Він глянув на Гаррі, і той уперше не відвів погляду.
— Повір мені, — прохрипів Блек. — Повір. Я ніколи не зраджував Джеймса і Лілі. Я б скоріше вмер, аніж їх зрадив.
І Гаррі нарешті повірив. Клубок у горлі не давав йому говорити, тож він лише кивнув.
— Ні! — Петіґру впав навколішки, ніби Гаррін кивок був йому смертним вироком. Він почав плазувати на колінах, молитовно простягаючи до Блека руки.
— Сіріусе, це ж я... Пітер... твій друг.. ти не можеш... Блек замахнувся ногою і Петіґру відсахнувся.
— Моя мантія брудна й без тебе.
— Ремусе! — запищав Петіґру, повертаючись уже до Люпина і благально припадаючи перед ним до землі. — Ти ж у це не віриш... Невже Сіріус не сказав би тобі, що вони змінили свій план?
— Ні, не сказав би, якщо він думав, що я шпигун, — відповів Люпин. — Допускаю, Сіріусе, що ти саме так і вважав, і тому нічого мені не сповістив, — кинув він мимохіть, не дивлячись на Петіґру.
— Пробач мені, Ремусе, — зітхнув Блек.
— Нічого, Гультяю, старий друже, — сказав Люпин, закочуючи рукави. — Пробач і ти, що я вважав тебе шпигуном.
— Нема за що, — тінь усмішки промайнула його виснаженим лицем і він також почав підкочувати рукави. — Уб'ємо його разом?
— Гадаю, що так, — похмуро підтвердив Люпин.
— Ви не станете... ви не можете... — мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.
— Роне... хіба ж я не був тобі добрим приятелем... твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити... Ти ж на моєму боці, правда?
Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.
— І ти ще спав у моєму ліжку! — скривився він.
— Мій добрий хлопчику.. ласкавий володарю... — плазував перед Роном Петіґру — ти ж їм не дозволиш. .. я був твоїм пацючком... доброю тваринкою...
— Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! — хрипко вимовив Блек.
Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.
Петіґру розвернувся на колінах, підповз до Герміони й ухопився за краєчок її мантії.
— Мила дівчинко... розумнице... ти... ти не дозволиш їм... порятуй мене...
Герміона висмикнула мантію з його чіпких пальців і ошелешено позадкувала до стіни.
Петіґру тіпало мов у пропасниці, він повільно повернув голову до Гаррі.
— Гаррі... Гаррі... ти страшенно схожий на свого батька... як дві краплі води...
— ЯК ТИ СМІЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ГАРРІ? — заревів Блек. — ЯК СМІЄШ ДИВИТИСЯ ЙОМУ В ОЧІ? ЯК СМІЄШ ГОВОРИТИ ПЕРЕД НИМ ПРО ДЖЕЙМСА?
— Гаррі, — прошепотів Петіґру, колінкуючи до нього і простягаючи руки, — Гаррі, Джеймс не став би мене вбивати... Він зрозумів би, Гаррі... він би мене пощадив...
Блек з Люпином схопили Петіґру за плечі й повалили горілиць на підлогу Він, лежачи, дивився на них і трусився з жаху.
— Ти продав Лілі і Джеймса Волдемортові! — Блека так само били дрижаки. — Чи ти це заперечуєш?
Петіґру заридав. Це було нестерпне видовище — він скидався на лисіючого малюка переростка, що зіщулився на підлозі.
— Сіріусе, Сіріусе, а що ж я міг зробити? Темний Лорд... ти собі не уявляєш... у нього така неймовірна зброя... Я злякався, Сіріусе, я ж ніколи не був таким сміливцем, як ти, Ремус чи Джеймс. Я ніколи не думав, що так станеться... Мене змусив Той Кого Не Можна Називати...
— НЕ БРЕШИ! — заволав Блек. — ТИ СТАВ ЙОГО ШПИГУНОМ ЩЕ ЗА РІК ДО ЗАГИБЕЛІ ДЖЕЙМСА ТА ДІЛІ! ТИ БУВ ЙОГО ІНФОРМАТОРОМ!
— Він... він скрізь перемагав! — видихнув Петіґру. — І щ що б я врятував, якби йому не піддався?
— Авжеж. Що б ти врятував, опираючись найлихішому чаклунові всіх часів? — розлючено перепитав Блек. — Хіба що кілька невинних життів, Пітере!
— Ти не розумієш! — простогнав Петіґру. — Він би мене вбив, Сіріусе!
— ТО ТРЕБА БУЛО ВМЕРТИ! — заревів Блек. — ВМЕРТИ, А НЕ ЗРАДЖУВАТИ ДРУЗІВ! МИ ВСІ ТАК БИ Й ВЧИНИЛИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ!
Блек з Люпином стояли пліч о пліч, піднявши чарівні палички.
— Ти мусив здогадатися, — тихо мовив Люпин. — Якщо тебе не вбив Волдеморт, то це зробимо ми. Прощавай, Пітере.
Герміона затулила обличчя і відвернулася до стіни.
— НІ! — закричав Гаррі. Він кинувся вперед і став між Петіґру і чарівними паличками. — Не треба його вбивати, — сказав він задихано. — Не можна.
Блек і Люпин були приголомшені.
— Гаррі, через цього покидька ти залишився без батьків, — прохрипів Блек. — Цей ниций кавалок лайна і пальцем не ворухнув би, якби ти вмирав. Ти ж його чув. Для нього його власна смердюча шкура важить більше за всю твою родину.
— Я знаю, — важко дихаючи, сказав Гаррі. — Ми відведемо його в замок і віддамо дементорам. Нехай кинуть його в Азкабан... але не вбивайте його.
— Гаррі! — видихнув Петіґру і обхопив його коліна. — Ти... дякую тобі... я цього не заслужив... дякую...
— Геть від мене! — з відразою відштовхнув його Гаррі. — Я роблю це не заради тебе. Я роблю це тому, що мій тато не хотів би, щоб двоє його найкращих друзів стали вбивцями... через такого, як ти.
Ніхто не поворухнувся і не вимовив жодного слова. Чулося лише як Петіґру зі свистом видихав повітря, хапаючись за груди. Блек з Люпином перезирнулися і водночас опустили палички.
— Ти єдиний маєш право вирішувати, Гаррі, — сказав Блек. — Але подумай... добре подумай, що він наробив...
— Нехай іде в Азкабан, — повторив Гаррі. — Він заслужив його, як ніхто...
Петіґру й далі сопів у нього за спиною.
— Добре, — погодився Люпин. — Гаррі, відійди. Гаррі завагався.
— Я лише хочу його зв'язати, — пояснив Люпин. — Нічого більше, присягаюся.
Гаррі відступив убік. З чарівної палички Люпина вилетіли тоненькі мотузки і за мить Петіґру вже звивався на підлозі, міцно обмотаний і з кляпом у роті.
— Та якщо ти спробуєш перевтілитися, Пітере, — загарчав Блек, цілячись чарівною паличкою на Петіґру, — тоді ми тебе таки вб'ємо. Ти згоден, Гаррі?
Гаррі глянув на жалюгідну постать на підлозі і кивнув так, щоб Петіґру це побачив.
— Гаразд, — Люпин раптом перейшов на діловий тон, — я не вмію зрощувати кістки настільки добре, як мадам Помфрі, тож краще, мабуть, накласти шину й відвести тебе, Роне, до шкільної лікарні.
Він підійшов до Рона, торкнув зламану ногу чарівною паличкою і стиха промовив "Ферула". Ногу зараз же обмотали бинти, що міцно прив'язали її до шини. Люпин допоміг йому встати. Рон обережно сперся на зламану ногу і навіть не скривився.