Коні одігнали за слободу, там було дешевше утримати їх, а найняли двох їздових з чотирма кіньми, і їздили в своїх санях. Іноді давав старшинам свій виїзд князь-папа.
Блазень, він таки блазень, плеска язиком, що спаде на думку, то кпить з когось, то гнівається вдавано, то регочеться... а очі здебільшого сумні й розумні. То вельми важка служба, бути блазнем, та ще при такому цареві, як Петро.
Зовсім недавно було справлено весілля князя-папи — супроти його волі, рік опирався Бутурлін забаганці Петра, одначе мусив скоритися. Одружували його на вдові попереднього блазня — Микити Зотова. Чотири заїки запрошували гостей, всі запрошені прибули до церкви Святої Тройці в личинах, стріляли гармати, тріпотіли прапори з двоголовими орлами. Вінчали князя-папу в Троїцькій церкві, потому цар і гості вийшли з церкви й цар ударив у барабан, та так, що позаздрив би будь-який барабанщик. Либонь, він і народився для такого ремесла. Особливі маршали шикували гостей — понад тисячу чоловік — і повели їх по площі, гості крокували повільно, величалися один перед одним личинами, цар, одягнений голландським матросом, гатив у барабан, перед ним ішли три сурмачі й сурмили безугавно, князь-кесар в золотій короні та зі скіпетром у руках плуганився за царем, а вже за ним — перси, китайці, капуцини, домініканці, стародавні римляни — хто яку личину одягнув. Черідкою дибали кардинали — молоді люди зі знатних родів — гіркі п'яниці,— щойно помирав від горілки один — на його місце цар призначав іншого, теж із князів та бояр. В оточенні такого почту, а також свити з дванадцяти заїк, князь-папа їздив з візитами до вельмож, у візки були запряжені воли, осли, свині, ведмеді, козли, в одному з візків трусився цар.
Повеличавшись, пожирувавши зо дві дзиґареві години, "молодий" — старий дід Бутурлін — з "молодою", бабою шістдесяти років, повели гостей в колегію і там гуляли до пізньої ночі; й знову стріляли гармати й шипіли фейєрверки, і верховодив на тому банкеті голий Бахус. Статуї Бахуса стояли в Літньому саду, у царському палаці — либонь, це був найшанованіший царем "святий".
Наступного дня личини збиралися на тому ж місці, що й учора, щоби провести молодих у Поштовий дім, а що він стояв по той бік Неви, то для папи та його кардиналів було споруджено особливий пліт — із порожніх, пов'язаних між собою бочок. На кожній парі бочок стояла ще одна, а в ній сидів кардинал. Князь-папа плив у велетенському пивному казані, також поставленому на порожні бочки, казан — повен пива, і в пиві, у велетенському ковші, неначе в човні, плавав князь-папа, з казана було видно тільки його голову. І він, і кардинали, котрі трубили в коров'ячі роги, помирали зі страху, надто князь-папа, бо поперед нього на дерев'яному страховищі сидів Нептун і весь час крутив своїм тризубом ківш, а Бахус, який приліпився ззаду казана, загрібав пиво велетенською ложкою й також розгойдував ковша. Щойно князь-папа почав вибиратися з казана, цар змигнув, і кілька молодців кинулися йому "допомагати" й шубовснули його в пиво, так що виволокли ледь живого. По тому всі личини гуляли до вечора й ще цілих чотири дні. І ніхто з личин не осмілювався піти з того брудного гульбиська — боялися царського гніву. Так розважалися цар і його панство, голота ж, чорнота пила гірку по шинках і розважалася видовищем смертних кар, мук, які чинилися майже щодня. Страшні колеса, палі обнизали Троїцький майдан, поміж усіма зубцями Петропавловської фортеці стриміли колоди, на них розгойдувалися повішені, здалеку, з цієї сторони, вони були схожі на груші. В освяту всіх тих мук Петро наказав вибити медаль, на тій медалі сяяла на високій горі корона, освітлена сонцем, і яріли слова: "Величество твоє везде ясно". Ту медаль чіпляли найдостойнішим.
Гай-гай, думав я, що то може бути з того люду, котрий надивиться на тих блазнів та на ті страхітливі смертовбивства, яке милосердя може втриматись в настраханому, озлобленому серці!
А які гроші потрачено! На гойдалки позолочені, на човни дивовижні, на блазнівські палаци. Простий люд конає і звіріє в нужді, голоді, темряві, неуцтві. Це ж і ми станемо такими?!
Як я вже сказав, ми мешкали в князя-папи, "найшутійшого з шутів", на його широкому обійсті, де стояло з десяток зрубів. Я жодного разу не бачив, щоб Бутурлін блазнював удома, тобто за власною волею, був це скорше вельми стомлений і сумний старий чоловік, мучений хворобами, катований своєю лихою службою.
* * *
На Троїцькій пристані, де ми зупинилися, гетьман і генеральні старшини перепочивали лише один день, бо вже наступного віддали візиту великому канцлеру князю Головкіну, а п'ятого виставлялися в Сенаті і вели там довгу бесіду. Шостого їздили на острів Котлін, де їх поставили перед царем. Цар приймав милостиво, зичливо, одначе гомоніли тільки про дорогу, погоду, врожай, цар кудись поспішав і сказав, що о всіляких турботних справах поговорять завтра або позавтра. Але ні завтра, ні позавтра він не покликав наших старшин. Чи то навмисно уникав, чи то перебивали похорони, які потягнулися цілою низкою одні за одними. Ховали покійників значних, вельможних, родів князівських і навіть царських, і похорони відбували пишні, багаті, з військовими командами, при зібранні всіх найвищих попів. Спершу помер князь Григорій Федорович Долгорукий, далі раптово — Петро Іванович Бутурлін, на подвір'ї якого зупинилися, за ним цариця Парасковія Федорівна — дружина Івана Олексійовича, царевого брата... А поміж похоронами та поминками, аби, як сказав князь Меншиков, не запліснявіти в скорботі, влаштовували веселі банкети та грища. Якщо до того не було приводу — його знаходили, Меншиков сам показував приклад, влаштував гульбище на честь його калиської перемоги над шведом, яка сталася 1706 року, банкетували три дні. В калиському бою пороху було витрачено вдесятеро менше, ніж на фейєрверки на честь тієї перемоги. Свято було облаштовано так, аби нагадувало цареві урочистості по Полтавській перемозі. Семеро тріумфальних воріт, на кожних — великий золотий російський орел побивав сірого шведського лева, й сурмачі, і хори, і волочені в пилюці шведські прапори, й приковані до возів, всіляко принижені шведські полонені. Нині полонених удавали Меншикові челядники.