Холодний спокій умиротвореної душі давав Грейс перевагу над братом — особливо, коли до цієї умиротворе-ності домішувався ще спокій Розалінди. Однак Гордону^ таке ставлення сестри було приємнішим, ніж мовчазна, ухильна ніяковість збентеженого Джека або материна терпелива покірливість долі, бо сестрі він міг відповідати в її ж тоні. Він навіть натякнув Грейс, що як брат і сестра вони тепер ближчі одне до одного, ніж будь-коли:
— ...Я, певно, зустріну Фрімена в пустині. Я вже тепер задумуюсь над тим, що мені робити, коли ми зійдемося з ним лицем в лице — як вороги.
— А чи не задумуєшся ти над тим, що він робити* ме?— похмуро спитала Грейс.
Гордон тільки поблажливо посміхнувся у відповідь — його переконання, на відміну від фріменівських, дозволяли йому носити з собою пістолет!
Мати сказала, що знайде який-небудь спосіб пересилати йому листи — і свої, і від Тесе. А після обіцянк" листуватись англійці, розстаючись, вже не можуть лити сльози; і коли прийшов ранок, Гордон поцілував її в бліді губи, відчуваючи, що, розчарувавшись в ньому, мати збідніла. Тепер, в своїй потребі вірувати в людину, вона, мабуть, звернеться до Джека або навіть до Тесс І, роблячи останню спробу підбадьорити матір, Гордон попросив-її написати листа Тесе, відшукати її й привезти додому. Він не вірив в здійсненність того, про що просив, і в ду--ші знущався з себе, коли говорив це, але мати кивнул" у відповідь на знак згоди За мить Джек зрушив машину, і стара Гемпшірська алея стала єдиною ниткою, ща ще пов'язувала Гордона з його матір то.
Поїзд мав довезти Гордона і Сміта до Парижа. Брати
раяом увійшли в вагон третього класу, і Джек допоміг Гордону розставити речі і влаштуватись, прислуговуючи йому з виглядом старої людини, яка і собі не від того, щоб поїхати разом з братом і знову пережити минулі часи. Але Гордону нестерпно боляче було дивитись на сумну дружню посмішку Джека, і він сказав братові, щоб той їхав додому, не дожидаючись відходу поїзда Джек, однак, не погодився, бо хотів попрощатися і з Смітом.
Сміт приїхав за хвилину до відходу поїзда з супроводі свого батька. Гордон потиснув руку високому, статечному чоловікові, який майже на руках підняв свого великого сина у вагон і залишився на пероні, кремезний ї поважний, знявши розмову з Джеком про щось незначне саме тоді, коли подавався сигнал відходу Поїзд рушив, але Гордон не зводив очей з цього чоловіка, що з'явився так поважно з якогось непізнаного кутка в Смітовому існуванні — з'явився, постав во плоті на мить, тільки для того, щоб зникнути зараз в тому ж міражі, що й Джек. В цю мить Гордона охопив жах, бо серце його стиснулося від думки про катастрофу, в яку він затягує Сміта І тільки рух Смітових ніг — механік зручніше влаштувався на своєму сидінні напроти — врятував Гордона від дальших роздумів, які могли б завдати йому ще більшого болю і гризоти.
'Частина fîip,е игл
НАФТОПРОМИСЕЛ
РОЗДІЛ XXVIII
ди, жди, жди. Ніщо не нагадує Повстання племен! — поскаржився Гордон Бекру. І додав уїдливо, але без особливого запалу: — Навіть кривавий Бекр, і той, здається, принишкнув і підупав духом через це дожидання.
Бекр байдуже знизав плечима, і Гордон одійшов від головоріза, дратливо підіймаючи ноги, щоб з сандалій висипався пісок. Ніякої втіхи — під'юджувати чоловіка, який досі рюмсає і молиться за свого зморшкуватого напарника Алі, кілька місяців тому вбитого кулями, що призначалися для Гаміда.
— І все це через той смердючий нафтопромисел! — промовив Гордон. На обрії, там, де пустиня непомітно зливалася з небом, в прозорих хвилях спеки здіймалися срібні баки нафтоочисних заводів.— Ідеться не про звільнення пустині і не про захоплення якого-небудь там прикордонного міста. Ні — давай нафтопромисел, та й годі! Геть усе військо Гаміда прилипло до цього клятого місця — на посміх легіонерам Азмі, які сидять собі всередині й хихикають з нас, та на радість тому Зеїну, який тільки й жде, щоб накласти на промисел руку, А в моїй особі вони знайшли собі дурника, який, крім того, що шпі-онить для них, нічого більше не знає!
Бекр виліз на свого похмурого верблюда і, незадоволе-но бурмочучи, поїхав геть: надто багато запитань у цього Гордона і надто він неспокійний! Не вміє він ні уболівати за старими друзями, ані співчувати їм. Гордон ударив ногою свого верблюда, видерся на нього, поки він підводився, і поїхав слідом за Бекром поміж іграшковими клубками колючого дроту, який вони перед цим постягували верблюдами з шляху. Дорогою Гордон і Бекр порівнялися з кількома пастушками-бедуїнками, які гнали по весняній траві невелику отару кіз і чорномордих овець. Гордон гукнув їм, щоб вони забиралися звідси, доки легіонери не постріляли їх з нафтопромислу. Але "інки у відповідь почали скаржитися на Гаміда, який умовив їх чоловіків піти до нього на службу, спокусивши їх гвинтівками й верблюдами. Закінчили бедуїнки тим, що обклали Гордона і Бекра лайкою, називаючи їх злодіями й викрадачами людей.
— Чого ви плачете! — глузливо крикнув їм у відповідь Гордон.— Гамід незабаром дасть вам землю й збагатить вас. Чи не варт заради цього позбутися кількох нікчемних козолюбів і мучителів жінок?
Жінки не переставали голосити, і Бекр кинув їм мішечок фініків. Гордон тим часом попрямував до огорожі, за якою був розташований нафтопромисел і очисні заводи. В нього почали стріляти, і він порадив Бекру послухати, як свистять справжні англійські кулі, цілком справедливо намагаючись позбавити його життя.
— Тут, звичайно, вони не мене особисто мають на увазі,— додав Гордон з гіркотою. Незважаючи на кулі, він зупинив верблюда і почав оглядати проломи, пророблені в огорожі броньовиком Сміта.— А тепер-от я вже шпигую для Сміта,— промовив він до Бекра, але, обернувшись, побачив, що охоронець скромно залишився на деякій відстані позаду і що він — сам-один на цьому вапняковому аванпості. Гордон знизав плечима і рушив слідом за довгою тінню Бекра — до низького, кволого сонця.
Вночі генерал Мартін виїхав з обложеного нафтопромислу — шукати Гордона. Він, не криючись, їхав пустинею — в англійському одязі, без прапора, вигукуючи ім'я Гордона, і перші зустрічні кочовики, помітивши його, мало не застрілили. Араби доставили генерала до вогнища, біля якого сидів їхній англійський повелитель; Гордон хльоснув Мартіна гострим, насмішкуватим поглядом голубих очей і відвернувся, знов поринувши в думи. Вони пили каву і мовчали, аж доки генерал не стерпів