Нове розв'язання проблеми вихідних сподобалося Анні, бо вона ж хотіла бути "нормальною" дитиною, а кожна "нормальна" дитина саме у вихідні має при собі й тата, і маму й не потребує вибирати між "татовою" та "маминою" неділею. *
Але вихідні й з татом, і з мамою мали ще одну перевагу. Коли у вихідні з Анною були і тато, й мама, їй не доводилося терпіти товариства Оскара чи Карли.
Карла була татова "люба приятелька". Вже цілий рік. Колись вона була просто таткова співробітниця. Карла щонеділі приходила до тата, і коли потім Анна з татком вирушали до зоопарку, чи до ресторану, чи так на прогулянку, то Карла завжди була з ними. А якщо Анна з татом вирішували побути у неділю вдома, то Карла з'являлася з повною дорожньою торбиною м'яса й овочів, борошна, масла й шоколаду і готувала в татовому помешканні недільний обід із чотирьох страв.
Оскар був мамин "любий приятель" і завжди приходив у гості, коли Анна в неділю була в мами. І як Анна з мамою ішли кудись попоїсти морозива, або в кіно, чи до міського парку, він завжди йшов із ними.
І Оскар, і Карла ставилися до Анни дуже привітно й мило. А проте Анна ледве витримувала обох. Оскара вона зненавиділа відтоді, як господиня маминого будинку одного разу сказала:
— А що, Анно, як гадаєш, Оскар був би тобі непоганим татусем? Карлу Анна незлюбила відтоді, як одного разу в школі почула від
Міхі:
— Слухай, Анно, та жінка, що вчора була з тобою й твоїм татом у басейні,— твоя нова мама?
Анна не хотіла ні нового татуся, ані нової мами. "Нормальні" діти не мають ані двох татусів, ані двох мам! Петер цього не розумів. Він казав:
— А чом би й ні? Якщо ця Карла і цей Оскар тебе люблять, то все ж гаразд! Виходить, тебе любитимуть подвійно, хіба це погано?
Пауль вважав, що дві пари батьків — то навіть дуже добре.
— Сама подумай,— казав він,— це ж супервиграш! Ти одержуватимеш подвійні кишенькові гроші. І так само — іменинні та різдвяні подарунки!
Старші Петерові сестри додавали:
— А якщо одні тато й мама на тебе розсердяться, то в тебе ж будуть іще одні тато й мама, добрі й лагідні!
А мама Петерова розуміла Анну.
Вона сказала Петерові й Паулеві та двом їхнім сестрам:
— Ох, не вигадуйте! Ви зовсім не тямите, про що йдеться! А Петерів тато додав:
— Не слухай цих дурників, Анно! Що вони знають про життя!
Іноді Анна думала: "Якби Петерів тато одружився з моєю мамою, а Петерова мама — з моїм татом, я була б не проти, бо тоді ми мали б чудову велику родину!" Бувало, перед сном вона, мов на долоні, бачила в уяві, як вони всі гуртом переберуться у великий будинок. За будинком буде сад. А в будинку — величезна житлова кімната. Вечорами вони всі сидітимуть у цій кімнаті й будуть дуже щасливі!
Якщо на ту пору, як Анна все отаке собі вигадувала, гном не спав, то він кепкував з неї.
— От дурне придумала! — хихотів він.
Анна тепер частенько сперечалася з гномом. Здебільшого суперечка починалася в школі. І завжди стосувалася до Германа. Гном, треба сказати, дуже пишався з того, як добре він попорався в Герма-новій голові — "в голові Пана Чоловіка",— і раз у раз хвалився тією своєю роботою.
"Не бачу я з твоєї роботи дуже вже великого пуття,— подумала Анна.— Твій Герман щойно наябедничав учительці на Міхі. Тільки за те, що той на уроці вкусив бутерброда!"
— Зате ж до тебе він тепер — як мед! З тобою він анітрішечки не буває колишнім поганцем! І це — відколи я побував у нього в голові!
А як Герман одного разу дав Анні три вишні, гном був у захваті:
— Це ж просто шик! Пан Чоловік віддає неабищо — вишні! Ось тобі моя робота! Привітай мене!
Та Анна вважала, що вітати гнома за ті три нещасні вишні було б занадто.
"Він їх мені й віддав лише тому, що вони червиві!" — подумала вона. (А це вже була неправда. Вишні зовсім не були червиві!)
— Фе, посоромся! — прохрипів гном— Виходить, ти підленька штучка! Завжди виставляєш Пана Чоловіка жалюгідним!
"Я просто не люблю його! — подумала Анна — Ніхто не зобов'язаний любити геть усіх!"
Гном із цим не погодився.
-1 все ж таки! Якщо він любить тебе, то й ти маєш його любити!
І коли Герман запросив Анну до себе додому грати у "відьми" й ласувати тортом, гном і собі підпрягся: він хотів, щоб Анна прийняла запросини.
— Та зроби вже йому таку радість! — вигукнув він.— Чому б тобі не піти до нього в гості? Йому ж цього так хочеться! Тине зобов'язана щодня бігати до Петера! Невеличка переміна нітрохи нам не зашкодить!
"А як" я не хочу?" — подумала Анна.
— А я хочу! — вигукнув гном — Ну, не все ж кінець кінцем має вирішувати лише твоя голова, коли в ній є і я! Урешті-решт я тут квартирую, а квартирант також має якісь права!
Тож, оскільки гном не поступався, Анна пообіцяла йому навідати Германа. "Піду, щоб тобі догодити! — подумала вона — Але тільки один раз! Однісінький! І за годину повернуся! Зрозумів?"
— Зрозумів! — сказав гном.
Проте Анна відкладала свій візит до Германа з тижня на тиждень. На заваді було ось що. У школі з Анною повсякчас був Петер. Ніколи від неї не відходив. Отож він стояв поруч неї й тоді, як Герман її спитав:
— Коли ж ти нарешті прийдеш до мене в гості? Тоді Петер, лютий аж-аж-аж, просичав до Анни:
— Ти що, справді збираєшся піти до цього телепня?
І Анна не наважилась прийняти Германові запросини. їй аж ніяк не хотілося заради Германа посваритися з Петером.
"Ти мусиш це зрозуміти,— втовкмачувала вона гномові — Як я можу пояснити Петерові, що мені треба піти до Германа? Таж Петер не знає, що в мене є ти! От він і подумає, що мені подобається Герман. А Петер не хоче, щоб мені подобався будь-хто, крім нього!"
Анна товкла про це гномові щодня, але той нічого й знати не хотів. Якось він геть розсердився і вигукнув:
— Я вже по саму зав'язку наслухався твоїх дурниць! Годі! Я лягаю спати й хочу, щоб ти мене збудила аж тоді, як будеш у гостині в Пана Чоловіка. І присягаюся тобі: якщо я прокинуся сам, а ти ще й тоді в нього не будеш, я переселюся! Знайду собі якусь іншу голову для мешкання. Таку, щоб вона хоч інколи та виконала бодай якесь моє бажання!
Тоді Анна неабияк перелякалася. "Гноме, любесенький, це ж ти тільки пожартував, правда?"