своєрідної "космічної зичливості", який, коли розглядати його в цьому світлі, виявився проголошенням (але дієвим, вдалим, з реальними наслідками) "Доброї Звістки", особливої тим, що вона здатна до самореалізації — навіть без звернених до неї вдячних слухачів.
Я залишив їх, таких розпалених, що вони й не зауважили моєї відсутності, і повернувся до себе. Єдиним, у чому я був упевнений, залишався ефект Ромні — Моллера; зоряний сигнал збільшував імовірність виникнення життя. Біогенезис був, певна річ, можливий і без нього — але протягом тривалішого часу і в меншому відсотку випадків. Констатація цього факту якось заспокоювала мене: я дуже добре розумів тих, хто діяв у подібний спосіб.
Чи можна було вважати, що цей суто матеріальний "животворний" аспект сигналу є цілковито незалежним, повністю віддаленим від його змісту? Бути не могло, що він взагалі не ніс ніякої змістовної інформації поза своїм "прихильним" стосунком до живого, — доказом цього була хоча б Жаб'яча Ікра. Отже, чи не міг отой зміст якось пов'язуватися з тим, що утворював його носій? Я усвідомлював, що ступаю на хисткий грунт; концепція коду як послання, що і своїм змістом також мало "ощасливлювати", "чинити добро", напрошувалася вже сама собою. Проте (як чудово сказано у Вольтера) коли падишахові везуть збіжжя, хіба обходить капітана те, як ведеться мишам на кораблі?
Гостей із зовнішнього світу у нас називали не "віпами" ("Very Important Persons" ), а "фемами", від "Feeble Minded" . Це прізвисько утворене навіть не так через загальну думку про розумову упослідженість усіх важливих персон, а просто тому, що ми завжди відчували труднощі, коли типові для Проекту проблеми треба було пояснювати людям, які не знали фахової мови науковців. Щоб зробити доступнішою для них проблему співвідношення "животворної форми" зоряного послання та його "змісту", з якого поки що ми видобули тільки Пана Мух, я вигадав таке порівняння.
Скажімо, складач з металевих літер набере на лінотипі строфу вірша. Ця строфа щось означає мовою, якою її набрано. Може статися так, що хтось проведе по металевому шрифту еластичною вібруючою пластинкою і виникнуть звуки, які випадково утворять гармонійний акорд. Але неймовірно, щоб ці звуки, знов-таки чисто випадково, склалися в перші такти П'ятої симфонії Бетховена. Якби так сталося, ми швидше подумали б, що ця гармонія не виникла випадково, а хтось, умисне добираючи потрібні розміри літер та проміжки між ними, поскладав їх саме в такий спосіб. Причому те, що є дуже мало правдоподібним для відлитого друкарського набору (як ота "побічна гармонія звуків"), для повідомлення з зірок було б просто неможливим.
Інакше кажучи, "животворність" цього повідомлення не могла бути випадковістю. Відправник мав умисне надати таку модуляцію нейтринному випромінюванню, щоб воно виявило властивість "підтримки біогенезису". Тож оце поєднання "форми" і "змісту" настійливо вимагало спеціальних пояснень, а найпростіше припущення підказувало — оскільки "форма" сприяє життю, то й зміст має бути теж "позитивний". Якщо ж гіпотезу такої "усезагальної зичливості", що підключала до "прямої животворної дії" і зміст листа як "сприятливий для адресатів", відкидали, то дослідники були приречені на діаметрально протилежну концепцію. Згідно з нею Відправник "зичливого", з огляду на свою "животворність", послання з диявольською підступністю передавав згубний для одержувачів зміст.
Коли я говорю, що "ми були приречені на диявольську версію", то не тому, що я сам був її прихильником; я просто констатую те, що й справді відбувалось у Проекті. Зрештою, у всіх опублікованих документах про історію MAVO помітна наполегливість у відстоюванні певних гіпотез. Ця наполегливість завжди мала два полюси: або "лист" мав бути виявом "турботливої зичливості", спробою поділитися прикладним знанням, яке наша цивілізація вважає найвищим благом, або — актом майстерно закамуфльованої агресії, ніби те, що мало утворитися шляхом матеріалізації "листа", прагнуло заволодіти Землею, людством або навіть знищити його. Я завжди заперечував таку інертність припущень. Відправники могли бути, наприклад, істотами практичними, які скористалися з першої ж, що трапилася їм, "енергетичної оказії"; колись вони розпочали "біофільну емісію", а згодом, прагнучи встановити зв'язок із розумними мешканцями планет, просто з ощадливості, замість конструювати спеціальні передавачі, використали вже діюче джерело енергії і наклали на потік нейтрино певний текст, який не мав нічого спільного з "животворним" характером потоку. Подібним чином зміст надісланої нами телеграми ніяк не пов'язаний з властивостями електромагнітних хвиль бездротового телеграфу.