Генерал

Страница 11 из 22

Багряный Иван

6

Прийшов стрілок і притарабанив гармонь. Широко посміхається:

— Так що дістав ось...
— Хіба ж це балабайка? Оце така?

— Нема балабайки поблизу, а... — (добродушно посміхається). — боявся розчахнутися... Но ето всьо равно. Гармонька перший сорт.

— Ну давай. Дійсно, — гармонька чи балабайка — одна таратайка. Який пан, така про нього й байка. Йди собі.

(Стрілок, козирнувши, вийшов, поніс посмішку).

7

САШКО тримаючи в одній руці книгу, в другій гармонь:

— А ти, Йосип Швейк, на цій таратайці грав? Ні?., жаль..

(Задумливо):
— Хе. Наш брат, як треба, то й на решеті заграє. (Ставить біля кулемета стілець і сідає. Розтягає гармонь на весь міх і натискає на всі клявіші і на душник, — гармонь реве й чхає):

— Ху-у... Оце так оркестра. Не гармонька, а цілий тобі музикальний трест. Ну й ну... Ага (тикає пальцями в клавіші і заглядає) — оце пак сюди, а це сюди. (Пробує. Бере акорд. Другий. Нарешті приноровлюється. Розгойдує якусь ліричну мелодію). Во! Поїхали...

ДАНИЛО стрепенувшись, перелякано:
— Га?.. Що?..

САШКО схопився, взявши під козирок:
— Спіть, спіть, товаришу генерале! На фронті все в порядку — ідьом в наступлєніє, аж курить і штани злітають. Скоро Владивосток займемо.

ДАНИЛО схопившись за голову і витріщивши в божевільнім жаху очі:
— Ай-й-й!!. Пішла вон! Пішла вон!.. Голови... Собаки тягають мерзлі людські голови помежи бараками... І мою... Пішла вон! Пішла вон!.. Віддайте мені голову!.. Віддайте голову.
(Звивається благально. Потім завмер і, втігши голову в плечі, зак кимсь стежить з маніякальним жахом. Саркастично):

— І начальник... І начальник поніс у зубах... Чиї то маслаки?
Одніміть. Одніміть, бо на складі самі непарні... (Гаряче шепотить): — Тікайте з Комсомольську. Тікайте з Комсомольську! (Сичить. Кутається): — Та не заходьте на Колиму... І сніг цей гарячий обминайте, бо попечете ноги. (Тремтить і сичить від холоду). — А як же ж я піду? (обхопивши голову руками, погойдується і квилить, як мала дитина, тихесенько. Все тихше): — Голову... Голову... (завмер, погойдується, закривши очі).

САШКО зітхнув. Сів. Тихесенько награє якусь мельодію. Глянув на дядька, скрутнув головою. Подумав, урвавши гру. Потім награє мелодію "КОЛИМА ТИ КОЛИМА", а далі починає задумливо співати:

(в першій строфі один рядок по-українськи, один по-російськи, шаржуючи).

Колима ти Колима —
Новая планета...
Дванадцять місяців зима,
Астальноє — лєта...

— Ха... і всі голі як у раю... (підморгнувши, наспівує голосніш):

Ходить Єва по снігу,
А Адам по кризі,
Без чобіт і без... умгу,
Чисто, як у книзі.

(Голосніш. З гіркою іронією):

Ех-ма, ти Колима —
Край соціалізму!
Кожен карцер і тюрма —
Школа комунізму...

(Голосніше. Саркастично):

Ех-ма, ти Колима —
Арештантів бочка —
І сіцілізму там нема —
Комунізм і точка.

(Дерзко):
Ех-ма, ти Колима —
Царство для народа!
А мене, бач, там нема,
о я хто? —
Прохода!

Ех-ма, ти...

От чорт. (Чухає голову) — А про "Конституцію" — забув (Зітхає) — Старий уже став. (Перебирає клавші. Починає знову тихо, журно):

Батько мій на Соловках,
Мати — на Печорі...
Я ж — як лист, по всіх світах,—
На землі й на морі
Колима ти Колима...

(Приграє куплет без слів. Далі знов):

Мати родом з Кобеляк,
Батько — з Ромодану,
Ну? а я собі козак —
Просто — з Магадану.
Ех-ма, ти Колима...

(Приграє без слів. Далі знову):

Ромодан мій Ромодан,—
Бачив чудасію?—
Пруть Полтаву в Магадан
Через всю Росію.

Ех-ма, ти Колима —
Царство комунізму.
Там петелька і тюрма —
Все з соціалізму.

(Дерзко, глумливо):

Ех-ма, ти Колима!
Якщо ти планета, —
То мене там все нема.
Бо я є комета.

Ех-ма, ти Колима —
Арештантів бочка.
Я там буду, хоч нема
І тоді, брат, — точка!

(За дверима шум).
До речі,— доки Сашко грав та співав, Данило перестав гойдатись, став пильно придивлятись до машинки. Зібрався, мов тигр до скоку. Щось шепоче. Грізно супиться. Беззвучно визвірившись, погрожує. Словом, починає "вести слідство". Дивиться то на чорнильницю, то на машинку. Сміється мефістофельським мовчазним сміхом, нагло вриває і, втопивши невидющі очі просто себе, в нікуди, ворушить губами. Кашкет йому збився на брови. Сидить, важко спершись спиною в крісло і трохи нагнувши голову.

(За дверима шум. Сашко нашорошився).

9

ГОЛОС — обурений, бундючний, владний:

— Ви мене не ведіть! Я сам піду... Ні, не туди!.. Я хочу до генерала... Ми хочем до генерала... То мій знайомий...

(Сашко стрепенувся).

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТИКА, по-енкаведівськи:
— Давай іді!.. Герой тоже...

— Без рук! Без рук!.. Та що ж це таке! Я ж генерал... Куда штовхаєш, скотина!? Я туди не піду!.. Яке ти смієш генерала штовхать?!. (Розпучливо) — Ну, товаришу полковник! Ну, скажіть Ви йому....

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТИКА, саркастично:
— Хе... Скажи своїй бабці. Ти знаєш, куди ти попав?!

— Знаю. В штаб генерала ПОПОВА. Це мій друг... Мій давній друг...

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТА, глумливо:
— В штаб генерала Духоніна ти попав!

— Ти п'яний... В штаб Попова... Роззуй баньки!

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТА ображено, обурено:
— Ага... Ну ми ось подивимось...
(Відкриваються двері, — входить рознервований і роздрочений ляйтенантик. Сашко, привстаючи, махає рукою).

Л-НАНТИК:
— ТОВАРИШУ КОМАНДИР! Там якийсь... прахвост, каже...
САШКО гаряче, хапливо:

В льох! В льох!.. (Аж зажмурився. Схопився, тримаючи гармонь в одній руці за ремень, — вона помалу розтягається, пишучи одним голоском). В льох!..

Але не скінчив Сашко фрази, як за лейтенантиком вдерлись як ихось три типи, — два дебелі, один сухорлявий. Всі химерно вбрані в цивільне. Пики випещені, але вбрані вони в випадкову, "збірну" селянську одежу. Той, що називає себе генералом — в куценькій сірячині, рукави короткі, вишита — чи не жіноча навіть — сорочка, на голові заячий капелюх, сидить на маківці, бо малий. Другий — в якімсь кожушку, шия перев'язана жіночою хусткою. Третій — в бабській куцині. По чоботях і по штанях видно, що військові.