— Не будемо зараз говорити про моральні обов'язки перед Справою, — сказала мати. — Ти мусиш бути чесним перед самим собою. Ти дав слово не повертатися.
Гордон сів, намагаючись стримувати себе і ье сперечатися з матір'ю, намагаючись бути поважливим до її тихого смутку і її очевидного страху перед тим, що він учинить щось лихе, щось непоправне і непростиме — непростиме навіть для неї.
— Людина мусить бути чесною тільки перед своєю людською совістю, мамо; і це наш єдиний обов'язок перед безглуздим світом, в якому ми живемо. Якщо хоч^ш дійти істини, шукай її в людських віруваннях; і якщо мо^ю єдиною вірою є Справа арабів, то цій Справі і повинна належати моя честь. Моя єдина честь! Колись я зрадив її — і тоді, коли мені краще було б зустріти смерть у тих болотах, ніж здатися — хоч Справу й було програно. Тоді я втратив свою Справу, а тепер, в ім'я того, щоб жити далі або щоб бути гідним життя, я мушу повернутися назад і знову знайти її в Повстанні племен.
— Це — раціоналізм, Нед, — почала мати. Гордон різко обірвав її:
— Якщо ти дійсно думаєш так, мамо, то та не знаєш мене і не розумієш того, що я кажу.
Тепер лише мати повернулася до нього і зaдyмливJ кивнула головою.
— Можливо, я справді не розумію тебе, Нед. Можливо, ти пішов надто далеко для мого розуміння. Я знаю, що ти не будеш свідомо робити лихе. Але в житті існують ще якісь обов'язки, і я прошу тебе зважити на них. Якщо ти зараз повернешся до кочовиків, то навряд чи уникнеш сутички з твоїми власними співвітчизниками. Англійські солдати будуть послані на нафтопромисел і навіть в пустиню.
— Те, що ти кажеш, для мене не нове, — відповів Гордон. — Я завжди передбачав цю можливість, і, *ОЛЙ прийде час, я вирішу, що робити.
— Що ж ти вирішиш, сину? Що?.
— Не знаю! Не знатиму, доки мені не доведеться безпосередньо вирішувати: вбивати чи ні того випадкового англійського солдата, якого послано воювати проти моєї Справи і моїх переконань. І якщо я не зможу застрілити його в ім'я моїх переконань, мамо, то краще мені юд, застрілити себе самого. Хто з нас двох загине — буде видно. Поки що я знаю лише одне: вищий обов'язок людини зараз несе в собі набагато більше високої і страшної істини, ніж флагшток. Якщо хочеш знати, то лояльність — це питання відданості людини, бо зло зароджується в людині, в особі, а не в якихось безглуздих внутрішньополітичних чи міжнародних спірках. Тобі слід було б розуміти це, мамо.
— Ні, я цього не розумію. Навіть на "безглузді міжнародні спірки" поширюються поняття правотч чи неправоти.
— Але не на цю спірку. В справі володіння пустинею чи навіть Бахразом не можна говорити про моральний вибір між арабами й англійцями. Ніяка мораль — навіть твоя, християнська, — не посміє надати моральне право на володіння арабською країною нікому, крім самих арабів. І це не націоналізм (я зневажаю його), а найелементарніша моральна свобода, перша з свобод — будувати або псувати своє існування як тобі завгодно, без зашморгу чужоземної моралі на шиї — моралі, яка нібито покликана облагодіяти тебе, а на ділі несе тобі смерть за горщик смердючої нафти з твоєї пустині.
— Скажи, Тесе через це поїхала додому. Нед? Ти покинув її, щоб повернутися до цієї своєї примітивної Справи?
Втішність цього припущення викликала у Гордона посмішку, і він перестав сердитися.
— Тесе покинула мене, мамо, — відповів він спокійно. Але його тон забороняв матері розпитувати далі.
— Тоді твоє рішення повернутися до Аравії викликане чимось слабкішим, ніж переконання, Нед. Молчливо, ти просто хочеш утекти. Отже, можливо, мені вдасться упросити тебе залишитись. Упросити залишитись ради твоєї сім'ї, якщо вже не ради чогось іншого.
— А я мало чим можу бути корисним для вас, мамо. Грейс, незалежно від того, чи стане вона папісткою, чи ні, повінчається з фріменівським лицемірством і житиме з ним довіку, якщо тільки я не уб'ю її чоловіка в якому небудь самотньому закутку пустині. Джек, сердешний пацифіст
Джек, доб'ється етичного і ідеологічного успіху, виробляючи гарматні башти для літаків...
Ці думки Гордона здалися матері найбільш гіркими з усіх, висловлених ним досі, і, бажаючи якось ооавіяти їх і "одночас не знаючи, як це зробити, вона спробувала апелювати до його синівських почуттів.
— А я? — спитала вона. — Ти вважаєш себе хоч в будь-чому зобов'язаним передо мною?
Гордон засмучено понурився.
— Тепер я вже не знаю, в чому я перед тобою зобов'язаний, мамо. Я знаю одне — що я тобі тут не потрібний.
— Але я маю право непокоїтися за тебе?
Гордон не відповів і відвернувся від матері — в його мовчанні відчувалась відмова від будь-якої задушевності і теплоти між ними, від будь-якої близькості. Проте довго лювчати він не зміг. •
— Я не поїду, якщо для тебе так важливо, щоб я залишився.
Він, мабуть, не усвідомлював, що цими словами покладає на матір відповідальність за своє життя. Місіс Гордон скинула на сина збентежений, зляканий погляд. Вона, здавалось, уже бачила себе винною в його загибелі, незалежно від того, що вона зараз скаже: адже будь-яке рішення ^було фатальним для сина — якщо він залишиться в Англії, то зазнає цілковитого душевного занепаду, а повернувшись в Аравію, він заплямує себе безчесним вчинком, прирече себе на вічне заслання і вже ніколи більше не повернеться на батьківщину...
— Колись ти просив, Нед, щоб я ніколи не поводилася з тобою як мати-наставниця або як політик, — промовила вона. — І якби я зараз почала благати тебе, щоб ти не їхав, щоб залишився, то робила б це тільки як ТРОЯ мати. Я нездатна перебороти в собі інстинкт і природні почуття. 1 все ж я згодна пожертвувати цими почуттями якщо в Аравію тебе кличуть твої переконання і твоя Істина. Я не хочу стояти тобі на перешкоді або спонукувати тебе йти проти себе самого. Отже, я не проситиму тебе залишитися.
Гордон мовчав.
— Але ти не повинен залишати нас з почуттям гіркоти,— наполегливо додала мати.
— Ні, цього не буде, мамо.
— Тесе пішла від тебе розгнівана?
Гордон похитав головою ■— тепер йому нічого не залишалося, як бути покірливим.
— Я привезу Тесе до нас, Нед. Вона стала для мене більш, ніж просто близькою людиною, і я потребую її — особливо потребуватиму, коли ти будеш в Аравії. Я. привезу Тесе до нас, і тоді ти завжди знатимеш, що з нею все гаразд, що вона з нами і не губніь себе злиднях.