– Б'єрн Форшберг одружився сімнадцятого серпня п'ятдесят першого року з Елсою Беатріче Гокансон, єдиною дочкою Магнуса Гокансона, директора фірми, що торгувала будівельними матеріалами. Фактично він сам був власником того підприємства. Його вважали дуже багатим. Форшберг відразу покінчив з своєю діяльністю типу фірми на Голландарегатан. Він старанно взявся до праці, вивчив торгівлю, економіку й став кмітливим підприємцем. Коли десять років тому Гокансон помер, дочка успадкувала все його майно і фірму, але Форшберг став її директором-виконавцем ще в середині п'ятдесятих років. П'ятдесят дев'ятого року він придбав віллу в Стоксунді. Вона коштувала йому десь із півмільйона.
Мартін Бек витер носа й запитав:
– Скільки він знав ту дівчину до одруження?
– Здається, вони зустрілися в березні п'ятдесят першого, – відповів Меландер. – Форшберг був аматором зимового спорту. Зрештою, він ним і залишився. Його дружина також. То начебто було так зване кохання з першого погляду. Потім вони часто зустрічалися до весілля, і він бував у домі її батьків. Тоді йому було тридцять два роки, а Елсі Гокансон двадцять п'ять. – Меландер перегорнув свої записи. – їхнє подружжя нібито щасливе. Мають троє дітей: двох хлопців, тринадцяти й дванадцяти років, і семирічну дівчинку. Свого "Форда Ведетту" він продав відразу після весілля й купив "Лінкольна". Відтоді в нього було багато різних машин.
Меландер замовк і закурив люльку.
– Це вже все?
– Є ще одна деталь. Мені здається, важлива. Б'єрн Форшберг був добровольцем у фінській війні сорокового року. Він тоді мав двадцять один рік і пішов на фронт зразу після служби в армії тут у нас. Він походить з порядної міщанської родини і подавав великі надії, поки не пустився берега після війни.
– О'кей, мабуть, це він.
– Схоже на те, – мовив Меландер.
– Хто тут ще є?
– Гунвальд Ларсон, Ренн, Нордін і Ек. Подивимось на його алібі?
– Так, – мовив Мартін Бек.
Кольберг добрався до Стокгольма аж о сьомій. Найперше він поїхав до лабораторії й залишив там книгу з автомобільної майстерні.
– У нас нормований робочий день, – невдоволено мовив Єльм. – До п'ятої.
– Дуже чемно з твого боку, що ти…
– Ну добре, добре. Я скоро зателефоную. Треба тільки прочитати номер машини?
– Так. Я буду на Кунгсгольмсгатан.
Кольберг і Мартін Бек ще не встигли й словом перемовитись, як Єльм зателефонував.
– Шість, сім, нуль, вісім, – коротко сказав він.
– Чудово.
– Це була легка робота. Ти міг би й сам прочитати.
Кольберг поклав трубку. Мартін Бек запитливо глянув на нього.
– Так, Єрансон їздив до Екше Форшберговою машиною. Тут немає сумніву. Як там з його алібі?
– Слабкувато. В червні п'ятдесят першого він мав окрему однокімнатну квартиру на Голландарегатан, у тому самому будинку, де містилася його загадкова фірма. На допиті він сказав, що ввечері десятого червня був у Нортельє. Мабуть, він таки був там. Його бачили о сьомій кілька осіб. Потім він, згідно з його ж словами, вернувся останнім поїздом додому і прибув у Стокгольм о пів на дванадцяту ночі. Сказав також, буцімто позичив свою машину одному з своїх агентів, що той теж підтвердив.
– Але старанно уникав згадки, що помінявся машиною з Єрансоном.
– Так, – мовив Мартін Бек. – Отже, в нього був Єрансонів "Морріс", а тому справа постає в зовсім іншому світлі. Машиною він міг легко добратися до Стокгольма за півгодини. Машина звичайно стояла на подвір'ї того будинку, де містилася фірма, і не можна перевірити, чи вона тоді там була. Зате ми дізналися, що там є холодильна камера, де лежали хутра, офіційно прийняті на збереження влітку, а насправді, мабуть, крадені. Як ти вважаєш, навіщо він поміняв машину?
– Певне, це дуже просто пояснити, – сказав Кольберг. – Єрансон був агентом і віз з собою багато одягу та всякого мотлоху. А в Форшберговій "Ведетті" було втричі більше місця, ніж у його "Моррісові". – Він трохи помовчав і додав: – Єрансон, мабуть, похопився вже потім. Повернувшись, він довідався про все і збагнув, – що ту машину тримати небезпечно. Тому він після допиту в поліції зразу ж віддав її на брухт.
– А що казав Форшберг про свої стосунки з Тересою? – запитав Мартін Бек.
– Що зустрів її на танцях восени п'ятдесятого року і спав з нею кілька разів – скільки саме, не пам'ятає. Потім узимку познайомився зі своєю майбутньою дружиною, і німфоманки перестали його цікавити.
– Так і сказав?
– Еге ж, дослівно так. Як ти думаєш, навіщо він її вбив? Щоб усунути жертву, як написав на берегах поліційного довідника Стенстрем?
– Можливо. Адже всі казали, що вона була нав'язлива. І це, звичайно, не було вбивство на грунті статевого збочення.
– Авжеж. Проте він хотів, щоб у слідчих склалося враження, що це було саме таке вбивство. А потім йому випало незрозуміле щастя: свідки переплутали машину. Він напевне довідався про це. Фактично він міг почувати себе в безпеці. Тільки Єрансон його непокоїв.
– Єрансон приятелював з Форшбергом, – сказав Мартін Бек.
– А далі все затихло, аж поки Стенстрем не почав ворушити справу Тереси і поки не почув від Біргерсона, що ті машини важко розрізнити. Він з'ясував, що Єрансон єдиний з усіх причетних до тієї справи мав "Морріс мінор". Та ще й того самого кольору. Стенстрем з власної ініціативи допитав багатьох осіб і почав стежити за Єрансоном. Звичайно, він швидко помітив, що Єрансонові хтось давав гроші, і дійшов висновку, що то, певне, вбивця Тереси Камарайо. Єрансон почав дедалі дужче нервуватися… до речі, чи ми знаємо, де він перебував з вісімнадцятого жовтня до тринадцятого листопада?
– Так. На пароплаві, на озері Клара. Нордін сьогодні вранці знайшов те місце.
Кольберг кивнув головою.
– Стенстрем розраховував, що Єрансон рано чи пізно приведе його до вбивці, тому й стежив за ним день у день і, мабуть, не ховаючись. І, як виявилось, мав слушність. Хоч для нього самого все скінчилося катастрофою. Якби він був швидше поїхав у Смоланд…
Кольберг замовк. Мартін Бек задумливо м'яв правою рукою хусточку.
– Так, наче все збігається, – сказав він, – навіть психологічно. Лишається дев'ять років до того часу, коли справу Тереси як задавнену здадуть в архів. А вбивство – єдиний злочин, який може спонукати більш-менш нормальну людину вдатися до таких крайнощів, аби тільки її не викрили. Крім того, Форшберг має що втрачати.