— Народний протест? Нащо він мені здався? Кого він коли-небудь рятував?
Тесе вже ладна була посперечатися з Гордоном, але, почувши цю відповідь, вона тільки насмішкувато промовила:
— А що ж іще ти можеш зробити? Шукати співчуття в політиканів? Чи ввічливо напоумляти нікчем з міністерства колоній?
— Тебе засліплює твоя дрібна практична діяльність. Тесе. Кажу ж тобі, я прагну всеосяжної істини й вирішальної дії Мене цікавлять зараз не деталі, а сам корінь зла, і, знайшовши його, я оберу шлях до боротьби. Хай ідуть під три чорти всі твої комітети й політикани! Мені потрібне щось набагато більше й важливіше І нічого мені гакож нагадувати про кочовиків. Я розпочну діяти лише тоді, коли доберуся до істини і визначу напрямок. Тоді я діятиму навпростець!
— Чи не надто багато героїки для однієї людини? — вихопилося в Тесе. — Ні, Недді, якщо ти плекаєш такі надії, то краще повертайся в Аравію, бо в Англії ти зазнаєш страшенної поразки. Ах, тобі не можна залишатися туг! — в розпачливому гоні її голосу почулося тяжке передчуття, побоювання того, що з Гордоном станеться якась катастрофа, якщо він не повернеться до пустині, до того цілеспрямованого життя, яке він знає і розуміє.
Гордона це злякало.
— Не кажи цього! — скрикнув він. — Ніколи більше не розмовляй зі мною про Аравію, Тесе. Не згадуй прд неї. — Він сів. — Iі чого це мені слід повертатися туди? Хіба я такий уже безнадійний, хіба я не можу принести користь в Англії?
— Я не про те. Авжеж, я хотіла б, щоб ти залишився в Англії. І я знаю, що ти мусиш залишатися тут. Але я переживаю за тебе. Мені боляче за тебе. Адже я знаю, як тобі тяжко...
— Ні, не знаєш! — Гордон схопився.— Я залишуся в Англії. Я знайду собі тут поле діяльності. — Він ходив уперед і назад по кімнаті. — Нам не слід було б говорити таке одне одному...
— Пробач...
— Я піду,— кинув він різко і, миттю сповнившись рішучості, підійшов до дверей.
— О, ні!...
— Я мушу. Мушу. Я ні до чого не придатний, Тесе. Почуттєвість — це щось таке грубе й огидне! Не треба П нам — ні мені, ні тобі. Немає тут з мене користі...
— Он як? — не зразу відповіла Тесе. Якусь мить вони постояли мовчки, потім вона повільно, придушеним голосом промовила:
— Гаразд. Тоді йди. О, ради бога, скоріше, скоріше! Вона розлючено штовхала його, з усіх сил намагаючись
відчинити двері, які він міцно тримав за ручку своїми огрубілими руками. її глибокі зітхання звучали, як стогін.
— Іди! Іди звідси!
Гордона боляче вразив цей дивний незрозумілий спалах люті. Він розгублено розчинив двері і промурмотів:
— Що з тобою?
І, стоячи вже за порогом, він не наважувався зачинити за собою двері: в цьому русі було б щось надто остаточне.
— Ти приїдеш до мене в Лондон?.. — розпочав був він. Йому важко було вимовляти слова.
— Ні! Ні! — роздратовано перепинила його Тесс. І здавлено додала: — О, навіщо ти приїжджав сюди? Іди геть. Я більше не хочу бачити тебе. Ніколи!
Гордон повагався ще якусь мить, але вся її істота дихала тепер такою пристрастю, таким обуренням і навіть презирством, що він утік — утік, боячись її розчарування, її гнїву, її нестямної жаги чогось невідомого.
РОЗДІЛ XVI
Гордон віддав себе в руки Везубі і тим самим поклав край своїй відособленості. В його зверненні до Везу Г. були і смирення і вибагливість.
— Забудьте на деякий час про свій соціалізм, Везубі,— нетерпляче сказав він політику.— Давайте ваш обіцяний курс політграмоти.
— Чудово! Але з чим ви йдете в політику, Гоодон? Ви вже обрали собі якусь лінію? Хочете спеціалізуватися? Може, ви взяли собі за мету розрядити цю жахливу аравійську ситуацію? До речі, вона погіршала: ми щойно використали бомбардувальники, щоб розігнати якесь скупчення бродяг в районі нафтопроводу. Ах, життя нічого не навчає нас! Чи, може, ви маєте намір просто просвітити нас відносно кочової Аравії?
— Ні, ні. Аравія мене зараз не обходить. Облиште її. Цю проблему я розв'язуватиму по-своєму.
— Як?
— Ах, ще не знаю Не треба зараз про неї. Краще давайте робити те, за чим я прийшов до вас І майт<* "а увазі: якщо ваші ідеї виявляться справедливими, я стгю вашим прихильником. Але якщо я не знайду в них істини, я приєднуюся до табору ваших противників, хто б там вони не були.
— Ну-ну, ви ще не встигли почати, а вже шпигаєте, — весело запротестував Везубі. — Насамперед, у нас є лише два противники, справді варті уваги: консерватори і комуністи. Ми, соціал-демократи, посідаємо розумну позицію між ними. І хай це буде вашим першим уроком.
— Мій чималий досвід говорить мені, — похмуро сказав Гордон, — що Рація звичайно криється в крайностях. Я не люблю Арістотелевої середини і віддаю перевагу крайностям. Але я приступаю до вашого курсу без упередження. Все залежить від вас...
Везубі — сама доброзичливість та привітність — не став гаяти часу. Він почав з того, що показав Гордону свою редакцію, втиснуту між конторами адвокатів на Грей Гнн Род. Померлий дядько Везубі був юристом, і колись йому належали всі приміщення на цьому поверсі. Звідси, а трьох запилених, захаращених папками кімнат, Везубі поширював свій політичний вплив, звідси лунав його могутній голос; і він сказав своєму учню, що віднині той мусить вважати ці кімнати своїм штабом
— Насамперед, — напучував він Гордона, — вам слід зустрічатися з людьми. Народом керують люди, а не теорії або речі; і я знаю всіх, хто керує цією країною,—і Друзів і ворогів, бо, як спеціаліст по спеціалістах, я перебуваю серед них — як точка обертання! Звичайно, я вхожий до людей з різними відтінками політичних і соціальних переконань, і ось побачите, Гордон, ви викликатимете фурор всюди, куди б я вас не привів. Ото вже подивлюсь я, як вони розпочнуть битися за вас! І цікаво — яким ви вийдете з усього цього, і що буде, коли ви розпростаєте крила!
Інтригуючим було вже те, що новоз^явлений герой був героєм ексцентричним — другим Лоуренсом, що втік від слави, вирушивши в якусь мотоциклетну подорож по країні. І в цьому не було ніякої претензійності. В поведінці Гордона і тепер проступала оригінальність: він входив у політику з презирством та сміливою стриманістю людини, яка не вірить в те, що робить, — і тому може щохвилини зникнути в безвість, коли ій заманеться. На думку Везубі, це була чудова якість, і він написав нову статтю про Гордона, з підзаголовком: "Натхненний індивідуалізм". "Це такий індивідуалізм, — поясняв Везубі,— який підсилу тільки великій людині, людині інтелекту,—прямій і героїчній". Отже, геній Гордона вступив на гідне поприще.