Геракл

Страница 6 из 7

Еврипид

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Так пролилась, було, і в Арголіді кров —
Знаний Елладі всій, неймовірний вчинок
Дочок Данаєвих.
Та чи стара біда — рівня теперішній,
Що опинивсь у ній Зевсом народжений?
Впав і на Прокну шал — одинака свого
Музам пожертвувать.
Ти — трьох синів своїх, о безталаннику,
1030] Трьох у нестямі вбив!..
Гай-гай!..
Над ким почну
Свій похоронний спів? [183]
Танці, пісні які
Нині б аїд волів?

ЕКСОД
Відчиняються двері палацу. Видно Геракла, який спить,
прив'язаний до колони. Побіч нього — тіла Мегари і
трьох синів. У глибині сцени Амфітріон.
ХОР
Гай-гай!..
Погляньте: відчинено навстіж
Двері подвійні стрімких палат.
О горе!..
Погляньте: нещасного батька
Жертви — повбивані дітки там!..
А поряд — сам убивця спить, утомлений,
1040] Міцно охоплено грубими путами,
Затягнено вузлами
Тіло Геракла — при шнурі шнур —
До каменя — дому опори.
ПРОВІДНИК ХОРУ
А ось і старець-батько… Йде, вагається,
Мов птах, що втратив свій безперий виводок,
І плаче, й стогне, шлях гіркий верстаючи.
АМФІТРІОН
Не гомоніть ви так! Тихше-но, старці з Фів!
Чи ж не дозволите сном оповитому
Приспать біль важкий?
ХОР
1050] Жаль мені, жаль тебе, друга похилого
Й діток цих; жаль його — мужа звитяжного!
АМФІТРІОН
Проходьте далі, не кричіть,
Щоб він не випірнув із сну —
Хай спить, хай ще трохи
Спочине без горя.
ХОР
Гай-гай!..
Скільки крові тут!..
АМФІТРІОН
Не мучте ще й ви мене! [184]
ХОР
Усе тут, усе в крові!..
АМФІТРІОН
Навіщо ви так голосно,
1060] Старці, голосите?
Прокинувшись, пута порве,
Зруйнує будівлі міські,
Мене, свого батька, вб'є,
Весь дім розметає.
ХОР
Ох важко! Ох важко мені!..
АМФІТРІОН
Тихо!.. Як дихає він,
Дайте прислухатись.
ХОР
Ще спить?
АМФІТРІОН
Спить, мовби ліг на дно сну душогубного,
1070] Той, хто дружину вбив, хто у дітей дзвінку
З лука стрілу пустив.
ХОР
Тож сам ридай…
АМФІТРІОН
Ридаю…
ХОР
Оплакуй внучат…
АМФІТРІОН
О горе!..
ХОР
Тужи за сином…
АМФІТРІОН
Гай-гай!..
ХОР
О старче!..
АМФІТРІОН
Мовчи… Мовчи…
Наші зойки, здається, вчув, [185]
Повернутися хоче вві сні…
Треба вже схов собі в темнім кутку знайти.
ХОР
Сміло! З повік його все ще не сходить ніч.
АМФІТРІОН
1080] Та я б не проти в нещасті такім
Навік покинути день ясний,
Лиш сина жаль:
Убивши мене, свого батька,
Вбивством убивство примноживши,
Ще й за батьківську кров заплатити б мусив.
ХОР
Краще б зустрінув ти смерть ще тоді, коли
Мстив за братів жони — й морем оточене
Місто тафійців з землею зрівняв!
АМФІТРІОН
Мерщій відсіль тікайте, старці! Чуєте?
1090] Рятуйся, тікай, хто куди:
Шалений прокинувся вже!
Стане до вбивства знов —
Рознесе, розіб'є місто Кадма вщент!
ХОР
За що так свого сина ти зненавидів,
О Зевсе, що на нього море бід пролив?
ГЕРАКЛ
(отямившись)
Живу я ще, а значить, бачу й неба синь,
І землю, й сонце, що метає промені…
Але неначе вихор щойно бив мене
І скаламутив розум; мов гаряче щось
1100] Клекоче у легенях… важко дихати.
Стривай!.. А що це, як судно до берега,
Я до колони, що лежить, розтріснута,
Прикутий по руках, по грудях путами,
Та ще й в сусідстві трупів окривавлених?
Ось лук мій побіч, і пернаті стріли он
Розсипано; я ж завжди при собі їх мав,
Шануючи цю зброю — вірний захист мій.
Чи з волі Еврістея другий раз мені
У царстві мертвих побувать судилося?
1110] Але ж нема Сісіфа з його каменем,
Нема Плутона, ані Персефони тут
Не бачу… Що за лихо? Де ж я все-таки? [186]
Гей, друзі! Хто тут близько, а чи далі є, —
Озвіться ж і розвійте мої сумніви!
Не впізнаю нічого, хоч і звичне все.
АМФІТРІОН
Чи приступити, старці, до нещасного?..
ПРОВІДНИК ХОРУ
І я з тобою; про біду ж — мовчатиму.
ГЕРАКЛ
Ти плачеш, батьку? Очі відвертаючи,
Од сина геть відходиш найдорожчого?
АМФІТРІОН
1120] О сину! Хай нещасний, — мій ти, мій однак!
ГЕРАКЛ
А що ж так наді мною побиваєшся?..
АМФІТРІОН
Сам бог сльози б не втримав, якби з ним таке!
ГЕРАКЛ
Вагоме слово. Що ж одначе трапилось?
АМФІТРІОН
Прийшов до тями — сам повинен бачити.
ГЕРАКЛ
Скажи, ти щось погане спостеріг в мені?
АМФІТРІОН
Скажу, якщо ти справді вже отямився.
ГЕРАКЛ
Ну ось!.. І знов загадки… Не на добре це!
АМФІТРІОН
І все ж, чи ти здоровий, пересвідчуся.
ГЕРАКЛ
А що?.. Хіба я марив?.. Не пригадую…
АМФІТРІОН
1130] То що робити, старці? Розв'язать його?
(Розв'язує Геракла, допомагає йому сісти).
ГЕРАКЛ
А хто ж у пута брав мене? Ганьба яка!.. [187]
АМФІТРІОН
Про шал дізнався — й цього досить поки що.
ГЕРАКЛ
А що ж то я дізнаюсь, як мовчатиму?
АМФІТРІОН
З престолу Гери, все це, Зевсе, бачиш ти?
ГЕРАКЛ
Чи то ще й досі мстить мені володарка?
АМФІТРІОН
Богів не рухай. Мало власних бід тобі?
ГЕРАКЛ
О горе! Про які ще біди мова йде?
АМФІТРІОН
Поглянь ось… Бачиш трупи діточок твоїх?
ГЕРАКЛ
Нещастя!.. Очі, очі!.. Що ви бачите!
АМФІТРІОН
1140] Нечувану з синами ти війну провів.
ГЕРАКЛ
Яка війна ще?.. Хто ж то діточок убив?
АМФІТРІОН
І ти, і лук твій, але й бог причетний тут.
ГЕРАКЛ
Що кажеш? Як це, батьку, горя віснику?
АМФІТРІОН
У шалі. Хочеш правди? Ой, страшна вона!
ГЕРАКЛ
Чи ж то й Свою дружину я в нестямі вбив?
АМФІТРІОН
Авжеж. Тут потрудилась лиш твоя рука.
ГЕРАКЛ
Гай-гай!.. Скорбота чорна вповила мене!
АМФІТРІОН
Тому-то й твою долю так оплакую. [188]
ГЕРАКЛ
І дім цей зруйнував я, збожеволівши?
АМФІТРІОН
1150] Одне лиш знаю: твоїм бідам — меж нема.
ГЕРАКЛ
Коли ж тим диким шалом був я вжалений?
АМФІТРІОН
Як омивав долоні — при жертовнику.
ГЕРАКЛ
Чому ж, нещасний, не спішу загинути,
Убивця найдорожчих діточок своїх?..
Чому ж у прірву стрімголов не кинуся,
Мечем не вдарю в серце й кров'ю власною
Не змию з себе дітовбивства гріх тяжкий,
Чи в полум'я не ляжу, щоб позбутися
Зараз і тіла, і життя ганебного?..
1160] Та доведеться, видно, переждати мить:
Тесей надходить онде, славний приятель.
Побачить дітовбивцю… Як він сприйме це
І як на мене гляне, найдорожчий гість?..
О горе! Як ті біди приховать мені?..
Під землю провалитись? Ув ефір злетіть?..
Хоч голову накрию: в темноті сліпій,
Можливо, сором так не обпікатиме.
Вже досить, що я сам ось — заплямований,
То нащо б мав я ще й невинним шкодити?
(Накриває голову).
Входить Тесей.
ТЕСЕЙ
(до Амфітріони)
1170] Не сам приходжу, старче: збройна юнь Афін
Вже тут, край хвиль Асопу, стала табором,
Щоб син твій мав опору — вірних списників.
Бо в місто Ерехтідів вість долинула,
Що Лік, підступно захопивши владу тут,
І ворогує з вами, і війну веде.
Віддячитись я хочу: це ж Геракл мене
З Аїду вивів. От я й поспішив сюди —
На мене й моїх друзів розраховуйте.
Агей! Це що за трупи на землі лежать?
1180] То я не встигнув лиха попередити,
Спізнився?.. Але хто ж то діточок убив?
Чию дружину бачу?.. І відколи ж то [189]
Воюють діти?.. Щось тут інше сталося,
Страшне щось — чує серце, — небувале ще.
АМФІТРІОН
Владарю пагорба — краю олив рясних!
ТЕСЕЙ
Чому таке звертання розхвильоване?
АМФІТРІОН
Горем нечуваним небо скарало нас!
ТЕСЕЙ
Чиї ж то діти, що їх так оплакуєш?
АМФІТРІОН
Муж найнещасніший — син мій посіяв їх.
1190] І дітовбивцею стати наважився.
ТЕСЕЙ
Облиш-но жарти.
АМФІТРІОН
Воля твоя… Та якби то жарт!..
ТЕСЕЙ
Жахне сказав ти!..
АМФІТРІОН
Всі ми пропали!.. Пропали ми всі!..
ТЕСЕЙ
А як зробив це?
АМФІТРІОН
В приступі шалу дітей убив
Стоголової гідри отрутою.
ТЕСЕЙ
Це все від Гери… Хто ж то сів між трупами?
АМФІТРІОН
Це він, страдник той — мій син — тужить там;
1200] Що на гігантів, було, йшов із безсмертними —
На смертоносний бій в полі флегрейському.
ТЕСЕЙ
Гай-гай! Чи був хто в світі нещасливіший?
АМФІТРІОН
Ні, нема таки іншого, [190]
Хто б таким тягарем і трудів, і страждань
Пригнутий був!
ТЕСЕЙ
Чого ж полою вкрив, сердешний, голову?
АМФІТРІОН
Щоб у вічі йому ти не глянув,
Бо ж твоїм побратимом назвався,
А нині він — дітовбивця.
ТЕСЕЙ
1210] Я тут, щоб співчувати. Відслоніть його!
АМФІТРІОН
Мій сину! Ти чув? Не ховай очей,
До сонця, молю, повернись лицем!
Побратимства борг має взяти верх
Над твоїми слізьми.
Я торкаюся, глянь, підборіддя твого,
Я коліна обняв твої, сльози гіркі
Проливаю з очей старечих.
Отож, сину мій,
Не поривайсь, мов лев, шалом охоплений,
1220] Стежкою згубною смерті жадаючи!
Що ж то за лік од бід — біди громадити?
ТЕСЕЙ
Тож годі вже сидіти, в біль занурившись!
Не відвертайсь од друзів, глянь у вічі їм!
Хоч ти у найчорнішу хмару вкутайся,
Незмірні твої біди проглядатимуть.
Чому правицю простягаєш боязко?
Гадаєш, я боюся привітать тебе?
В нещасті я — з тобою; чи ж не ти колись
Мене зробив щасливим, із безсонячних
1230] Осель Аїда знов до сонця вивівши?
Гидка мені та вдячність, що старішає,
І той щасливець, що в однім судні плисти
Із друзями в негоду не наважиться.
Ставай же! Глянь на мене. Годі голову
У плащ ховати. Риса благородного —
Приймати незворушно, що боги дають.
(Відслоняє йому обличчя).
ГЕРАКЛ
Тесею, бачиш долю діточок моїх?..
ТЕСЕЙ
Про все я чув, та й бачу, що показуєш. [191]
ГЕРАКЛ
І сонцю хочеш одслонить лице моє?..
ТЕСЕЙ
1240] А що ж то? Смертний, оскверниш богів діла?
ГЕРАКЛ
Тікай, тікай од скверни! Не торкайсь мене!
ТЕСЕЙ
Якщо про друга йдеться — скверни жодної.
ГЕРАКЛ
Ну що ж. Я не жалію, що сприяв тобі.
ТЕСЕЙ
Зберіг я вдячність; отже, співчувать готов.
ГЕРАКЛ
Чекаю, дітовбивця, слова щирого.
ТЕСЕЙ
Твоє страждання, жереб твій оплакую.
ГЕРАКЛ
Стрічавсь тобі хтось інший нещасливіший?
ТЕСЕЙ
Біда твоя безкрая: до небес сягла.
ГЕРАКЛ
Тому-то я, мій друже, вмерти вирішив.
ТЕСЕЙ
1250] І тим богів дійняти сподіваєшся?
ГЕРАКЛ
Боги — мене забули; я — про них забув.
ТЕСЕЙ
Гляди, бо за зухвальство ще поплатишся.
ГЕРАКЛ
Нещастя моє повне; більше — нікуди.
ТЕСЕЙ
Ну й що, вповитий гнівом, що робитимеш?
ГЕРАКЛ
Ізнов піду під землю, тільки мертвий вже. [192]
ТЕСЕЙ
Для цього, друже, не потрібно й розуму.
ГЕРАКЛ
Повчаєш… Бо нещастя обійшло тебе…
ТЕСЕЙ
То це Геракл говорить, що намучивсь так?..
ГЕРАКЛ
Цієї ж муки вже б ніхто не витерпів.
ТЕСЕЙ
1260] Це друг людей великий, добродійник їх?
ГЕРАКЛ
А що поможуть люди? Гера верх бере.
ТЕСЕЙ
Не йди з життя безглуздо. На Елладу зваж!
ГЕРАКЛ
Послухай, як я легко всі ті заклики
Спростую своїм словом — доведу тобі,
Що жить не маю права, та й раніш не мав.
Насамперед: од батька я народжений,
Що, вбивши старця-тестя, не очистившись,
У дім привів Алкмену — й сповила мене.
Коли ж не так, як треба, рід заснований,
1270] То й дітям щастя все життя не бачити.
А Зевс — хто б там не був він — породив мене
На зло для Гери, тільки ти не гнівайся,
Мій батьку сивий: лиш тебе я батьком зву.
Наслала ж бо на мене, у колиску ще,
Дружина Зевса, Гера, зміїв жадібних,
Із поглядом Горгони, щоб загинув я.
Коли ж я став дорослим, силу рук відчув,
То потрудивсь немало — хто не чув про це?
Були і леви, і тритілі велетні —
1280] Тіфони, і гіганти, і кентаврів гурт
Чотириногих — з ким лиш я не мірявся?
І Гідру, що раз по раз свої голови
Відрощувала, вклав я, безліч інших ще
Трудів звершивши, у підземний світ зійшов
З наказу Еврістея: вивів пса звідтіль —
Аїдового стража триголового.
І врешті — труд останній, найскорботніший:
Дітей убив я… Ось вінець страждань моїх.
Нема тут ради: в Фівах, дорогих мені,
1290] Уже б не зміг я жити: ні то в храм піти, [193]
Ні в колі друзів серцем звеселитися —
Від себе, вбивці, я б усіх одстрашував.
Податись в Аргос? Та кому? Вигнанцеві?
А, може, далі, в інший край податися?
Та скрізь на мене скоса позиратимуть —
Усяк мене впізнає — ще й слівцем кольне:
"Чи то не той, син Зевса, що дітей своїх
Убив і жінку? Краще б забиравсь відсіль".
Хто славу мав щасливця, — переміну той
1300] Сприймає важко; хто ж усе життя в біді,
То не страждає: з нею споріднився він.
Дійду до того, що й земля, озвавшися,
Не дасть, щоб я торкнувся, осквернив її,
А море — щоб по ньому переправився,
Як і всі ріки. Мов той Іксіон колись,
До колеса прикутий, вік каратимусь.
Найкраще хай не бачать мене елліни,
Серед яких, бувало, і мені велось.
Та й нащо жити? Що ж то за життя таке —
1310] Нікому не потрібне, заплямоване?..
То хай же в танець Зевсова дружина йде,
Хай б'є Олімп ногою, задоволена:
Чого жадала палко, — домоглась того —
Вдалось їй мужа, першого з-між еллінів,
У прірву кинуть. То таку-от маємо
Вшановувать богиню?.. Через ревнощі
До Зевса так скарати добродійника
Еллади, хоч вини за ним — ніякої!..
ТЕСЕЙ
Це не хто інший, а дружина Зевсова,
1320] Як сам відчув ти, стільки зла вподіяла.
Повчати ж легше, ніж самому біль терпіть.
Із нас, людей, од долі хто захищений?
А хто з богів? (Якщо співцям повіримо).
Чи завжди чесне ложе спорідняло їх?
Чи син не брав у пута батька рідного,
Рвучись до влади? Та ніхто не кинув ще
Олімпу: що вчинили,' — те забулося.
То чи годиться: поставати смертному
Супроти того, з чим безсмертні миряться?
1330] Покинь же рідні Фіви, як закон велить, —
І в край Паллади ми пліч-о-пліч рушимо.
Очистиш руки, вбивством заплямовані, —
І дім тобі, й частину свого статку дам,
Дари афінян (сім дівчат, сім хлопців я,
Бика на Кріті вбивши, врятував для них) —
Усім я поділюся. Скрізь у краї тім —
Мої угіддя; йменням твоїм названі [194]
Вони віднині будуть, поки житимеш,
А вже коли поринеш в млу Аїдову, —
1340] І вівтарі, й подоби тобі з каменю
Афіняни воздвигнуть, шануватимуть.
І вславляться, бо славен той між еллінів,
Хто допоміг у скруті благородному.
І я за порятунок борг сплачу тобі
Своєю. — ти ж без друзів нині — дружбою.
А втім, богів обранець не лишається
Без друзів: божество йому сприятиме.
ГЕРАКЛ
Слова, та й тільки… Не зарадять лихові.
Щодо богів — я певен, що ні в шлюб вони
1350] Не входили злочинний, ні кайдани їм
Не сковували рухів, ні велителем
Ніхто в них не доводивсь один одному,
Таж бог не потребує (але справжній бог!)
Нікого: все це — небилиці, вигадки.
Й тому ще, хоч у горі, я не зважився
Піти зі світу, — щоб слабким не видатись.
Бо хто із смертних не спромігся встояти
Під натиском нещастя, — і в двобої той
Відступить, легкодухий, перед ворогом.
1360] Хай смерть сама приходить. Я ж іти готов
У край твій. Меж немає моїй вдячності.
Усе на себе брав я. Не було труда,
Якого б я уникнув, і з очей моїх
Сльозинка не скрапнула, ба, й не вірилось,
Що так ось нині, мов дитя, ридатиму.
Коритись долі хоч-не-хоч доводиться…
Та годі! Бачиш, батьку, на вигнання йду,
Дітей своїх убивця. Мусиш сам тепер
Тіла омити слізьми й зодягнути їх
1370] (Мені закон боронить); хай при матері
Лежать, в її обіймах, це ж сім'я моя,
Спільнота безталанна; її сам же звів
Із світу мимоволі… Схоронивши їх,
Живи у цьому місті. Й хоч нелегко це —
Кріпись, щоб міг зі мною мій тягар нести.
(Наближається до трупів дітей і Мегари).
О, діти! Хто зродив вас, той убив, на жаль!
І що ж то вам за користь з перемог моїх,
Що я з таким зусиллям здобував для вас
Як посаг — чесне ймення, славу батьківську?
1380] Й тебе, жоно, убив я… От і дяка вся
За ложе, що так вірно зберігала ти
Впродовж років, терпляче дім пильнуючи.
О горе вам! О горе!.. Горе й вбивцеві [195]
Нещасному!.. Од діток, од жони мене
Зла доля відриває. Втіхо болісна
Останнього цілунку!.. Зброє зрадницька!
Чи брати лук, чи кинуть, щоб, торкаючись
Раз по раз мого боку, не нагадував:
"Це я, твій спільник, що жону й дітей твоїх
1390] Життя позбавив". То хіба ж носитиму
Його при боці? Нащо? Та чи з тим я йшов
На подвиги преславні, щоб, одкинувши
Свій лук, ганебно впасти в битві з ворогом?
Ну, ні! Хай серцю важко — лук носитиму.
Одне прошу, Тесею: супроводь мене
До Аргосу — доставить мушу пса туди, —
Бо сам із горя знов якусь біду вчиню.
О земле Кадма! О громадо Фів усіх!
Остригшись, разом плачте, йдіть на похорон
1400] Дітей, і скільки є вас — водночас тужіть
За мертвими й за мною: всі ми згинули,
На всіх звернула Гера свою лють жахну.
(Знову сідає на камінь).
ТЕСЕЙ
Ставай же, нешасливче! Сліз доволі вже!
ГЕРАКЛ
Звестися годі: мов заціпенів увесь.
ТЕСЕЙ
Біда й могутніх, бачу, у дугу зігне.
ГЕРАКЛ
Забути б горе, ставши цим от каменем!..
ТЕСЕЙ
Ну годі, годі! Дай-но руку другові.
ГЕРАКЛ
Гляди, щоб кров'ю не сплямив ти одягу.
ТЕСЕЙ
Об одяг мій їх можеш навіть витерти.
ГЕРАКЛ
1410] Дітей не маю. Ти мені за сина став.
ТЕСЕЙ
Візьмись за мою шию, поведу тебе.
ГЕРАКЛ
Ось пара друзів, та один — знедолений.
Такого друга, батьку, мати б кожному! [196]
АМФІТРІОН
Блаженна та країна, де родивсь такий.
ГЕРАКЛ
Стривай, Тесею! На дітей ще глянуть дай.
ТЕСЕЙ
Гадаєш, біль одляже, як оглянешся?
ГЕРАКЛ
Якби-то!.. Батька-старця пригорну ще раз.
АМФІТРІОН
І я б хотів припасти до грудей твоїх.
(Обнімаються).
ТЕСЕЙ
Хіба забув ти, друже, всі труди свої?
ГЕРАКЛ
1420] Але ж із цим, останнім, не зрівняти їх.
ТЕСЕЙ
До жінки, хоч при людях, не вподібнюйся.
ГЕРАКЛ
Слабким мене вважаєш? І колись вважав?
ТЕСЕЙ
Ніколи. Якби й нині ти колишнім був!
ГЕРАКЛ
А ти яким був у краю безсонячнім?
ТЕСЕЙ
Там геть був занепав я, нікудишнім став.
ГЕРАКЛ
Мені ж ось дорікаєш слабодухістю…
ТЕСЕЙ
Йдемо!
ГЕРАКЛ
Прощай, мій батьку!
АМФІТРІОН
Сину, й ти прощай!
ГЕРАКЛ
Похорони цих діток. [197]
АМФІТРІОН
Хто ж мене ось-ось?..
ГЕРАКЛ
Твій син.
АМФІТРІОН
Коли ж ти прийдеш?
ГЕРАКЛ
Як оплачеш їх.
АМФІТРІОН
1430] А далі?
ГЕРАКЛ
До Афін я заберу тебе.
Отож — хоч як це важко — схорони дітей.
А я, зганьбивши дім свій, за Тесеєм вслід,
Мов корабель без весел, шлях верстатиму.
Хто звик могутність і багатство ставити
Над побратима-друга — помиляється.
ХОР
У зажурі відходимо, сльози ллємо,
Незрівнянного втративши друга.