Гордон зчепив руки за спиною — немов відчай завжди стояв позад нього.
— Я не повернуся, генерале. І справа тут не в моєму слові. — Він знизав плечима. — Ні. Я шукаю собі нову Справу тут, в Англії. Усе, що я шукав (і знайшов!) в Аравії, я знайду й тут. Як-небудь, де-небудь, — а знайду!
— Ну, й слава тобі, господи! — палко промовив генерал. Він сказав це так зворушливо, немов щойно було врятовано його старого друга. — Одного чудового дня, Гордон, наші з вами погляди на Аравію та її майбутнє зіллються. Я певний у цьому. А поки ще цей день не прийшов— давайте не будемо перешкоджати Гаміду в його вільному виборі — ні я, ні ви. — Він простяг руку — на прощання, на знак згоди, на знак напрочуд теплого почуття, що охопило його. — А тепер — ведіть сюди хлопця, я візьму його з собою до Гаміда.
РОЗДІЛ XX
Грейс оголосила своє остаточне рішення перейти . римсько-католицьке віросповідання, і тільки присутність См:та запобігла сімейному скандалу. Місіс Гордон втратила самовладання, і вперше в житті діти побачили свою матір в стані безрозсудної паніки. Гірше того, вона повелася різко, з агресивною нетерпимістю і пригрозила розірвати усякі стосунки з Грейс, якщо та запродасть свободу серця й думки папізму.
Коли Гордон лагідно нагадав матері, що їй було відомо про захоплення Грейс католицизмом, він почув сердиту й непослідовну відповідь:
— Я не припускала, що вона справді збирається зв'язатися з папістами і серйозно помишляє про католицтво. До того ж, я сподівалася, що хто-небудь з вас зупинить її. Iі тебе, Нед, просила, але ти тільки сміявся й відбувався жартами...
— А що ж я можу зробити?
— Кажу тобі, Нед, вона не звертає уваги на Джека й на мене, але тебе вона послухається. Ще не пізно. Благаю тебе, сину.
Гордон погодився б зараз на все — і не ради Грейс, а ради матері. Якось дуже вже вона занепала в своїй паніці. Виявила такий переляк! Це псувало її. Якщо вона й далі так поводитиметься, то їм буде соромно дивитися одне одному в очі...
Під час розмови з сестрою Гордон втішався своєю роллю наставника, смакував свою батьківську, проповідницьку проникливість. Запитання, які Гордон ставив сестрі, були досить гострі, але вимовляв він їх лагідно, терпляче:
— Скажи, що в дійсності викликало в тобі цей потяг до сліпої покори, Грейс?
— А сам ти хіба не підкорив себе цілком справі арабів?— спитала вона. — Чи не хвалився ти, що брав у ній участь не як англієць, а як араб? — В її словах не відчувалося ні гніву, ні пригніченості. Грейс була на диво спокійна, незворушна, тверда.
— Так, але ж яку Справу можна знайти в католицькій догмі? — промовив Гордон.—Хіба папізм може вказати людству вихід з цього хаосу? Хіба здатний він покласти
справжню свободу особи — особи з вільним розумом?
край насильству
спроможний відновити
— Мені байдуже про вільний розум і людські свободи! — скрикнула Грейс. — Я завжди вірила — як ти і матір, — що людина може знайти порятунок у правді й духовній цілісності. Але тепер мені ясно, Нед, що вони не існують. І ніколи не існували й не існуватимуть. Всі ми підкорені тваринному себелюбству, і животіння кожного окремого індивідуума зводиться до задоволення ницої потреби напхати собі черево й умертвити розум. Тепер я кінчаю з цим, Нед. Я підкоряюся! Я підкоряюся своїй совісті й добропристойності і відмовляюсь від дальших шукань позитивних якостей в людині. Я віддаюся душею і тілом вірі, яка бере на себе розв'язання всіх цих питань і яка неухильно й безкорисливо вестиме мене крізь люту жорстокість нашого існування.
Немов сподіваючись, що це якось вплине на Грейс, Гордон привів її на вкритий живими зеленими паростками схил пагорба, який породжував у неї таку боязнь. Під ясним, чистим небосхилом розкинулася Англія, вбрана неймовірно яскравою, рясною зеленню—підстриженою, кучерявою, безладною, стриманою, мережаною... Зелень буяла навколо, і, здавалося, простягнеш руку — дістанеш її, дихнеш — зігрієш її.
— Подивись!—сказав він сестрі. — Немає в світі іншого краєвиду, який би так зріднився з людиною, так пройнявся людським життям, — він мрійливо показав рукою в барвисту далечину, але одразу повернувся до дійсності: — Я не засуджую твій вибір, Грейс. Тобі краще знати, яким шляхом іти, і хай тобі щастить! Але куди цей шлях приведе тебе? Яка в тебе кінцева мета?
— Ніякої, Недді. Мети нема. Я жадаю тільки одного— душевного спокою. Душевного спокою.
Гордон похитав головою.
— Навряд чи душевний спокій може існувати, Грейс. Але я не буду зараз сперечатися про це. Якщо ти вважаєш, що догма принесе тобі заспокоєння, — то хай господь збереже тебе в ній!
— Я знала, що ти зрозумієш мене, Нед.
— О, я розумію! ("Я сам міг би бути на твоєму місці! Я!") Однак, я хочу нагадати тобі, що ти й далі житимеш в оточенні людей. Зокрема я маю на увазі родину. Якщо ти приймеш католицьку віру, мати назавжди вирве тебе з свого життя, в цілковитій певності, що ти зрадила її і учинила жахливе зло.
— Я знаю, як мати переживає, — крізь сльози промовила Грейс. — Мені довелося піти на це... Я намагалася пояснити їй, але вона відмовляється розуміти. Може, ти б міг зробити це?..
— Добре, я спробую, але чи не можеш ти *оч трохи почекати, щоб я мав час якось пом'якшити для неї цей удар? Вона, звичайно не примириться, але згодом можливо, поставиться до цього не так суворо...
— В мене немає більше сили чекати, Нед. Я не можу більше зносити цю невизначеність, цю порожнечу. Але коли мати дійсно в такому гніві і така невблаганна...
— Такі Так!
— Тоді я трохи почекаю, Недді. Я не хочу завдавати болю матері, я не можу розривати з родиною. Я не зможу жити без вас. Гаразд — я почекаю. Почекаю!
Переказуючи матері зміст розмови з сестрою, Гордон твердив, що домігся часткового успіху.
— А ти не могла б побачити в рішенні Грейс вибір суто розумового порядку?—спитав він у матері, натякаючи на те, що вона бере ці події надто близько до серця. — Адже в дійсності релігія і віра мають найменше ^відношення до її вибору. Грейс просто знайшла спосіб, як найкраще дисциплінувати свій розум, — на її думку цим способом е католицизм і душевний спокій. Ну й хай собі тішиться ними! А ти постався до її рішення просто як до філософської помилки. І не треба надавати йому такого глибокого значення!