Гіпполіт

Страница 7 из 7

Еврипид

ПРИМІТКИ
"Гіпполіт" — одна з небагатьох трагедій, що принесла поетові першу нагороду. В давнину її називали ще "Гіпполіт, що несе вінок" (див. р. 72 наст.), щоб відрізнити її від раніше написаної, яка не збереглася, трагедії Евріпіда "Гіпполіт, що заслонюється плащем". Дія ранішої трагедії відбувалась в Афінах (а не в Арголіді, у місті Трезені, як у другому варіанті трагедії); Федра, скориставшись відсутністю Тесея, сама призналась Гіпполітові у своїй пристрасті, і той з сорому заслонився плащем. Глядачі, очевидно, обурились поведінкою героїні, й Евріпід був змушений внести суттєві зміни. Одначе саме на перший варіант орієнтувався і Сенека у своїй "Федрі", й Овідій у "Героїдах".
4. Од Понту… до… меж Атлантових… — тобто від Чорного моря до Гібралтару; такими, за уявленнями стародавніх, були межі заселеного світу (див. прим, до рр. 732–748).
10-11…Амазонки син, Тесея парость… — Тесей, вирушивши з Гераклом проти войовничих амазонок, що селились на Кавказі в районі ріки Термодонт, захопив їх владарку Антіопу; вона й народила йому Гіпполіта.
12. Літтея вихованець… — Піттей, або Пітфей (див. прим, до "Медеї", р. 679) славився мудрістю та благочестям.
17…з дівою… — тобто Артемідою.
25. Пандіона край, ниви Кекропові (р. 34) — див. прим, до "Медеї", р. 665.
26…таїнства побачить… — Мова йде про Елевсінські містерії — таємничі обряди, засновані начебто самою богинею родючості Деметрою; відбувались вони в Елевсіні, що поблизу Афін.
27…Федрі з роду славного… — Федра була дочкою крітського царя Міноса і Пасіфаї; після смерті Антіопи стала другою дружиною Тесея.
35. Лаллантіди — сини велетня Палланта, двоюрідні брати Тесея; при спробі відібрати у Тесея владу були ним перебиті.
44. Владар моря — Посейдон, що був божественним батьком Тесея.
61-71. Супровідники Гіпполіта утворюють побічний хор; основний хор виступає на орхестру пізніше (р. 118).
140. Пан — див. прим, до "Медеї", р. 1172.
141. Геката — див. прим, до "Медеї", р. 396.
142. Корібанти — див. прим, до "Вакханок", рр. 58–59. 165. Небесна діва — Артеміда, що опікувалась породіллями.
231. Четвернею… венетською. — Венети, що оселились на північному побережжі Адріатичного моря, славились породистими кіньми.
337-339. Пасіфая (див. прим, до р. 27), запалавши пристрастю до бика, народила Мінотавра — страховисько з людським тулубом і бичачою головою. Сестра Федри, Аріадна, допомігши Тесеєві вбити Мінотавра, вивела героя з лабіринту з допомогою клубка ниток. Одначе, повертаючись до Афін, Тесей залишив сонну Аріадну на острові Наксос, де вона стала дружиною Вакха (Діоніса).
375. Земля Пелопа — Пелопоннес.
534. Ерота звичайно вважають сином Ареса (або Гермеса) й Афродіти (див. прим, до "Медеї", р. 530), і лиш тут він названий сином Зевса.
535. Алфей — найбільша річка Пелопоннесу, на правому березі якої було посвячено Зевсові місто Олімпія; йдеться про зв'язані з олімпійськими іграми жертвоприношення. Піфійські святині (р. 537) — славнозвісні дельфійські храми Алоллона.
[438]
546-554. Діву, яка не була… — тобто Іолу, дочку ехалійського володаря Евріта. Син Алкмени Геракл, щоб оволодіти Іолою, зруйнував Ехалію, вбив Евріта. Одначе його весілля з Іолою виявилося нещасливим: Гераклова дружина, щоб привернути мужа, дала йому одяг, просякнутий вбивчою отрутою — кроц'ю кентавра Несса.
558…неньку Вакха, що двічі родивсь… — тобто Семелу, дочку Кадма (див. прим, до "Геракла", р. 5). Забажавши побачити Зевса, що П покохав, в усій його величі, вона запалала від блискавичного вогню, який оточував володаря богів. Гинучи, Семела народила Діоніса; недоношеного сина Зевс зашив собі в стегно й носив, поки той вдруге не з'явився на світ.
678-679…небесний мій Отець… — тобто Зевс: Мінос, батько Федри, був сином Зевса і Європи.
732-748. Ерідан — міфічна ріка, ототожнювана з По (згадка про Адріатіку): за переказом, у неї впав повержений Зевсовою блискавкою Фаетон; доньки Сонця (Геліади), його сестри, оплакували брата бурштиновими сльозами, перемінившись із туги в тополі. Сади Гесперид, дочок Атланта і німфи Геспериди, знаходились десь на крайньому заході (Гібралтар), де Атлант тримає на своїх плечах небосхил, де володар глибин Посейдон вузькою протокою обриває "суднам путь по морській воді", де "грають дже'рела амбросії" — їжі богів, де ложе отця богів, на якому Зевс уперше з'єднався з Герою.
758. Муніхій — афінська гавань на схід від Пірея.
790…з храму ж повертаюся… — На відміну від першого "Гіпполіта", де Тесей перебував у мандрівці до підземного царства, тут він відвідував якийсь храм.
815-830; 833–848. Строфи, де промовляє Тесей, побудовані, на на чергуванні ліричних двовіршів; так званих дохміїв (-ОО-О-), що виражають схвильованість, з декламаційними ямбічними триметрами. В перекладі тут, як і в інших місцях, зроблено спробу передати ритмічні особливості оригіналу.
951-952. Удавай натхненого Орфеєм… — Тесей іронізує над причетністю Гіпполіта до вчення орфіків (див. прим, до "Алкести", р. 986–987), що визнавали лише рослинну їжу, оскільки вірили у переселення душ.
975-978. Сініс — розбійник, що жив на Корінфському перешийку; захоплюючи подорожніх, він прив'язував їх до верхівок двох сосон; випрямляючись, сосни розривали жертву навпіл. Скірон — розбійник, який підстерігав людей на скелі, що між Мегарою та Аттікою; змушував їх мити йому ноги, а потім зіштовхував у море. Одного й другого вбив Тесей.
1057. До… птахів… приглядаються!.. — Йдеться про поширене у давнину віщування з лету птахів.
1080–1081…гірко сином буть Нешлюбним. — Мати Гіпполіта, амазонка, не була громадянкою Афін, тому її син вважався позашлюбним (див. також прим, до "Медеї", рр. 596–597).
1090. Латони дочка — Артеміда, Діктіина (р. 1128).
1137. Харшпи — три дочки Зевса й Евріноми, супутниці Афродіти, богині радості й жіночої принади.
1186. Дорогою… в Епідавр… — Дорога з Трезена в Епідавр проходить гористим суходолом, а не вздовж моря, як це описує Евріпід, щоб зробити можливою появу повторного морського бика.
1242. їда — йдеться, очевидно, не про гірське пасмо поблизу Трої, а про однойменну гору на Кріті, звідки походить Федра.
1370. Хоч Евріпід, на відміну від своїх попередників, причину всіх бід бачить у скаламученій пристрастями людській душі, тут, за традицією, згадується якийсь "давній гріх… родичів".
1412–1413. Того, хто їй милий… — тобто Адоніса, прекрасного юнака, що його покохала Афродіта; Адоніс одначе загинув не від стріли, пущеної Артемідою, а на полюванні, від кабана.