Нордін звернувся до гардеробника:
– Перепрошую, ви не знаєте, як прізвище тієї білявої дами на канапі?
Гардеробник глянув у залу.
– Нічого собі дама, – пирхнув він. – Ота? Ні, я не знаю, як її прізвище, але звуть її Малін. Товста Малін чи якось так.
Нордін віддав йому пальто й капелюх. Чорнява очікувально глянула на нього, коли він підійшов до їхнього столика.
– Вибачте, що перебиваю вам, – сказав Нордін, – але мені хотілося б, якщо можна, поговорити з панною Малін.
– Про що? – запитала та.
– Про одного вашого приятеля, – відповів Нордін. – Може, пересядемо на хвилину до окремого столика, щоб нам ніхто не заважав?
Білява Малін глянула на свою приятельку, і він поспішив додати:
– Звичайно, якщо ваша товаришка не заперечує. Чорнява налила свій келих і підвелася.
– Я вам заважаю? – ображено спитала вона і, оскільки Малін не озвалася, додала: – Піду, сяду біля Туре. До побачення, Малін.
Вона взяла свій келих і пішла далі в залу. Нордін підсунув стільця й сів. Білява Малін очікувально дивилася на нього.
– Я старший слідчий кримінального розшуку Ульф Нордін, – відрекомендувався Нордін. – Можливо, ви нам допоможете в одній справі.
– В якій саме? – запитала Білява Малін. – Ви сказали, що йдеться про якогось мого приятеля?
– Так, – відповів Нордін. – Ми хотіли б дещо дізнатися про одного чоловіка, якого ви знаєте.
Білява Малін зневажливо глянула на нього.
– Я ні на кого не доношу.
Нордін витяг з кишені пачку сигарет і запропонував їй. Вона взяла одну, і він запалив їй сірника.
– Йдеться не про донос, – сказав він. – Кілька тижнів тому ви приїздили з двома чоловіками в білому "Вольво Амазон" до гаража в Гегерстені. Гараж стоїть біля Клуббакен і належить швейцарцеві на ім'я Горст. Той, хто вів машину, був іспанець. Ви пам'ятаєте?
– Та-ак, добре пам'ятаю, – відповіла Білява Малін. – Ну й що? Ми з Ніссе супроводжували Пако. Ніссе показував йому дорогу в гараж. Зрештою, він уже поїхав до Іспанії.
– Пако?
– Так.
Малін допила келих і вилила в нього решту вина з карафки.
– Можна мені вас чимось пригостити? Може, хочете ще вина? – запитав Нордін.
Вона кивнула головою, і Нордін підкликав офіціантку. Він замовив півкарафки вина й кухоль пива.
– А хто такий Ніссе? – запитав він.
– Той, що був у машині, ви ж самі щойно сказали.
– Так, але як його прізвище? Що він робить?
– Прізвище його Єрансон. Нільс Ерік Єрансон. А що робить – не знаю. Я не бачила його кілька тижнів.
– Чому? – запитав Нордін.
– Що?
– Чому ви його не бачили кілька тижнів? Ви ж досі часто зустрічалися?
– Ми не з одної компанії. Не зв'язані між собою. Часом тільки буваємо разом. Може, він зустрів якусь іншу дівчину. Звідки я знаю. В кожному разі я давно його не бачила.
Офіціантка принесла вина й пива. Білява Малін відразу налила собі келих.
– Ви знаєте, де він мешкає? – запитав Нордін.
– Ніссе? Ні, він, мабуть, не має квартири. Він мешкав у мене, потім в одного приятеля в Седері, але мені здається, що там його вже немає. А де, я не знаю. А якби й знала, то не певна, чи сказала б вам. Я нікого не виказую.
Нордін ковтнув пива й ласкаво глянув на велику біляву жінку, що сиділа навпроти нього.
– Вам не треба нікого виказувати, панно… вибачте, вас звати Малін, а прізвище?
– Мене звати не Малін, – мовила вона, – а Магдалена Русен. Але мене звуть Білявою Малін через мої коси. – Вона провела рукою по голові. – А що вам треба від Ніссе? Він щось зробив? Я не буду відповідати на ваші запитання, коли не знатиму, що вам треба.
– Авжеж, я вас розумію. Я скажу, як ви можете нам допомогти, панно Русен. – Нордін знов ковтнув пива, – Можна мені одне вас запитати?
Вона кивнула головою.
– Як Ніссе одягався?
Вона наморщила лоба й хвилину подумала.
– Переважно ходив у костюмі, – врешті сказала вона. – В такому ясному, бежевому, з обтягненими матерією ґудзиками. Ну й, звичайно, мав сорочку, черевики й кальсони, як усі чоловіки.
– І носив плащ?
– Ну, то був не зовсім плащ. Така тонка чорна шматина з нейлону, чи що. А в чім річ?
Вона запитально глянула на Нордіна.
– Бачите, панно Русен, є підозра, що він помер.
– Помер? Ніссе? Але чому… чому ви кажете, що є підозра? Звідки ви знаєте, що він помер?
Ульф Нордін витяг хусточку й витер. шию. В ресторані було дуже гаряче, і він відчував, що в нього сорочка липне до тіла.
– Річ у тім, що в нас у морзі лежить один чоловік, якого ми не можемо впізнати. Є підстави вважати, що то Нільс Ерік Єрансон.
– Чого б це він мав померти? – недовірливо спитала Білява Малін.
– Він був одним із пасажирів того автобуса, про який ви, напевне, читали. Кулі влучили в голову, і він, мабуть, відразу помер. Оскільки ви єдина із знайомих Єрансона, яку нам пощастило знайти, ми були б дуже вдячні, якби ви прийшли в морг й глянули, чи то справді він.
Білява Малін перелякано витріщила очі на Нордіна:
– Я? В морг? Та нізащо в світі!
У середу, о дев'ятій годині ранку, Нордін і Білява Малін вийшли з таксі перед Інститутом судової медицини на Томтебудавегеи. Мартін Бек уже хвилин з п'ятнадцять чекав на них, і вони разом зайшли до моргу.
Брезкле, бліде обличчя Білявої Малін було підфарбоване недбало, а біляве волосся зачесане не так старанно, як учора ввечері.
Нордінові довелося чекати в коридорі, поки вона збиралася. Коли врешті вони вийшли на вулицю, Нордін переконався, що в тьмяному світлі ресторану вона має кращий вигляд, ніж у ранковій імлі.
Працівники моргу були попереджені, і начальник зразу ж провів Нордіна й Біляву Малін до морозильника.
На розбите обличчя небіжчика накинули хустку, але так, щоб волосся було видно. Білява Малін схопила Нордіна за руку й прошепотіла:
– Хай йому біс!
Нордін поклав руку на її широку спину й підвів її ближче.
– Добре придивіться, – мовив він тихим голосом. – Придивіться й скажіть, чи ви впізнаєте його.
Білява Малін затулила рота долонею і втупила очі в голе тіло.
– А що з його обличчям? Можна глянути на нього?
– Краще не дивіться, – сказав Мартін Бек. – Ви й так повинні його впізнати.
Білява Малін кивнула головою. Потім відняла руку від рота і ще раз кивнула.
– Так, – мовила вона, – це Ніссе. Отой шрам і… так, це він.