Вона збудила в Гордоні жалість і цікавість, і хоч він відповів з підкресленою посмішкою, йому все ж хотілося допомогти сестрі:
— Мені це вдалося, аякже! Хіба ж ти не бачиш?.. Вона нетерпляче перебила його:
— Я знаю, справжнього виходу нема. Знаю! То хоч розмовляй зі мною—просто розмовляй — ну, хоча б про себе розповідай.
Але він йе міг розмовляти з нею. її запитання надто вередили його серце.
— Всіх нас мучить ця безвихідь, — промовив Гордон, сподіваючись, що сестру хоч якось заспокоїть думка про те, що йому не менш тяжко.
Але ця відповідь тільки розчарувала Грейс своєю байдужістю, і їй стало явно соромно за свою відвертість. Гордон зрозумів, що після цього він уже ніколи не буде відчувати себе невимушено в розмовах з нею.
Проте з братом Гордон міг розмовляти прямо, і він спитав у Джека:
— Що спокусило тебе кинути науку?
У маленьких очах Джека знову з'явився вираз м'якого докору, але вони залишилися лагідними, яскравими й теплими.
— Ніщо не спокушало, Нед. Мабуть, війна вигнала мене з келії, але я б так чи інакше залишив її.
Він задумливо кивнув великою патлатою головою.
— Я був упевнений, що твоє місце й покликання в науці.
— Я люблю науку і, мабуть, моє місце дійсно в ній, — Джек говорив ледве чутно.—Але мене гнітила свідомість, що наука перетворюється на нірку, на притулок, де ховаються ніжні й вразливі душі. Половина людей науки займається нею лише тому, що не відчуває в собі достатніх сил, щоб шукати вдоволення й застосування своєї енергії в реальному світі, у практичній діяльності. Наука стає професією слабких, — його очиці болісно моргнули. — Ось я й відчув презирство до келії й до самого себе. Я зрозумів, що мушу кинути її, Нед, хоч вона мені й до душі. Я мусив кинути науку й поринути в життя — з усією його брутальністю й обмеженістю. Мені не потрібна хата скраю. Краще я вже житиму, підкоряючись найжорстокішим законам світу машин, ніж шукатиму сховище в своїй власній умиротвореній душі.
— І тому ти став ділком? Виробником машин?
— Я пішов у чесний світ, світ діяльності, Нед! І коли дійсно правда, що наш світ—це світ машин й механіки, то я опинився біля самих підвалин його. Мур виробляє машини, а я збуваю їх. Удвох ми виконуємо найпершоряд-ніші й найсучасніші завдання практичного буття!
— Вбачати в житті тільки щось практичне! Який жах!
— Інакше неможливо, зрозумій ти! Нас виховали в дусі презирства до ницого індустріалізму, до всього, у чому б він не виявлявся — будь то в політиці, чи в людській деградації, чи в жахливій тісноті, в злі комерції й дрібної торгівлі. Але в той же час нас повчали робити добро. Мати завжди твердила, що в цьому полягає наш найперший обов'язок. Що ж, тобі вдалося пожити, відповідно до цього гуманного християнського правила. Однак для цього тобі довелося вишукати найбільш покинутий народ на землі, бо тільки серед розрізнених, індивідуалістичних людей можна ще застосувати християнську й антимасову філософію. Але вона марна й безглузда тут, у цивілізованому світі. Надто далеко цей світ зайшов.
— Боже мій, але я впевнений, що тобі ненависне це заняття, Джек!
— Тільки тому, що я погано справляюся з ним. Треба бути більш товстошкірим, ніж я, щоб успішно змагатися з діловими головами Ланкашіра та Йоркшіра. — Він доторкнувся довгим пальцем до свого лоба. — Мені невідомі всі ці хитромудрі ходи й прийоми. Я не можу "ходити по трупах" навіть таких людей, яких я зневажаю. Ти кажеш, що навчився цього. Власне, Нед, в Аравії ти навчився того, чого мені бракує тут — зневажати людину, яка сама себе має за ніщо. Ах, чого б я тільки не дав, щоб подивитися, як ти розправляєшся з ділками, з якими я зараз маю справи! І знаєш, мені здається, що тобі приємно було б перемагати й душити цих грубих, цупких бізнесменів. Ти з твоїм розумом і твердою рукою упорався б з ними куди краще, ніж я. І, заодно, поставив би на ноги наше підприємство — адже я тільки руйную його на шкоду не тільки собі, а й бідоласі Муру.
Джек, цей незворушний гігант, залишався спокійним навіть у поразці. Його єдиною турботою було благополуччя партнера, Мура, що виготовляв добрі шестерні, які Джек не міг продати.
От, якби Гордон, з його більшою кмітливістю й твердою рукою, погодився допомогти їм...
Просьба брата — серйозна просьба про допомогу, а не жартівливе запрошення помірятися здібностями — приголомшила Гордона. Джек уже й так не раз намагався заманити Гордона до гуркітливого заводика, обладнаного в старому фермерському будинку. Гордон щоразу відмовлявся, і йому було вже ніяково: Джек не розумів причин його впертого небажання. І все ж на якусь мить Гордону захотілося випробувати себе, обрушитися блискавкою на твердолобих ланкашірських ділків — хоча б ради того, щоб зазнати вдоволення, щоб довести, що мисляча людина може перемогти їх в їхньому власному маленькому світі їхньою ж зброєю. Він знав, що здатний на таке, знав про це й Джек. Але Гордон загасив у собі завзяття — доки воно не завело його надто далеко в справи брата.
Мати розповіла йому, що Джеку загрожує більший крах, ніж провал його комерційної кар'єри, бо вся платоспроможність сім'ї, володіння будинком, землею — все було пов'язане з заводиком. Таке саме становище було й у Мура. Але і це ще не все. Мати повідала йому далі, що Грейс, остаточно заплутавшись, потрапила до рук католицького проповідника, який з певним успіхом намагається навернути її до своєї віри. Обидва лиха були такі тяжкі, що мати не знала, яке з них більше.
— Біда в тому, Нед, — гірко казала вона, — що навряд чи вони спроможні виплутатися з свого скрутного становища. А я нічим не можу допомогти їм—я просто не розумію, чим вони керуються в своїх думках і вчинках. Я аж ніяк* не збагну, навіщо Джек захопився цією комерцією і що спонукає Грейс без кінця самопринижатися і працювати простою бібліотекаркою. І все це після війни! Війна чомусь викликала в них бажання розміняти РСІ свої почуття, свої знання, навіть своє життя на нікчемні, непотрібні речі. Чому, Нед? Не розумію. Не можу зрозуміти. Я тільки знаю, що вони навмисне примушують себе займатися спробами, які прямо протилежні їх найдорожчим переконанням й прагненням.