Броньовик зупинився біля входу в коридор з колючого дроту, що вів до частоколу. Гордон плигнув з башти, розгорнувши руки у польоті, і його бурнус розпростерся, мов крила. Якусь мить він був у повітрі — вільний, безмежно щасливий, поки дотик до землі не зупинив його легкого тіла і не протверезив буйну голову. Він гукнув до своїх супутників по-арабськи—як завжди, багатослівно:
— Не дозволяйте нікому торкатися машини, не дозволяйте нікому підходити до себе. На випадок чого — стріляйте і кличте нас. В разі на вас нападуть — убивайте, ріжте, робіть, що хочете!
Безперечно, бахразці могли б влаштувати засаду в будь-якому місці вздовж нафтопроводу, але Гордон знав, що сьогодні нема чого побоюватися нападу. Біля Мартіна стояв лише один і єдиний солдат-бахразець, отетерілий, переляканий появою повстанців, і йому, певна річ, наказали поводитися смирно. З-за спини генерала виглядали ще якийсь англієць, механік, певно сірієць, і три-чотири робітники-араби. Однак усі вони були надто зацікавлені і надто незахищені від куль, щоб замишляти яку-небудь каверзу.
— Чи не занадто ви обережні?— спитав Сміт, насовуючи на очі головний убір і ховаючи кругле, напружене обличчя за складками тканини.— Навряд чи генерал умишляє щось лихе.
— Не будьте дурнем!— кинув через плече Гордон. Він пішов швидше, залишивши високого Сміта десь позаду...
— Ах, генерал! Усе ще чекаєте? Шкодую, що ми не могли поспіти до вас раніше. Я був по той бік Джаммар-ської височини, і вашу записку одержав лише вчора. Вітаю вас!— Гордон торкнувся серця, лоба і губ і потиснув генералові руку.
Гордон мимовільно привітався по-арабськи, але в рукостисканні він хотів відчути настрій Мартіна.
— Вітаю вас! — відповів генерал і з легкою іронією нахилив свою сиву голову. Проте голос у нього був рівний, стриманий: генерал додержував правил пристойності.— Зайдемо у будинок, містер Гордон?
— Авжеж! Дозвольте представити вам Сміта. Це — Сміт. Сміт був колись лейтенантом у вашій середньосхід-ній армії. Тепер він, можна сказати, генерал. Генерал Повстання племен. Будьте знайомі — генерал Мартін — генерал Сміт.
Це був недотепний жарт, і він не сподобався ні Мар-тіну, ні Сміту. До того ж, всупереч сподіванням Гордона, цей жарт не вразив генерала — Мартін просто замовк. Він так само спокійно і ввічливо потиснув руку зніяковілому і здивованому Сміту і повів їх до середини будинку...
— Познайомтесь з містером Уіллісом. Містер Уілліс лю-б язно віддав у моє розпорядження свою квартиру.—Гене-
3. Д. Олдрідж
33
рал представив англійця, який увійшов у будинок слідом за ними. Уілліс був такий же незграбний, як Сміт, з таким же дитячим виразом обличчя. Гордон знав, що цей англієць—інженер-експлуатаційник, який доглядає за першими двомастами миль нафтопроводу. Гордону був також відомий кожний крок, що його робив Уілліс у супроводі патруля вздовж нафтопроводу. І дії Уілліса завжди цікавили Гордона більше, ніж сама особа інженера. Генерал, очевидно, ставився до Уілліса з такою ж однобокою цікавістю, бо він майже одразу відіслав господаря будинку, промовивши своїм ввічливим голосом:
— Ви не могли б приготувати для нас кофе? Будьте ласкаві! А я покличу вас...
У кімнаті було так тепло і так чцсто, що Гордон раптом відчув, як глибоко в'ївся бруд у його руки, в неголене, спітніле обличчя, червоне від загару, заросле золотавим волоссям, в одяг і, особливо, в його тендітні запорошені ноги.
— Не дивно, що коли Христос прийшов з пустині, йому перш за все взялися мити ноги. По ногах видно, хто їх господар, — промовив він і вигукнув: — Уілліс! Принесіть мені, будь ласка, миску з водою!
Однак самовпевненість Гордона знову-таки не справила враження на генерала.
— Я вибрав цю станцію місцем для зустрічі з вами,— спокійно сказав він, — тому що будинки, які належать нафтовій компанії, є більш-менш нейтральними зонами між повстанцями і Бахразьким урядом. На жаль, я не міг поставити свій власний намет де-небудь в іншому місці. Сідайте.
Гордон труснув плечима, розправляючи бурнус, підняв, як спідницю, поділ і сів.
— Я відчуватиму себе у безпеці тільки на протязі тридцяти хвилин;—сказав він.—Тому давайте почнемо з діла, а потім займемося кофе.
У генерала від роздратування витріщилися очі.
— Ви тут у цілковитій безпеці, запевняю вас...
— О. звичайно" звичайно, генерале. Але за годину нам буде небезпечно їхати через пустиню. Сміт нещодавно украв новісінького броньовика, і я зовсім не хочу, щоб його розтрощили бахразькі літаки, які незабаром, певна річ, пустяться вистежувати нас. Тому давайте почнемо.
Уілліс поспішно ввійшов у кімнату, несучи емальовану
миску з водою, і поки він ставив її на підлогу, Гордон скинув сандалі.
— Та-ак! — блаженно протяг він, сунувши ноги у воду. — Що привело генерала Мартіна у пустиню до кочовиків? Ви представляєте уряд Бахразу?
— Якщо вже називати це представництвом, то я представляю англійський уряд, — відповів Мартін. Гордон хлюпався ногами у воді — це видовище було неприємне генералові і водночас привертало його погляд. — Але я виконую і деякі доручення уряду Бахразу. Це, звичайно, відомо вашим друзям-кочовикам, і я сподіваюсь, що наша зустріч не приведе до непорозумінь між вами...,
— Хіба внаслідок нашої зустрічі може виникнути непорозуміння між вашим урядом і вами?
— Ні, звичайно.
— Чому ж тоді це повинно стосуватися мене?
— Пробачте... — почав був Мартін.
— Я ось що хочу пояснити вам, генерал. Якщо ви представляєте два уряди — і Британії, і Бахразу, то я не в такому двозначному стані. Я розмовляю з вами просто як кочовий араб. — Гордон зітхнув і поворушив пальцями ніг у воді.
Це було вже занадто для генерала.
— Ваше прізвище Гордон, — сказав він різко. — Ви англієць. І ніщо не в силі змінити цей факт.
Добродушність Гордона зростала в міру того, як генерал втрачав самовладання.
— Я б радив вам не робити ставки на це,— відповів він. — Усе англійське, що є в мені, це суто моя власна справа. А все те, що я роблю тут, я роблю для справи арабів.
— Не думайте, що я втручаюсь! — поспішив виправитися генерал, вперто повертаючись до люб'язного тону. — Гаразд — будьте, ким хочете, це ваша справа. І оскільки ви так ототожнюєте себе з кочовиками, я й ладен вести з вами переговори.