Гість

Страница 2 из 2

Ярошинская Евгения

Рано виділи вони свого гостя лише хвильку, а вечором від'їхав він назад до столиці. їм здавалося, що він забрав із собою всю веселість із їх маленького помешкання.

Вона впорядкувала все так, як було перед приходом гостя. Мовчки засіли до вечері, він у своїм старім сурдуті, а вона оперезана великим фартушком, який скинула була на час побуту гостя. Сиділи при столі, і обоїм було чогось неприємно. Все здавалося їм таким нудним, таким звичайним; здавалося, що поза їх кріслами ходять сиві тіні.

Вона почала оповідати, кілько яєць нанесли кури, що білизна висхла вже, що вона сьогодні не купувала молока, бо лишилось їй ще відучора. Він подивився на неї якось здивовано, і вона замовкла. Вона застидалася, дуже застилалася, що хотіла займити його такими нісенітницями, які видавались їй дотепер дуже важними. Почала силувати свій мозок, аби зацікавити свого мужа, так як учора молодий доктор, аби зробити його веселим, говірливим, але ніщо не приходило їй до голови. Все лиш кури, сусіди та школа — сльози появилися в її очах, вона зненавиділа себе.

Він побачив сльози в її очах, і йому стало жаль.

— Ходи,— сказав,— надворі світить місяць, може би, ми пішли на прохід?

Вона встала, і щось мов усміх перебігло по її затурбованім лиці.