О третій годині після обіду Кольберг спинився перед автомобільною фірмою у Седертельє. Він того дня встиг залагодити багато справ. Між іншим, переконався, що троє свідків, які шістнадцять з половиною років тому помітили машину біля стадіону, бачили її спереду або трошки навскоси. Крім того, він викопав одну фототехнічну роботу і тепер мав у кишені темпу, ледь підретушовану фотографію з рекламного малюнка: "Морісс мінор" моделі п'ятдесятих років. Із трьох свідків двоє вже померли – поліцейський і механік. Проте справжній експерт, майстер автомобільної майстерні, і досі був живий-здоровий. І працював у Седертельє. Тільки вже не майстром, а кимось вищим, бо сидів у конторі зі скляними стінами й розмовляв по телефону. Коли він скінчив розмову, Кольберг підійшов до нього, не постукавши, не показавши свого посвідчення й не відрекомендувавшись. Він просто поклав перед ним на стіл фотографію і запитав:
– Що це за марка?
– "Рено КВ-4". Старий шарабан.
– Ви певні?.
– Авжеж, певен. Я ніколи не помиляюся.
– Ви твердо впевнені?
Чоловік за столом ще раз швидко глянув на знімок.
– Так, це "Рено КВ-4". Давня модель.
– Дякую, – мовив Кольберг і простяг руку по фотографію.
Чоловік спантеличено глянув на нього й сказав:
– Стривайте, ви хочете мене обдурити? – Він придивився уважніше до фотографії і секунд за п'ятнадцять повільно мовив: – Ні, це не "Рено". Це "Морріс". "Мор-ріс мінор" п'ятдесятої чи п'ятдесят першої моделі. Але з цією фотографією щось негаразд.
– Так, – відповів Кольберг. – Вона трохи підретушована і зроблена при поганому освітленні чи в дощ, наприклад, літньої ночі.
Чоловік витріщив очі.
– Слухайте, хто ви?
– Яз поліції, – відповів Кольберг.
– Як я не здогадався? – мовив чоловік. – Ранньої осені тут уже був один поліцейський.
Того ж надвечір'я, о пів на шосту, Мартін Бек зібрав своїх найближчих співпрацівників на нараду. Нордін і Монсон уже повернулися, отже, можна сказати, що команда була в повному складі. Бракувало тільки Гаммара, який виїхав з міста на свята. Знаючи, як поволі посувалося слідство протягом сорока чотирьох днів, Гаммар вирішив, що воно навряд чи зрушить з місця за тиждень, від різдва до Нового року, коли і переслідувачі, і переслідувані здебільшого сидять удома, відригують від переїдання й думають, як розтягти гроші, щоб їх вистачило до кінця січня.
– Так, бракує однієї сторінки, – вдоволено сказав Меландер. – А хто ж її взяв?
Мартін Бек і Кольберг швидко перезирнулися.
– Чи хтось із вас може сказати про себе, що він майстер робити обшук? – запитав Мартін Бек.
– Я, – мляво відповів Монсон із свого місця біля вікна. – Я вмію шукати. Коли десь щось пропаде, я неодмінно його знайду.
– Чудово, – мовив Мартін Бек. – Обшукаєш квартиру Оке Стенстрема на Черговсгатан.
– Що ж мені там шукати?
– Сторінку з поліційних протоколів, – мовив Кольберг. – Її номер – тисяча двісті сорок чотири, а в тексті, можливо, фігурує прізвище Нільс Ерік €рансон.
– Піду завтра, – сказав Монсон. – Удень краще шукати.
– Гаразд, – відповів Мартін Бек.
– Завтра вранці я дам тобі ключі, – сказав Кольберг.
Він, звичайно, й тепер мав їх у кишені, але хотів усунути сліди фотографічного мистецтва. Стенстрема, перше ніж туди з'явиться Монсон.
Другого дня після обіду на столі в Мартіна Бека задзвонив телефон.
– Привіт, це Пер.
– Який Пер?
– Монсон.
– Ага. Ну що?
– Яв Стенстремовій квартирі. Тут немає тієї сторінки.
– Ти певен?
– Певен. Звичайно, певен, – ображено сказав Монсон. – Але чи ви певні, що він її взяв?
– Принаймні так думаємо.
– Гм, то я пошукаю в іншому місці, – сказав Монсон.
Мартін Бек потер пальцями лоба й запитав;
– Де це "в іншому місці"?
Та Монсон уже поклав трубку.
– Адже в архіві має бути копія, – сказав Гунвальд Ларсон. – Або в прокуратурі.
– Авжеж, – сказав Мартін Бек.
Він набрав номер внутрішнього телефону. У сусідній кімнаті Кольберг розмовляв з Меландером.
– Я проглянув твій список.
– Ага. І тобі щось спало на думку?
– Спало, і не одне. Але не знаю, чи воно тобі пригодиться.
– Це вже моя справа.
– Багато з них – рецидивісти. Наприклад, Карл Андерсон, Вільгельм Русберг і Бенгт Вальберг. Усі троє давні злодії. Не раз карані. Тепер уже надто старі, щоб красти.
– Далі.
– Юган Гран переховував крадене і, певне, й досі переховує. Офіціантом працює тільки про людське око. Ще й року немає, як він сидів. А знаєш, як овдовів Вальтер Еріксон?
– Ні.
– П'яний убив стільцем свою дружину. Відсидів у в'язниці п'ять років.
– Хай йому біс.
– Таких типів у списку є чимало. Уве Еріксон і Бенгт Фредріксон були карані за бійку. Фредріксон не менше шести разів. Не одну таку бійку можна було назвати спробою вбивства. Торговець ношеними речами Ян Карлсон теж підозріла особа. Не сидів у в'язниці, але кілька разів до того йшлося. Б'єрна Форшберга я також пам'ятаю. Він мав за собою не одне шахрайство, був добре відомий у середовищі злочинців протягом сорокових років. Але потім змінив спосіб життя і зробив добру кар'єру. Одружився з грошима і став солідним фінансистом. Має тільки один давній вирок за шахрайство з сорок сьомого року. Зате Ганс Венстрем має цілу низку гріхів – від дрібних крадіжок до виламування сейфу. Ким він там у тебе значиться?
– Колишнім помічником продавця риби, – сказав Кольберг, заглянувши в список.
– Авжеж, кілька літ він стояв з рибою на площі Сундберга двадцять п'ять років тому. Тепер він уже старий. Інгвар Бенгтсон зве тепер себе журналістом. А колись належав до перших фальшувальників векселів. Був також сутенером. Бу Фростенсон – третьорядний актор і відомий наркоман.
– Невже та жінка ніколи не водилася з порядним чоловіком? – сумно запитав Кольберг.
– Чому ж? У списку є чимало й таких. Наприклад, Рюне Бенгтсон, Ленарт Ліпдгрен, Курт Ульсон і" Рагнар Віклунд. На них немає жодної плями.
Кольберг добре знав список.
– Справді, – сказав він. – І всі четверо одружені. Мабуть, їм було з біса важко пояснити дружинам свої зв'язки з Тересою.
– У таких справах поліція не зраджує таємниці. Крім того, вони тоді були молодими хлопцями, мали по двадцять чи й по менше років, тож вина їхня не така вже й велика. Із шести чоловіків такого віку в твоєму списку тільки один поводився не зовсім добре. Це Кеннет Карлсон. Він двічі сидів у в'язниці. Був у виправному будинку. Хоч давно й за дрібні злочини. Ти хочеш, щоб я глибше покопався в минулому тих людей?