— Іди спати! — радив Вербовий.— І людям дай спати, бо завтра робуча днина! — А жінки не бий, бо ще раз прийду до тебе.
Оба сусіди відвели Якова до єго хати.
— Що ж? Будеш спати, чи маємо тебе пильнувати? — спитався ще Вербовий.
— Не треба! — відповів Яків, зайшов до хати, взяв свою скриньку і вийшов знову надвір.
Сусіди дивилися, що він загадує робити. Не промовивши до нікого ані слова, гість з Канади пішов вуличкою на дорогу і там на скруті зник.
— Я побіжу за ним! — промовила жінка.
— Хочеш смерті пожити,— спитав її Вербовий.
— Дайте спокій, кумо! — радила сусідка Вербова. Жінка послухала. Довго стояли ще всі на дорозі і обговорювали сю нічну пригоду.
Тим часом Яків вертав горбом і пасовиськом на дворець залізниці. В одній руці ніс скриньку, а другою мацав себе по тварі. Она спухла і пашіла, а в голові шуміло, як у млині. Під капелюхом найшов великий гудзь у волоссі від удару об лавку. Язиком зміркував, що оден зуб хилитався. В боці чув біль — від чого, не міг здогадатися.
Сумний прийшов на перон, поклав скриньку на лавку і сам усів. Думав-думав, потім вийняв із скриньки фляшку горівки, потягнув здорово — і знову задумався.
У такій задумі застав єго знакомий залізничний по-слугач, родом з того самого села, що й Яків. Він приглядався єму кілька разів і не пізнавав.
— Яків чи не Яків? — спитав нарешті.— 3 Канади?
— Yes! 1 — відповів Яків.
— Додому?
— No!2
Більше англійських слів Яків не привіз з Америки і тому далі говорив по-своєму:
— Я лише так, на кілька годин, приїхав з Канади, аби жінці пригадати, що має чоловіка. Чи в неї була яка друга дитина, чи ні?
— Ні! Я би чув щось.
1 Так! (Англ.)
2 Ні! (Англ.)
— Але я таки набив її, най знає! Три роки... міркуйте! Одну жінку мати та й тій розпуст дати? Три тижні їхав. Приїхав, набив і вертаю до Канади. Триста корон видав і ще вдруге тілько видам, але най знає!
— Та за що ви її били?
— Аби з іншими не водилася.
— Она ж не водиться!
— Говоріть своє! Я знаю... мені писали... Врешті водиться, чи не водиться, я набив, аби мала науку до того часу, як верну. Yes!
— Але чогось і ви, Якове, запухли! — замітив слуга, придивившися.— Чи то ви, може, в Канаді так підгодувалися?
— Вступися, юдо! — відповів Яків сердито.— Не зачіпай мене!
Слуга справді вступився, бо з п'яним не було розмови.
Яків чекав ще з годину на самоті. Потім купив білет, всів до поїзда, що над'їхав, перевернувся на лаві і захропів, як по парні.
Сповнивши свій подружній обов'язок, він вертав знову до Канади... Хто написав лист, се вже єго не журило.
1913