Закутавшись у голубий бурнус, прикривши обличчя, Гордон вбирав очима холодну аравійську ніч і жалів, що те, що він відчуває зараз, триватиме тільки якусь мить. Це відчуття пустині завжди виникало в ньому тільки на мить—і в цю мить він відчував себе тим, за кого удавав: справжнім кочовиком, що вирушив у путь. І які б загрози не таїв навколишній світ, Гордон в такі хвилини був неприступний для нападу, недоторканий і невмирущий, бо він досягав внутрішньої свободи.
Але генерал зіпсував це відчуття.
— Ви надто вперто намагаєтесь накинути на мене петлю,— промовив Гордон і розгорнув головний убір, підставивши обличчя й шию холодному вітру. Він засміявся.— Невже ваші думки ніколи не йдуть далі міркувань про ваш патріотичний обов'язок, генерале?
— Ідуть, але не плутаються. А ви, Гордон, плутаєте свої обов'язки з ідеалами, і це небезпечно. Кінець кінцем між ними виникне конфлікт, і що тоді? Зберігатимете відданість своїм арабським ідеалам, чи залишитесь англійцем, яким ви є завдяки своєму народженню і вихованню?
До Гордона повернувся гарний настрій, і він відповів бадьоро, по-військовому:
— Це моя дилема, генерале, але вас, здається, вона турбує більше, ніж мене. Чи, може, після двадцяти років перебування в Аравії перед вами також постала дилема? Звісно, вона не стосується ваших ідеалів, але її могло породити ваше складне ставлення до арабів. Ви любите арабів і водночас зневажаєте їх.
— Я не зневажаю арабів.
— Так-так, зневажаєте, і в цьому немає нічого ганебного. Байрон любив греків і зневажав їх — хай це заспокоїть вас. Трелоні13...
— Я не Байрон і не Трелоні, — перебив генерал, — і я не змішую любов до арабів із своїми "патріотичними обов'язками", як ви їх називаєте. Це різні речі. У всякому разі, люди, яких ви згадали, аж ніяк не можуть бути зразком Не було ще такого випадку, щоб людина, яка запродала себе іншим, мала успіх...
— Запродала себе? Хіба Байрон запродав себе?
— Гаразд, скажімо не так — скажімо, ці люди не запродались, а присвятили себе боротьбі за чужу справу. Всі справжні герої — борці за свободу, Гордон, були скромними й одвертими людьми. Фінлей 14, наприклад, більше зробив для греків у Грецькій війні, ніж Байрон. Але чи потурбувався хто похвалити Фінлея за що-небудь, крім його творів з історії?
— Боже, генерале, — скрикнув Гордон. — Та що ви знаєте про Фінлея?
— Хоча б це: він усвідомлював, що гола Ідея — ще не все. Всі надії наших еллінофілів на нову еру грецької слави були безглуздими, бо дійсність довела, що сучасні греки вже не перебувають в зеніті своєї слави,— чим вони й відрізняються від своїх предків Періклової епохи. Теж саме можна сказати й про арабів, як би ми не любили їх.
— Ви гадаєте, що я прагну відродити колишню арабську славу? — терпеливо запитав Гордон. _А втім, що б
ви там не казали, а війна греків за незалежність була славною й для того віку, в якому вона відбувалася, а Повстання арабів — славна справа для нашого віку. Щождо мене, то я хотів би тільки позбавити кочовиків гніту, винищення й жахливого виродження.
— Гідна мета, Гордон, але чи в силах ви перемогти там, де навіть Лоуренс зазнав поразки?
— Чому ж ні? Якщо ви не Трелоні, то я — не Лоуренс. Лоуренс зазнав поразки тому, що зрадив арабів ї перейшов на бік англійців. Щождо мене, то я вірю в удачу, благородність й правдивість вільних арабів. Я вірю в можливість врятувати їх, і цій справі я й сприсвячую себе, цілком і повністю.
— В такому разі мені залишається тільки висловити гаряче сподівання, що ви ніколи не посягнете на нашу нафту, Гордон. Бо якщо це станеться, вас, безперечно, визнають зрадником.
— Невже ви мусите говорити лише мовою нафти? — скрикнув Гордон.
— Так, в нашу негероїчну епоху мушу.
— Тоді ви зіпсували цю ніч, генерале. Вона засмерді-лася вашою нафтою.
Після цього вони знову помовчали, поки Мартін не сказав Гордону (немов пригадав це зараз, після їхньої розмови), що легіонерам вдалося спіймати юного шейха Фаг'да і що тільки завдяки його, генерала, втручанню, юнака не вбили на місці. Він відіслав Фаг'да до Азмі, для більшої безпеки.
Гордон вибухнув прокльонами, обзиваючи Азмі та генерала різниками й викрадачами дітей.
— Якщо з Фаг'дом трапиться якесь лихо, — люто пригрозив він, — то я не ручаюся за життя Фрімена і його бах-разького помічника. Відтепер вони будуть заложниками за юнака
— Невже ми мусимо впасти так низько, Гордон?
— Невже ми мусимо лицемірити, генерале? Ви добре знаєте, що ваш Азмі здатний на вбивство. Тому ви зараз переконаєтесь, що і я здатний відповісти тим же.
— Але я не можу взяти на себе відповідальність за безпеку цього хлопця.
— Можете! — процідив Гордон крізь зуби. — І якщо
ви не подбаєте про юнака, я віддам Фрімена і цього самого Мустафу в руки наших катів.
— Те, що ви кажете,— безглуздо й жорстоко, Гордон.
— Пхе!
— Знайте також, — все більш розпалюючись, казав далі генерал, — що історія з Фаг'дом — це тільки часточка великої трагедії, і як скінчиться ця трагедія, залежить не від мене, а від вас. Легіон Азмі вже вирушив у пустиню. Тепер йдеться про щось незмірно більше, ніж життя одного хлопчика. І все залежить від вас.
Гордон повернув свого верблюда і поїхав геть, не відповівши ні слова. Генерал стежив за ним очима, доки темнобагрова стрічка на обрії не поглинула Гордона.
"Чи не занадто вже я розлютив його?" думав Мартін.
Однак Фаг'да вже не було серед живих: один з лазутчиків Гаміда повідомив, що Азмі не тільки не надав бідоласі Юнісу допомоги проти Таліба, але затримав старого •в себе в Бахразі й убив його сина.
— Азмі! Хай прокляте буде його ім'я, хай прокляте буде його ім'я! — із стогоном розповідав Гамід Гордону.— За те, що хлопчик служив тобі й Повстанню, Азмі вирізав його серце й відрубав праву руку, а останки велів кинути його батькові. Чим відплатити йому за це, брате?
Гордон не тямив себе від люті.
— Смертю заложників! — скрикнув він. — О боже, Гамід, жорстокість за жорстокість — це єдина відплата. І здійснити її повинен я.
Гамід похитав головою.
— Почекаємо з жорстокістю, Гордон. Забудь зараз про помсту.
Думки Гаміда були тепер звернені на одне: Повстання, і він зажадав від англійця, щоб той забув про свій сумнівний спосіб помсти і виконував свої інші, невідкладні обов'язки: Гордон разом з Смітом керував тепер руйнуванням аеродрому, спішним знищенням усього, що уціліло, з тим, щоб аеродромом вже ніколи не можна було користуватися.