Гава

Страница 3 из 8

Франко Иван

— Ну, хвала богу, — сказав він, — на початок се навіть дуже добре!

Від того часу торгівля його розділилася надвоє. Весь тиждень він ходив с Фавлем по селах, скуповуючи щетину та шкірки, а в понеділок бігав по торговицях з сірниками. З часом ота його понеділкова торгівля сама собою розширювалася.

— А не маєш ти батогів, жидику? — запитав раз у Гави селянин, котрому той тикав свої сірники.

— Батогів? — видивився Гава. — А нащо вам батогів? — Йому здавалось, що чоловік кпить собі з нього.

— Як то нащо? На продаж. Купив-бим, а не хоче ми ся йти на підсіння.

— А відки я маю мати батоги?

— Як то відки? Жид усе повинен мати.

Ті слова Гава твердо собі затямив.

— Знаєте що, нанашку, — сказав він, подумавши хвилину, — зачекайте трошечка, зараз вам будуть батоги.

І духом він побіг на підсіння і купив з півтузина батогів, до вибору, шнуркових і ремінних. Продав їх того дня без зиску, бо не міг брати дорожче, ніж брали на під— сінню, а там знов не хотіли йому продати дешевше, ніж другим. Але в голові догадливого хлопчини вже наклювалася думка: докопатися до джерела, з котрого продавці на підсінню діставали ті батоги, а з ними й свої зиски, і там добратися до такого самого гешефту, який так гарно удавався йому з сірниками.

V

Минула зима, минув і цілий рік серед такої роботи. Гава не жалував ані рук, ані ніг, ані горла, але ж бо й заробляв так, що й не один старший жид міг йому позавидіти. А тим часом заробіток сей уже не вдоволяв його. Найбільше лютила Гаву конкуренція, що, немов тінь, ішла за його слідом. Тепер вже щопонеділка множество маленьких жиденят розбігалося по місту з сірниками, батогами, маззю для возів І з усяким дріб’язком; заробок ставав менший, а натомість ошуканство, майже в живі очі, змагалося і відстрашувало покупців. Прийшлось Гаві шукати нових заробітків.

Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках. Щопонеділка являвся він на базарі з чіпцями, білими і зеленими, дуже гарної домашньої роботи. Поначіпляє ото тих чіпців на палицю з дзвінком, прикріпленим до її горішнього кінця посеред різнобарвних скиндячок, і йде собі тротуаром довкола ринку, держачи палицю високо понад сутолокою людських голов, час від часу потрясає нею, але не каже нікому й слова. Купували у нього, але мало. Старий, очевидно, був непривітливий, до розмови не охочий і торгуватися не любив. Перше його слово, то була вже й послідня ціна його товару.

— А що, мамуню, — спитав раз Гава у якоїсь жінки, що йно що купила чіпець у того чоловіка зовсім без торгу — добрі чіпці той чоловік продає?

— Хто, Староміський? О, нема над його чіпці. Один на десять літ вистане. Я се для невістки купила. Не перший раз у него беру, і ціна у него все однакова.

— А чому ж у него так мало купують?

— Або я знаю! Бо не жид. До жидів усі йдуть і беруть посліднє дрантя, та ще й наторгуватись мусять до семого поту, заки за таку саму ціну дістануть.

Гава швидко надумавсь і приступив до міщанина.

— Щасти біг вам, пане Староміський! — сказав він, кланяючись.

Старий здивованими очима з-під навислих брів глянув на мізерного обідраного жидка, що вітався з ним, немов із старим знайомим.

— Тьфу на твого батька клапчастого, — сказав він, відпльовуючись, — а ти відкіля мене знаєш?

— Ни, пане Староміський, хто би вас не знав! Вас, богу дякувати, всі знають. А почому чіпчики продаєте?

— По двадцять нових, або що?

— Та я би хотів у вас купити.

— Агу, а тобі нащо? Чи для матері твоєї лисої?

— Для матері або й не для матері, а вам що до того? Кілько їх ту маєте?

— Ще вісім, або що?

— Ни, які ж бо ви! Вісім по двадцять нових, то шіснадцять шісток. А що спустите, як усі візьму?

— Тю на твою голову паршиву! А тобі нащо всіх?

— Що спустите, як усі візьму? — товк своє Гава, всміхаючись.

— Та відчепися ти від мене! — скрикнув Староміський. — Я не твій дурень, щоби ти собі з мене кпи робив!

— Ни, ни, хочете дванадцять шісток? Ні? От вам тринадцять за всі нараз, готовими грішми! Чого вам треба? Маєте волочитися з ними ще три понеділки, то чи не ліпше вам відразу готові гроші взяти?

Старий задумався, ще не довіряючи Гаві. Такої гуртової продажі йому ще не лучалось робити.

Промисл той держався в його родині здавен-давна, по старосвітському обичаю. Дід його і батько, люди досить маючі, занімалися тим промислом лише десь-колись, у вільних хвилях, плели чіпці "на уряд", т[о] є[сть] коли хто замовив, і ніколи не носили їх на продаж по базарах. У нього вийшло інше діло. Розділивши предківську землю між двох найстарших синів, що жили кождий осібно, господарями, хоть і не заможними, старий Староміський з жінкою лишились на своїм старім гнізді, та ще й не самі: у них були ще три доньки, здорові, гарні і статні, тільки що всі три були каліки на ноги. Ноги їх зуроду були якісь зачахлі і безсильні, так що всі вони ледво-не-ледво могли рушатися з місця на місце. Ті бідні істоти, скривджені природою, немов навмисно призначені були для сидячої роботи, для нипання над нитками та голками, що й справді заповнювали усе їх життя. Шевкині вийшли з них славні; своєю роботою вони не тільки заробляли на свій прожиток, але ще й старих своїх запомагали. Коли не ставало шитва, вони плели чіпці, а мати або порпалась в невеличкім огородці перед хатою, або доглядала корови та другого хатнього господарства. А коли чіпців назбиралося кілька пар готових, батько мандрував з ними до поблизьких міст в торгові дні, ходив з одного ярмарку на другий і добував з того торгу, відрахувавши власні видатки, рідко коли більше як 20—30 крейцарів з торгового дня. Мало коли йому удавалося розпродати весь товар, що виніс на торг. А тут ні з сього ні з того якийсь дрантивий жидок купує все нараз!

— Давай чотирнадцять! — сказав Староміський.

— Ни, дай боже добрий початок! — сказав Гава і відрахував гроші. — Але давайте все, з ліскою!

— А ліски тобі нащо?

— На щастя!

— Тьфу на твою голову! Бери й ліску, тільки за дзвінок 10 крейцарів зверни!

— Знаєте що, нанашку, — сказав Гава, — заждіть ви ту в шинку, я вам ліску зараз принесу. Я тільки так, в позику її візьму.