— Пошукай гарненько та здобудь мені кістку зігнену, як гусяча шия, і порожню всередині. А ще походи тихенько й накинь оком, де вони тримають горщики, казанки та інше кухонне начиння. І не забудь, що моя мудрість — мудрість білої людини, тож роби, що я велю тобі, швидко й спритно.
Поки Мусу не було, я поставив посеред іглу жарівню з китовим лоєм, що на ній ми варили собі їжу, і, щоб мати більше місця, повідсував у куток злежані хутра, на яких ми спали. Тоді розібрав рушницю Мусу й поклав собі під рукою цівку з неї, після цього з волокна, що його влітку жінки назбирали на диких рослинах, наробив чимало гнотів. Мусу вернувся з такою кісткою, яку я загадав йому принести, та з новинами, що в іглу Тумасука є на п'ять галонів бідон з-під гасу та великий мідяний казан. Я похвалив його і сказав, що тепер треба чекати до вечора. А десь опівночі я звернувся до нього з такою мовою:
— Слухай, Мусу. Отой ватаг, Тумасук, має мідяний казан і ще бідон з-під гасу. — Я дав індіянинові шліхтований хвилею морською камінець. — Табір заснув, і зорі вийшли на небо. Іди потихеньку, вповзи до іглу ватага ї лусни його добре в пузо цією каменюкою. Хай надія на м'ясо й на тривку їжу додасть сили твоїй руці. Тоді почнеться метушня й галас, і селище схопиться на ноги. Але ти не бійся. В тій метушні сховайся якось і зникни в нічній темряві серед спантеличених людей. А коли близько тебе буде жінка Іпсукук — та, що маже обличчя патокою, — вдар і її так само, і кожного іншого, що має борошно й підскочить тобі під руку. Тоді й сам зчини галас, немов з болю, зігнись дугою, ламай руки й кричи — мовляв, і тебе цієї ночі не минуло лихо. В такий спосіб здобудемо ми шану й багато майна, барильце з вином, чудове куриво й твою вродливу Тукелікету.
Мусу пішов виконувати доручення, а я терпляче сидів дома і наперед уже відчував смак тютюну в роті. Зненацька в тиші нічній почувся жахливий крик, знялася така веремія, що аж небо сколихнула. Я схопив пляшку з ліками й побіг. У селищі панував гармидер, верещали жінки, всіх опосів страх. Тумасук і жінка Іпсукук качалися по землі з болю, а з ними ще кілька чоловік, і серед них Мусу. Я розштовхав тих, що заважали мені, і приклав пляшку до рота Мусу. Відразу йому полегшало, і він перестав вити. Тоді інші хворі зчинили галас, і собі вимагаючи ліків. Але я повів до них мову, і, перш ніж вони скуштували ліків та видужали, я вже мав од Тумасука мідяний казан і бідон з-під гасу, від жінки Іпсукук цукор та патоку, а від інших послаблих чималий запас борошна. Шаман злісно дивився на людей, що падали мені до ніг, і насилу приховував свій подив. Але я високо тримав голову, Мусу ж, ідучи слідом за мною додому, аж стогнав під вагою здобичі.
Вдома я взявся до праці. У Тумасуковім мідянім казані я змішав три кварти пшеничного борошна з п'ятьма квартами патоки і влив туди води двадцять кварт. Тоді поставив казан побіля жарівні, щоб теє місиво шумувало та міці набиралося. Мусу зметикував, що до чого, й сказав, що я дуже розумний, мудріший навіть за Соломона, прадавнього мудреця, про якого він чув. Бідон з-під гасу я приладнав над жарівнею, до його носика приставив цівку з рушниці, а до неї кістку, схожу на гусячу шию. Мусу я послав нарубати криги, а сам тим часом з'єднав цівку рушниці з кісткою і обіклав тією кригою середину цівки. З другого кінця цівки, за посудиною з кригою, я підставив чавунного казанка. Коли моє місиво досить зміцніло (а воно стояло, шумуючи, два дні), я сповнив ним бідон з-під гасу й запалив наладнані гноти.
— Тепер усе готове, — сказав я Мусу. — Іди до старшин селища, привітай їх та запроси до мене в іглу, перебути ніч зі мною та богами.
Коли гості почали відхиляти шкіряне запинало на дверях та вповзати до іглу, вариво весело кипіло. Я накладав товченої криги на цівку, а з її кінця капала в чавунний казанок рідина — гуч себто, як ви самі здорові знаєте. Але вони ніколи не бачили такого і тільки боязко хихотіли, коли я вихваляв своє питво. Я помітив заздрість у шаманових очах; отож, скінчивши промову, посадовив його поруч з Тумасуком і жінкою Іпсукук. Тоді дав їм випити. Очі їхні засльозилися, по шлункові розлилося тепло, острах минув, і вони пожадливо попрохали ще. Напоївши їх як слід, я взявся за інших. Тумасук почав вихвалятися, що якось забив полярного ведмедя, і так заповзято вимахував руками, що мало не вбив материного брата, але на це ніхто не зважав. Жінка Іпсукук почала плакати за сином, що колись давно загинув у зашереті, а шаман чаклував і виголошував пророцтва. На світанку всі вони лежали покотом і міцно спали разом з богами.
Що було далі, й так уже зрозуміло, правда ж? Новина про чудодійне питво швидко ширилася по селищу. Всі один поперед одного вихваляли його. Словами можна переказати тільки десяту частину тих чудес, що воно творило. Полегшувало біль, розгонило сум, викликало згадки про давнину, про померлих та про забуті мрії. То був вогонь, що розходився скрізь у крові й грів, але не спалював. Воно наснажувало серця, розгинало спини та додавало чоловікам відваги. Воно відкривало майбутнє та дарувало видива й робило людей пророками. Воно наснажувало мудрістю і виявляло таємниці. Чари його були безмежні й всевладні, і незабаром усі благали питва, бажаючи спати з богами. Люди приносили найкращі хутра, найдужчих собак, найліпше м'ясо; але я продавав гуч обережно, тільки тим, хто приносив борошно, патоку та цукор. Ми зібрали такі запаси, що в іглу не було місця їх тримати, і я звелів Мусу задля цього збудувати комору. Не минуло й три дні, як Тумасук збанкрутував. Шаман, що після першої ночі ніколи не впивався, пильно стежив за мною і майже тиждень сидів у нашому іглу. Та через якихось десять днів навіть жінка Іпсукук вичерпала всі свої запаси й пішла додому, ледве ноги волочивши.
Проте Мусу й далі нарікав.
— О пане, — казав він, — ми придбали великі маєтності: патоку, цукор, борошно, але наше житло все одно погане, наша одіж зносилася, і спимо ми на облізлих хутрах. Шлунок мій просить такого м'яса, що не ображає своїм смородом богів, та чаю, що його п'є Тумасук, дуже вабить мене й тютюн шамана Нівака, що має намір знищити нас. Від борошна мене аж нудить уже, я їм скільки хочу цукру й патоки, проте серце Мусу сумує, а ліжко його порожнє…