— Хи-хи! І на цій людині — кайдани!—промовив Асік. Але раптом він насупився і застукав кулаком по стільцю.
— Однак Гордон врятував тебе від^ смерті — і ти повинен бути вдячним йому за його великодушність. Ти йому зобов'язаний життям, і я вимагаю, щоб ти визнав це.
— Гаразд! Визнаю! — сказав бахразець і, щоб задовольнити старого, вдячно доторкнувся пальцями до своїх тонких губ і великого лоба. Потім він розсміявся разом з Гордоном.
— От і чудово! — промовив Асік, нітрохи не ображений їхнім сміхом. — Що б там не було, зараз ви друзі, отже аллах посторжествував і милосердя винагороджено. 1 ти, Гордон, можеш вважати себе доброчесним, бо ти врятував життя простому механіку, і він вдячний тобі за цс.
— Ти старий,, сліпий дурень! — вигукнув Гордон. — Може, Зеїн і скидається на простого механіка, але насправді він уміє поводитися з інструментом ще менше, ніж я. Слухай! Я одвів його тоді в майстерню, щоб подивитися, чи правду він каже, видаючи себе за якогось там слюсаря. На нього смішно було дивитися! Він, звичайно, знав, що до чого призначено, але зробити що-небудь не міг — інструменти не слухались його. То була цілковита нездатність справитися з машиною! О. він механік, авжеж, тільки з іншим ухилом, бо він чудово уміє залізати в довір'я і в душу своїм братікам. Подивись ча нього — здається, така собі непримітна людина, га? А насправді— яка небезпечна! У нього — як і в мене — розум не в руках, а в голові. Ось що робить його небезпечним. Він механік від політики, механік революції.
— Ну от і добре! — докинув Асік. — Ти робиш свою революцію в пустині, а він — свою в Бахразі. А тепер, оскільки ви зустрілися, відвези його до Гаміда.
Гордон похитав головою і звернувся до Зеїна:
— Що тобі треба в нас у пустині? Що можеш ти розповісти кочовику про свободу?
— Нічого,— відповів Зеїн, уражений, але ні на мить не втрачаючи самовладання. — Мені треба переговорити з Гамідом.
— Про що ти говоритимеш з ним? Про що може механік розмовляти з феодалом?
— Ми обидва — араби. Цього досить.
— Ні. цього не досить. — Гордон одійшов від бахразця. Тобі відомо, як ми ставимося до твоєї догми.
— Мені невідомо ставлення Гаміда.
— Воно не відрізняється від мого, — промовив Гордон.
Зеїн знизав плечима. Зараз він і Гордон стояли лицем в лице, але схожість між ними зникла.
— Побачимо, що скаже Гамід, — вперто кинув бахразець.
— Я не повезу тебе до Гаміда.
— Я однаково доберуся до нього'—відрубав Зеїн. На якусь мить він втратив самовладання, і на його обличчі відбилась неприборкна рішучість будь-що домогтися свого. Як Гордон, він перетворився на клубок нервів.
— Чи не збираєшся ти часом розтлумачити Гаміду, що таке повстання?
— Збираюсь.
— І що таке воля, певне?—слова Гордона були пройняті сарказмом.
— Так.
— Твоя воля — це воля городян і селян. Яка користь з неї кочовикам? Ти б краще приховав її для своїх бахразців, а кочовикам дав би спокій.
Бахразець підняв руки у чисто арабському жесті, який, проте, не зменшив його схожості з приземкуватим, смуглявим, вихрастим шотландцем.
— Одвези мене до Гаміда, Гордон,— промовив він.— Мені конче треба переговорити з ним. Племена вже повстали, а незабаром піднімуться й городяни та селяни Бахразу. Нам треба діяти спільно. От і все. Ми мусимо об'єднатися.
— Отож тепер ми. виходить, стаємо союзниками, — промовив Гордон.— До чого ж ви, марксисти, впевнені у всемогутності своєї політики' Вам нема діла до почуттів. Ви знаєте тільки своє — весь світ механікам та селянам!
Хай живуть копачі канав і геть інтелект! Ти розумієш мене?
— Авжеж...
— А наше Повстання — це Повстання Особи, Повстання свободно! волі. І ніяких догм про перетворення ремісників на богів! Хай усвідомлять це твої політики.
Зеїн нарешті розсміявся, напівнасмішкувато, напівроз-дратовано,— ця сварка, як ніщо інше, спор:.дчювала його з Гордоном. їх суперечності були нерозв'язними й непримиренними суперечностями двох братів, яким випало пронести свої незгоди через все життя.
— Невже ти думаєш, що ми збираємося примушувати наших селян і робітників повстати, Гордон? —Тепер настала черга Зеїна говорити з презирством. — Невже ти думаєш, що їм бракує власної свободи волі на те, щоб вирішити, чи хочуть вони повстати, чи ні? Хіба ж догма здатна запалити людину, яка вмирає з голоду? Так, ми пропонуємо нашим робітникам і селянам шлях до визволення Але цей шлях лежить не через свободу волі або інтелект особи. Навіщо вони бідноті? Хіба ними знищиш злидні? Те, що ми пропонуємо — це реальні речі: геть поміщиків, геть експлуатацію, геть іноземних поневолювачів, покінчимо :і бдиісію, злиднями, голодом, убозтвом! І наша мета реальна — ніяких там туманних обіцянок. Незалежність! Землю селянам! Владу робітникам! Ось яка в нас догма!
Гордон, раптом звеселившись, засміявся з Зеїна, задоволений їхньою перепалкою.
— В ім'я аллаха, брате, де ти всього цього навчився? Де ти набрався цих ідей? Адже не в Аравії, та й з неба вони впасти не могли.
— Ми вчимось у всіх, у кого можна, — відрубав Зеїн, аж ніяк не поділяючи раптової веселості Гордона.— І не мало де в чому у англійців,— додав він уїдливо.
— Догма! — вигукнув Гордон. Зеїн знову знизав плечима.
— Поспитайся у селян і городян, догма уе чи ні. Ось перед тобою Асік, буржуазний купець — поспитайся в нього.
— Буржуазний купець! — повторив Гордон, указуючи пальием на Асіка. В'н зареготав і заплескав у долоні, так що старик мало не образився.— Ти віриш у заколоти селян і городян?—спитав Гордон.— Ти віриш, що вони тебе врятують, Асік? Ану, скажи. Скажи Зеїну всю правду.
— Хе-хе! — відповів Асік.— Ви сперечаєтесь і глузуєте один з одного, як справжні брати. Ах, я добре бачу це! Сиплете доводами... Маленькі ви, шалені людці! Хитрі і по саму зав'язку набиті догмами. І ти теж, Гордон. Ви знаходите догми навіть там, де їх нема. Але справа не в самих догмах. Справа в тому, на які дії вони нас спонукають.
— Ну, а на що вони спонукають тебе?— не відставав Гордон.
— Я займаюся політикою тільки за чашкою кофе,— відповів Асік.— Я не належу до шаблековтачів.
— Ти ухиляєшся від відповіді,— промовив Гордон.
— І ти теж! — вигукнув Зеїн.