— А звідки ви знаєте про його плани? — випалив Гаррі. — Дамблдорові сяйнула одна прониклива думка, — сказав Люпин, — а його проникливі думки зазвичай попадають у десятку.
— І що ж, на Дамблдорову думку, він замислив?
— Перш за все він хоче знову зібрати своє військо, — пояснив Сіріус. — Колись він командував цілими полчищами: відьмами й чаклунами, яких страхом або чарами примушував коритися, вірними своїми смертежерами, всілякими темними створіннями. Ти чув, що він має намір завербувати велетнів, але не тільки їх. Звісно, він не збирається воювати з Міністерством магії, маючи на своєму боці всього з десяток смертежерів.
— То ви намагаєтеся завадити йому залучати нових прихильників?
— Робимо, що можемо, — підтвердив Люпин.
— Але як?
— Найголовніше — переконати якомога більше людей, що Відомо?Хто справді повернувся, щоб це не заскочило їх зненацька, — пояснив Білл. — А це нелегко.
— Чому?
— Через позицію міністерства, — сказала Тонкс. — Ти ж бачив, як Корнеліус Фадж поставився до звістки про повернення Відомо?Кого. Він уперся на своєму. Категорично відмовляється вірити, що це справді сталося.
— Чому? — розпачливо спитав Гаррі. — Чому він такий дурний? Якби Дамблдор...
— Ага, отут якраз і заковика, — криво усміхнувся містер Візлі. — Дамблдор.
— Розумієш, Фадж його боїться, — сумно сказала Тонкс.
— Боїться Дамблдора? — недовірливо перепитав Гаррі.
— Боїться його планів, — пояснив містер Візлі. — Фадж вважає, що Дамблдор задумав його скинути. Він гадає, що Дамблдор хоче стати міністром магії.
— Але ж Дамблдор не хоче...
— Авжеж, ні, — погодився містер Візлі. — Він ніколи не прагнув міністерської посади, хоч багато хто волів би, щоб Дамблдор став міністром ще після відставки Мілісент Беґнольд. Але до влади прийшов Фадж, і він не забув, яку велику підтримку мав Дамблдор, хоч той цієї посади ніколи й не домагався.
— Глибоко в душі Фадж усвідомлює, що Дамблдор значно розумніший і могутніший за нього, і, починаючи працювати на цій посаді, він постійно звертався до Дамблдора за допомогою й порадами, — сказав Люпин. — Але, видно, Фадж надто полюбив владу і тепер почувається набагато впевненіше. Йому подобається бути міністром магії, і він переконав сам себе, що він найрозумніший, а Дамблдор просто вигадує собі проблеми заради проблем.
— Як він може так думати? — розгнівався Гаррі. — Як він може думати, що Дамблдор усе просто вигадує... і що я все вигадав?
— Визнати, що Волдеморт повернувся, для міністерства означає втримати таку велику проблему, з якою воно не стикалося уже майже чотирнадцять років, — гірко пояснив Сіріус. — Фадж просто боїться. Йому вигідніше переконувати себе, що Дамблдор бреше, щоб підірвати його авторитет.
— Бачиш, у чому біда, — додав Люпин. — Доки міністерство наполягає, що немає підстав остерігатися Волдеморта, важко переконати людей, що він повернувся, тим паче, що люди й самі воліють у це не вірити. Ба навіть більше — міністерство постійно тисне на "Щоденний віщун", забороняючи публікувати те, що там називають "поширенням Дамблдорових чуток", тому більшість чаклунської громади й гадки не має, що відбувається, і стає легкою мішенню для смертежерів, коли ті накладають закляття "Імперіус".
— Але ж ви їм розповідаєте? — Гаррі по черзі поглянув на містера Візлі, Сіріуса, Білла, Манданґуса, Тонкс і Люпина. — Ви даєте людям знати, що він повернувся?
Усі вони невесело всміхнулися.
— Ну, беручи до уваги, що мене вважають божевільним серійним убивцею, а міністерство оцінило мою голову в десять тисяч галеонів, навряд чи я міг би ходити вулицями і роздавати листівки, — похмуро зіронізував Сіріус.
— Мене теж ніхто не запрошує на обіди, — додав Люпин. — Вовкулаки — не надто популярні.
— Тонкс і Артур втратять роботу в міністерстві, якщо почнуть забагато плескати язиками, — підхопив Сіріус, — а нам дуже важливо мати своїх людей у міністерстві, бо Волдемортові шпигуни там є напевно.
— Але декого нам вдалося переконати, — мовив містер Візлі. — Наприклад, Тонкс... раніше вона була замолода, щоб належати до Ордену Фенікса, а мати у своїх лавах аврорів — то величезна перевага... Кінґслі Шеклболт — теж справжня знахідка; він керує пошуками Сіріуса, тож зараз годує міністерство вигадками про те, що Сіріус у Тибеті.
— Але якщо ви не повідомляєте про повернення Волдеморта... — почав Гаррі.
— Хто тобі таке сказав? — урвав його Сіріус. — А чому ж тоді у Дамблдора стільки неприємностей?
— Що ти маєш на увазі? — здивувався Гаррі.
— Його намагаються дискредитувати, — пояснив Люпин. — Ти що, не читав "Щоденного віщуна" за минулий тиждень? Там повідомили, що його зняли з посади голови Міжнародної конфедерації чаклунів, бо він уже старий і втратив хватку. Але це неправда; міністерські чаклуни проголосували проти нього після промови, в якій він оголосив про повернення Волдеморта. Його зняли з посади головного мага "Чарверсуду" — тобто Чарівницького Верховного суду, а ще подейкують, що в нього збираються відібрати орден Мерліна першого ступеня.
— Хоч Дамблдор каже, що йому це байдуже, головне, щоб його ім'я залишалося на картках у шоколадних жабках, — посміхнувся Білл.
— Нам не до жартів, — різко обірвав його містер Візлі. — Якщо він і надалі так відверто кидатиме виклик міністерству, то може опинитися в Азкабані, а нам іще бракувало, щоб Дамблдора ув'язнили. Доки Відомо?Хто знатиме, що Дамблдор на своєму місці і пильно стежить за його діями, він буде максимально обережний. Якщо ж Дамблдора усунуть з дороги... тоді вже Відомо?Кому всі карти в руки.
— Але якщо Волдеморт намагається вербувати нових смертежерів, то рано чи пізно всі однаково довідаються, що він повернувся, — розпачливо сказав Гаррі.
— Волдеморт не ходить вулицями й не гупає в двері, щоб йому відчинили, — пояснив Сіріус. — Він діє хитрощами, чарами, шантажем. У нього величезний досвід таємних операцій. Та й вербування прихильників — не єдина його мета. Він має й інші плани, які може здійснювати без зайвого галасу, і саме це він поки що й робить.
— А що йому потрібно, крім прихильників? — поквапливо спитав Гаррі. Йому здалося, що Сіріус і Люпин блискавично обмінялися поглядами, перш ніж Сіріус йому відповів.