— Як англієць, він надзвичайно безпринципна людина! — осудливо, але ввічливо і без бажання образити вставив Мустафа. Ця ввічливість, це невміння проявити свій гнів або сум була, очевидно, невід'ємною рисою його вдачі.
— О, принципів у нього, мабуть, досить!— весело виправив-Фрімен.— Людина з його освітою без принципе не може. Але до чого вони зводяться, оті принципи! Щоб вгадати це, треба було б, мабуть, визначити, до якої філософії належать його плутані ідеї, треба було б зіставити їх з чимось відомим, зрозумілим. Але скільки я не сушив собі голову над цим, у мене, по правді сказати, так нічого й не вийшло.—І Фрімен глибоко зітхнув, немов аим визнанням він очистив свою душу й соромливо оголив її. — Правда, це було давно, — додав він. — Коли ми були ще студентами.
— Він був тоді розумний?—спитав Мустафа.— Тут, у нас, він розумний.
— О. так, він був розумний. Навіть занадто. Він робив блискучі успіхи в арабістиці — історії, філології, археології. Здавалося, в цих науках він перевершив своїх вчителів. Але з сучасною арабською мовою у нього було не все гаразд. Щоправда, напочатку, коли Гордон перейшов з Кембріджського університету до нас, в Лондонську школу сходознавства, він напрочуд швидко почав відчувати мову. І значно швидше за нас оволодів всіма її зворотами та викрутасами — але далі не пішов. Пізнавши тонкощі мови, він, здавалося, втратив інтерес до неї і перестав приділяти їй увагу. Та й війна якраз почалася. Однаково, мені здається, що я і тепер краще за нього розмовляю по-арабськи.
— Ви розмовляєте чудовою, класичною арабською мовою, містер Фрімен. Я ще не чув жодного англійця, який би говорив так, як ви,— а я розмовляв не з одним відомим арабістом.
Через стінку палатки — Фрімен лежав в палатці, а Мустафа назовні — було приємно слухати голос бахразця, бо в ньому звучала правда; і Фрімен з насолодою вислухав підтвердження своєї обдарованості, дарма що Мустафа був чимсь трохи більшим за простого клерка (інспектором одного з відділів спецдепартаменту). Адже в цій поїздці бахразець був помічником —Фрімена — і тому англієць з прихильністю сприйняв його похвалу.
Фрімен простяг довгі ноги в піжамних штанах та са-мовдоволено провів по обличчю довгими тонкими пальцями Він знову пригадав молодого Гордона — надто поривчастого та кмітливого, щоб викликати довір'я надто незрозумілого, щоб передбачати його вчинки, надто збудливого, щоб його зачіпати.
— Дивно, — вголос міркував Фрімен, — що ми за всі ці роки життя в Аравії ще ні разу не зустрілися. Може, я його зараз побачу. Мені, власне, слід було б спробувати витягти його з цієї каші, яку він сам заварив. А що, як мені це вдасться?
— Це було б щастям для нього, — промовив Мустафа. — Тут, на півночі, у прикордонній місцевості, його всюди підстерігатиме небезпека. Знайдуться люди, які почнуть розшукувати його в пустині, щоб убити й одержати за це урядову винагороду.
— Але ж винагорода призначається за спіймання, а не за вбивство Гордона.
— Кажуть, що вбити Гордона — це єдиний спосіб піймати його, містер Фрімен. І майте на увазі — багато хто з самих кочовиків охоче вб'є вашого друга.
— Бідолаха, — з почуттям промовив Фрімен. — Він, мабуть, так глибоко загрузнув, що йому нічого не залишається, як тільки опускатися ще глибше. Що ж, я постараюся витягти його, поки не пізно. Англійський уряд тепер ладен все забути і ні про що не згадувати, якщо він залишить Аравію. Я це запропоную Гордону, і, може, з вашою допомогою мені вдасться забрати його звідси...
— Це нелегко буде зробити. У нього багато ворогів. А серед прикордонних арабів — чимало ворогів кривавих...
— Боже, що ви кажете! Кривава помста?
— Так, — через одноманітність інтонацій і повільну та старанну вимову англійських фраз усе, що говорив Мустафа, було позбавлено будь-якого емоціонального забарвлення.— Я й сам вважаю його своїм кривавим ворогом,— додав він таким самим рівним, невиразним тоном.
— Ви!
— Так. Лише кілька місяців тому Гордон з загоном кочовиків зробив наскок на наш бахразький пост біля кордону з Іраком і вбив мого брата і племінника.
— Власноручно?
— Я гадаю, що власноручно, містер Фрімен. Вони були вбиті під час наскоку, і Гордон був серед нападників. В нашій країні, як ви знаєте, цього вже досить, щоб вважати людину своїм кривавим ворогом.
— Так, я це добре знаю. Святий боже!— Фрімена надзвичайно вразило те, що він почув; йому навіть не хотілося вірити в це — особливо тепер, коли стояла така тиха, спокійна ніч і коли все це йому розповідав Мустафа — людина, лагідність якої досі не викликала ніякого сумніву. — Що ж, Мустафа, — жартівливо промовив він, — сподіваюсь, що ви пощадите Гордона, коли він потрапить у ваші руки.
— Я не відчуваю симпатії до містера Гордона, — спокійно відповів Мустафа. — І я сподіваюсь, що нам не доведеться зустрітися з ним...
Мустафа обмежився цією ввічливою фразою, так і не
договоривши її до кінця, наче він не знав, що робитиме, коли зустріч все ж таки відбудеться. А Фрімен тимчасом думав, як сміховинно звучать міркування Мустафи про криваву помсту. Ще один прояв, ще одне свідоцтво поголовного божевілля арабів! А проте в тому, що він почув, нічого особливого не було — просто англійці схильні вбачаги безумство в кожній події, що відбувається в пустині, і відповідно ставляться до цієї події. Таким чином вони ніколи не збагнуть рушійних сил кочового життя. В усякому разі як англієць він, Фрімен, не хотів, щоб кого-небудь вбивали — будь то араб, чи, тим паче, англієць.
— Гаразд, забудемо про Гордона,— заспокійливо сказав він. — Нас перш за все цікавить зараз Таліб.
— У Таліба теж руки в крові.
— Звісно. Проте, можливо, що коли ми надамо йому та ного нещасному народові яку-небудь матеріальну допомогу, джаммарці перестануть думати про підтримку заколотників. От, якби нам пощастило домовитись з диким Та-лібом так само легко, як і з бідолахою Юнісом! Тоді кордони будуть врятовані. Я навіть не сумніваюся, що це нам вдасться. Біда тільки, що ми ніяк не можемо наздогнати Таліба.
— Однак, нам треба бути обачними, — поспішно зауважив Мустафа, бо Фрімен засовався у своєму спальному мішку, ніби хотів негайно схопитися і рушити в погоню за Галібом.—За нами стежать. Люди Гаміда, певно, дізналися, що ми шукаємо Таліба, і небезпечно проявляти зайвий поспіх.